17. Августін

Найвідомішим представником середньовічної філософії періоду патрис­тики був Августин Аврелій (354-430 pp. н. е.), прозваний Блаженним. Народився він у м. Тагасті (Північна Африка), був сином батька-язичника і матері-християнки. В Карфагені, Римі і Мілані він вивчав риторику. Трактати Ціцерона пробудили в ньому зацікавлення філософією, він захо­тів знайти істину. Знайомство з маніхейством, скептицизмом, неоплато­нізмом зрештою впевнило його, що істина знаходиться тільки в христи­янстві, яке він і приймає в 387 р. Пізніше Августина було призначено пресвітером і висвячено в сан єпископа північноафриканського м Гіппо, де він і помер у 430 р.

Філософія Августина виникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, визнання відмінності духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), наголос на містичних факторах духовного життя - все це вплинуло на формування його власних поглядів.

Інтелектуалізм Августина став визначальним духовним фактором се­редньовічного філософського мислення, здійснив у подальшому вплив на всю християнську Європу. За його вченням, причина будь-якого виникнен­ня - Бог, завдяки якому світ, проникнений розумом, логосом, містить у собі світлову природу. Речі, людська душа світяться відображеним світлом. Усе видиме є реальним тільки завдяки Богові, який — Сонце, що саме невидиме, але робить видимим усе інше. Пізнання здійснюється через про­мені божественного світла.

18. Ансельм Кентерберійський

39. Ансельм Кентерберійський

Наступний представник схоластики Ансельм Кентерберійський (1033— 1109 pp.), якого називали «другим Августином». Його позиція - «вірю, щоб розуміти» - означає, що мислення слід підпорядковувати вірі, без якої немає дійсного пізнання. Святе письмо вказує, що саме є істиною, але не пояснює, чому воно є істиною. Розум вільний і самостійний, проте лише в межах догма­тів. Девіз Ансельма — «віра шукає розум» — характерний для цілого періоду схоластики. Щодо універсалій Ансельм займає позицію поміркованого реалізму.

Відомий Ансельм також до­казами буття Бога, з яких найпопулярніший онтологічний, де з по­няття Бога як ідеї вищої доско­налості виводиться ідея його реаль­ного існування. Якщо Бог як ідея утримує в собі всю реальність -отже, сам він справді існує.

Ансельм Кентерберійський сформулю-

вав також принцип не­обхідності пояснення віри розу­мом. Він є засновником схолас­тичної теології і метафізики. Бог у нього — причина світу: як зразок, як творець, як мета.

+Головним представником но­міналізму був Іоанн Росцелін (6л, 1050 - 6л, 1120 pp.), який рі­шуче виступив проти реалізму, вчив, що, крім одиничних речей, не існує нічого, оскільки немає кольору без конкретного кольо­ру, немає мудрості без мудрої душі. Загальне не має ніякої влас­ної реальності, реально можуть існувати лише «одиничні речі».Загальні поняття (ідеї або універсали) є лише звуками, голосом, мовою. Ан­сельм критикував Росцеліна, що той неправильно розуміє загальні субстан­ції як коливання звуку, як струс повітря.

На противагу реалізму Росцелін висунув учення номіналізму, що носило опозиційний характер. Це вчення твердить, що «універсалії» є лише іменами, номіналіями і назвами. Насправді ж реально існують тільки одиничні речі. Полеміка між реалістами та номіналістами стала визначальною для всієї подальшої історії середньовічної філософії.

Реалізм наполягав на істотності реальності саме єдності «триєдиного бога». Номіналізм насправді реальними вважав «лики» («іпостасі» бога) трійці. Обидва напрями спиралися на різні розділи Біблії — Старий і Новий Заповіт. Так, в Старому Заповіті творення богом світу відбувається через безпосереднє утворення буття, від якого пізніше народжується слово: «І створив бог світло, і сказав — це добре». В Новому Заповіті — «І сказав бог — хай буде світло, і виникло світло».

Реалісти, кажучи про єдність «божественної трійці», відстоювали, по суті, традиційну об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеальних, загальних понять — «універсалій», тим самим надаючи останньому статус єдино справжньої реальності. Щодо послідовників Росцеліна, то вони, твердячи саме про реальність існування тільки одиничного, індивідуальних окремих речей, іпостасей трійці, пов'язували реальне існування лише з чуттєво-конкретним існуванням індивідуальних об'єктів.

У 1092 році Церковний собор у Суассоні визнав вчення Росцеліна єретичним.