6. Мілетська школа

 (Іонійська школа натурфілософії) — давньогрецька філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, Іонія, у першій половині VI ст. до н. е. Представлена Фалесом, Анаксімандром та Анаксіменом. Перша засвідчена філософська школа, її започатковувач Фалес, який вважається першим філософом у західній філософській традиції. Мілетській школі був притаманний інтерес до природничої проблематики та матеріалістичні погляди. Центральною проблемою філософії Мілетської школи є походження і будова світоустрою. Представники школи вбачали розв'язок цієї проблеми у монізмі — виявленні першооснови, з якої виникає усе суще. З цим пов'язані питання космогонії, астрономії, метеорології, фізики, математики, біології, географії. Філософи Мілетської школи відмовилися від міфологічного та релігійного пояснення світоустрою (хоча й не заперечували існування богів), пояснюючи їх з матеріалістичної точки зору. Вони першими застосували метод спостереження при створенні своїх учень. Вважаючи за першооснову одну зі стихій, представники пояснювали решту стихій її видозмінами, стверджували, що перетворення однієї стихії в іншу та їх поєднання визначає різноманітність та змінюваність речей. У Фалеса це Вода, у Анаксімена — Повітря, у Анаксімандра — невизначена матеріальна сутність апейрон, що є сумішшю стихій чи дечим середнім між ними. Ці мислителі розробляли схеми світобудови, для яких спільним є геоцентризм і уявлення про рух навколо Землі небесних світил. Вони здійснили перші відомі спроби матеріалістично пояснити численні явища природи, такі як сонячні та місячні затемнення, виникнення граду, грому, землетрусів тощо. Їм належить впровадження у Греції математичних і технічних досягнень Єгипту, Фінікії та Вавилону, а також доведення низки теорем математики й геометрії. Натурфілософи Мілетської школи не приділяли уваги моральним питанням, а душу вважали різновидом матерії.

7. Натурфілософія Геракліта. Вчення про вогонь, логос

   Йому належав твір під загальною назвою «Про природу», яка поділялась на три частини: «Про Всесвіт», «Про державу», «Про божество». Геракліт належав до так званих перших «філософів природи» – натурфілософів, чи «фізіологів». Зрозуміло, що питання натурфілософії складають серцеву ланку у спадщині філософа.Найістотнішим єднальним чинником мілетців з Гераклітом є натуралістичний принцип пояснення явищ дійсності зі стихійного матеріального начала – води, Апейрона, повітря, вогню.Таким стихійним матеріальним космотворчим елементом у Геракліта постає Вогонь – суперечлива сутність, постійно мінливе і плинне первоначало. Розглядаючи первоначало філософ дотримується думки про вічність як матерії, так і руху. Саме таким чином він намагається поєднати незмінну цілісність природної єдності із загальною змінністю та рухомістю.Космос у цілому і все, що перебуває у ньому філософ оголошує видозміною першовогню, наслідком його згущення та розрідження (спільний з мілетцями засіб пояснення виникнення речей).Водночас з фізіологічною спрямованістю вчення, Геракліт надає вогню життєдайної сили. Вогонь насичує «душею» всі речі, які з нього виникають, таким чином, що суцільно весь Космос постає як одушевлена дійсність. Вчення про Логос має таке ж істотне значення для філософії Геракліта, як і вчення про Вогонь. За загальним визначенням, Логос – це незнищенний, незмінний закон, закономірність, або ж міра мінливості і мінливих речей.Розуміння мінливості світу виражене Гераклітом у його відомому принципі: все тече, все змінюється, і у не менш відомій фразі: «Неможна двічі увійти в одну й ту ж річку».