- •Структура:
- •Філософія Давнього Сходу
- •Філософія давньої Еллади (досократівська доба)
- •Мілетська школа
- •Піфагореїзм
- •Елліністична філософія
- •Атомістика Демокріта
- •Філософія Сократа
- •Арістотель
- •Епікуреїзм. Стоїцизм. Скептицизм.
- •Неоплатонізм
- •Середньовічна філософія
- •Августін
- •Ансельм Кентерберійський
- •Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •Відродження
- •Натурфілософія Відродження
- •Проблема методу пізнання
- •Проблема людини в філософії просвітництва
- •Філософська позиція Канта.
- •Гегель.
- •Матеріалізм Фейєрбаха
- •Марксистська філософія
- •Синергетика
- •Київська релігійно - філософська школа
- •Психоаналіз
- •Екзистенціалізм
- •Віденський гурток
- •Львівська-Варшавська школа
- •Еволюція релігійної філософії у 20ст.
- •Філософія київської русі
- •Світогляд східних слов’ян
- •Філософія просвітництва в україні
- •Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії
- •Аксіологія і сучасність
- •Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •Індивід, індивідуальність, особистість як характеристика людини
- •Проблема сенсу життя
- •Історичні типи суспільства
- •Суспільство і культура
- •Проблема свідомості у філософії
- •Методи, методологія та логіка наукового пізнання
- •Діалектика абсолютної і відносної істини
- •Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Категорії діалектики
- •Свідомість і самосвідомість
- •Філософія і наука
- •Сучасна наука про матерію.
- •Духовне життя суспільства і культура
- •Простір і час.
- •Детермінізм
- •Наукове пізнання
- •Свідомість і вищі форми псих діяльності
- •Природа як предмет філософського осмислення
- •Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти.
- •Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
- •Діалектика спеціально-наукові теорії розвитку
- •Філософія історії. Проблема цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства
- •Проблема життя, його скінченність і нескінченність.
- •Закон єдності та боротьби протилежностей
- •Закон заперечення
- •Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії…
- •Філософська концепція людини як основа наук про людину.
- •Періодизація майбутнього, методи і засоби його передбачення.
- •Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу.
- •Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей.
- •Діалектика кількісних і якісних змін.
- •Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу.
- •Історична необхідність і свобода особистості.
- •Людство як світове співтовариство і питання про гуманістичну міру прогресу.
- •Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу. Проблема інтересів.
- •Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.
- •Вплив нтр на умови існування і біологію людини.
- •Філософія і розвиток науки.
Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії
У наш час майже безсумнівним постає твердження, що історія є результатом діяльності людей. Але й при тому досить поширеним є уявлення, що за поверхнею історичних дій лежать деякі невидимі рушійні сили, приховані чинники, які виконують свою "роботу" щодо здійснення деяких вищих задумів або програм. Людину в даному випадку розглядають лише як виконавця цих задумів або програм, як "дійову особу" у драмі історії.Якщо ж ми звернемося до історії філософії та суспільної думки, то побачимо, що найчастіше історію розглядали саме в аспекті підпорядкованості дій людини законам долі, фатуму, божественному промислу або так званим "субстанційним" чинникам історичного процесу, як-от - розвитку світового розуму, абсолютної ідеї, волі й т.ін. В усіх подібних випадках справжнім суб'єктом історії (тобто самодіяльним носієм активності) поставала не людина, а перелічені основи історичних звершень.Найпершою умовою людської діяльності постає природа. Саме у взаємодії з природою людина забезпечує собі життя, задовольняє найперші життєві потреби, нарощує свої знання, уміння, формує мету подальшого просування шляхом прогресу або розширення меж своїх дійових можливостей. Немає сенсу заперечувати вплив природних факторів на розвиток історії, але слід звернути увагу й на те, що навряд чи можна їх назвати факторами прямої дії, тобто їх вплив є, він досить відчутний, але не безпосередній і вирішальний. Таму його мірою може слугувати саме людська діяльність: наскільки людина здатна використати природні умови та в якому спрямуванні. Востанньому випадку філософія історії вживає термін "колективний суб'єкт історії": ним може бути народ, нація, етнос, клас та ін. Але коли ми ставимо питання: на що в кінцевому підсумку орієнтуються запити, потреби, програми історичних дій - на людину як особистість чи на певну спільність людей? — то відповідь буде все ж на користь особистості (хоч особистості немає без людської спільності).Отже, особистість є виразом того, наскільки реальні якості людини перейшли в дійову реалізацію і, водночас, наскільки форми та ситуації соціальних відносин стали можливостями, масштабами, вимірами дій особистості. Особистість як суб'єкт історії постає ніби "перехрестям" (поєднанням) індивідуальних якостей людини та якостей і простору соціальних відносин.Розуміння суб'єкта історії як особистості, що концентрує у собі людські властивості та соціальні відносини, дає можливість досить послідовно і несуперечливо розв'язувати деякі фундаментальні проблеми філософії історії: про співвідношення людини та історії, особи та історії, історії та свідомих намірів людини. Так, стає досить очевидним, що історичне пізнання є формою людського самовиявлення та самоусвідомлення.Оскільки особистість постає суб'єктом історії, то й людські маси ми повинні розглядати крізь призму їх особистісних виявлень: що являють собою ці маси за складом, рівнем знань, настроями, хто і як їх організовує та ін. Розуміючи особистість як суб'єкт історії, ми можемо стверджувати, що оцінка ходу історії та її звершень замикається на особистості: якою мірою в умовах реальних здійснень, певних соціальних режимів, держав, законодавства, соціальних стосунків людина здатна бути особистістю, реалізувати себе в особистих виявленнях. А оскільки умовами виявлення особистості постають рівень її свідомості, ступені свободи, то ми можемо правильно оцінити тлумачення історичного процесу як міри проявів людської свободи (І. Г.Гердер, Ж.-П. Сартр) або як збільшення питомої ваги розумного початку буття (К. Ясперс). Усе це справді є показником ходу історії, але лише щодо особистості.Щодо рушійних сил історії, то до них варто віднести, передусім, сукупність протиріч, що їх неминуче повинна розв'язувати особа процесі історичної діяльності.На першому плані тут протиріччя між прагненнями, можливостями особистості та наявними (реальними) історичними умовами їх реалізації.