- •Структура:
- •Філософія Давнього Сходу
- •Філософія давньої Еллади (досократівська доба)
- •Мілетська школа
- •Піфагореїзм
- •Елліністична філософія
- •Атомістика Демокріта
- •Філософія Сократа
- •Арістотель
- •Епікуреїзм. Стоїцизм. Скептицизм.
- •Неоплатонізм
- •Середньовічна філософія
- •Августін
- •Ансельм Кентерберійський
- •Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •Відродження
- •Натурфілософія Відродження
- •Проблема методу пізнання
- •Проблема людини в філософії просвітництва
- •Філософська позиція Канта.
- •Гегель.
- •Матеріалізм Фейєрбаха
- •Марксистська філософія
- •Синергетика
- •Київська релігійно - філософська школа
- •Психоаналіз
- •Екзистенціалізм
- •Віденський гурток
- •Львівська-Варшавська школа
- •Еволюція релігійної філософії у 20ст.
- •Філософія київської русі
- •Світогляд східних слов’ян
- •Філософія просвітництва в україні
- •Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії
- •Аксіологія і сучасність
- •Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •Індивід, індивідуальність, особистість як характеристика людини
- •Проблема сенсу життя
- •Історичні типи суспільства
- •Суспільство і культура
- •Проблема свідомості у філософії
- •Методи, методологія та логіка наукового пізнання
- •Діалектика абсолютної і відносної істини
- •Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Категорії діалектики
- •Свідомість і самосвідомість
- •Філософія і наука
- •Сучасна наука про матерію.
- •Духовне життя суспільства і культура
- •Простір і час.
- •Детермінізм
- •Наукове пізнання
- •Свідомість і вищі форми псих діяльності
- •Природа як предмет філософського осмислення
- •Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти.
- •Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
- •Діалектика спеціально-наукові теорії розвитку
- •Філософія історії. Проблема цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства
- •Проблема життя, його скінченність і нескінченність.
- •Закон єдності та боротьби протилежностей
- •Закон заперечення
- •Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії…
- •Філософська концепція людини як основа наук про людину.
- •Періодизація майбутнього, методи і засоби його передбачення.
- •Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу.
- •Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей.
- •Діалектика кількісних і якісних змін.
- •Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу.
- •Історична необхідність і свобода особистості.
- •Людство як світове співтовариство і питання про гуманістичну міру прогресу.
- •Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу. Проблема інтересів.
- •Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.
- •Вплив нтр на умови існування і біологію людини.
- •Філософія і розвиток науки.
Гегель.
Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.
При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи:
до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки;
це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям " абсолютної ідеї;
третій етап розвитку абсолютної ідеї — це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).
Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.
Матеріалізм Фейєрбаха
Фейєрбах, на відміну від своїх попередників, є матеріалістом. Він заявляє, що набагато простіше уявити собі виникнення духу з матерії, ніж виникнення матерії з духу. Але його матеріалізм особливий. Фейєрбах розвиває антропологічний матеріалізм. У центрі нової філософії, говорить Фейєрбах, повинна бути поставлена людина, людина як природна істота, а не тільки як розум. Людина є вищим проявом природи, саме в ній виявляється єдність буття і мислення. Тому антропологія повинна стати загальною наукою. Саме в антропології варто шукати корені і теології, і філософії. Сутність людини є єдність розуму, волі і серця. Розум, дух існує тільки разом з тілом, разом з почуттям, з людиною. Духовна діяльність відрізняється від інших видів діяльності тільки тим, що вона пов'язана з діяльністю іншого органа - голови.
Пізнання, на думку Фейєрбаха, своїм об'єктом має природу, а головним знаряддям пізнання є почуття. Фейєрбах різко відмежовується від раціоналізму Декарта з його "Я мислю, отже, я існую". У цьому випадку, говорить Фейєрбах, неможливо перейти до інших речей. Він стоїть на позиції сенсуалізму, стверджуючи, що мислення ґрунтується на матеріалі почуттів.
Фейєрбах різко негативно ставиться до філософії Гегеля, хоча в студентські роки він був його гарячим прихильником і шанувальником. Філософія Гегеля, на думку Фейєрбаха, є рафінованою релігією. "Хто не відмовляється від філософії Гегеля, той не відмовляється і від теології, - пише Фейєрбах. - Вчення Гегеля, що природа, реальність є інобуттям ідеї, є лише раціональним вираженням теологічного вчення, що природа створена Богом, що матеріальна істота створена нематеріальною, тобто абстрактною істотою" [1, с. 463]. Отже, корені гегелівського, як і кожного, ідеалізму варто шукати в релігії. Тому вістря своєї філософської критики Фейєрбах направляє проти релігії, бачачи в останній причину існування перекрученої свідомості, відчуження людини і суспільної несправедливості. Цій проблемі присвячена головна робота Фейєрбаха, що вийшла в 1841 році, "Сутність християнства".