27. Марксистська філософія

Марксизм, який виник у 50-х роках XIX століття, є ра­дикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, спробою дати цілісне уявлення про світ, людину, суспільство, загальні закони його розвитку, соціально-класові суперечності та шляхи їх подолання. її авторами були німецькі філософи Карл Маркс (1818 - 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895).

Марксизм виник на певному суспільному ґрунті. Його викликали до життя відповідні історичні умови, теоретичні джерела і наукові відкриття.

Конкретно-історичними умовами виникнення марксизму були: утвердження буржуазних суспільних відносин; форму­вання пролетаріату як класу, вихід його на політичну арену; потреба робітничого класу у теоретичному усвідомленні своєї ролі.

Теоретичними джерелами марксизму стали: англійська політична економія (Д. Рікардо, Ад. Сміт); німецька класична філософія (Г. Гегель, Л. Фейєрбах); соціологічна концепція, французьких та англійських соціалістів (А. Сен-Сімон, Ш. Фурє, Р. Оуен).

Наукові передумови виникнення марксизму визначаються досягненнями в галузі природничих наук. Ф. Енгельс виділяв у цьому плані три найбільш видатні відкриття того часу. Це - відкриття у 50-х роках XIX століття законів збереження енергії і речовини (Майер, Гельмгольц, Джоуль); відкриття клітинної будови живих організмів (Шлейден, Шван, Горянинов); відкриття Ч. Дарвіна щодо еволюційного походження живих організмів.

Після цих відкриттів стало ясно, що попередній метод усвідом­лення дійсності - метафізика - почала поступатися новій концепції - діалектиці.

Оскільки суспільна свідомість завжди є відображенням суспільної дійсності, то джерела марксистської філософії як форми суспільної свідомості необхідно шукати у суспільному житті, точніше у суспільному бутті людей, їх матеріально-предметній діяльності.

Марксистська філософія є результатом усвідомлення соціальних суперечностей, їх теоретичної інтерпретації, узагальнення революційної соціально-політичної практики. Мова йде про усвідомлення соціальних суперечностей не взагалі в історії суспільного розвитку, а в суспільстві конкретному - буржуазному. Чому?

Тому, що в буржуазному суспільстві соціальні суперечності найбільш розвинені, загострені. їх легше усвідомлювати, вивчати, розкривати їхню сутність та причини виникнення.

Опоненти Маркса стверджували і стверджують, що він нібито був патріархом класової боротьби, оскільки багато своїх ідей він розвинув саме на цій основі.

Однак це не відповідає дійсності. Боротьба класів була відкрита й описана ще до Маркса. Це зробили французькі історики XIX століття - Франсуа Гізо (1787 - 1874), Огюст  Міньє (1796 - 1884) і Огюстен Тьєрі (1795 - 1856). Вони одними з перших прийшли до висновку, що боротьба класів ведеться через економічну, майнову нерівність. Особливо це стало помітним, коли по Європі пройшла лавина буржуазних революцій, в яких, як вирішальна сила, виступив робітничий клас (революційні виступи робітників у Манчестері (1819), повстання ліонських ткачів у Франції (1831), чартистський рух в Англії (1839) і т. д.).

Маркс дав особистісну концепцію класової боротьби. Свої думки він виклав у листі до друга Йосипа Вейдемейєра від 5 березня 1852 року. Ось основні концепції:

- класи виникають на певному етапі розвитку суспільного виробництва;

- класова боротьба неминуче веде до встановлення влади робітників - диктатури пролетаріату;

- диктатура пролетаріату є лише етапом на шляху ліквідації класів взагалі.

Маркс виявив невідповідність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним способом присвоєння, між працею і капіталом. Саме це, на думку Маркса, і лежить в основі класової боротьби.

Маркс вважав, що лише робітничий клас, як найбільш рево­люційний та організований, зацікавлений у поваленні буржуазного ладу, може стати могильником капіталізму. Шляхом встановлення своєї політичної влади і знищення приватної капіталістичної власності. Всесвітньо-історична роль пролетаріату полягає саме в цьому. Таке уявлення є найважливішою частиною марксистської теорії революційного перетворення суспільства, його філософії.

У своїх вихідних засадах філософія Марксизму є матеріалістичною концепцією. Матеріальний світ є вічним і безкінечним; його розвиток приводить до виникнення людини, якій притаманна свідомість. Свідомість є похідним феноменом від матерії . За Марксом , сутність і зміст свідомості визначається суспільним буттям людей, тими соціально – економічними умовами, в яких вони живуть. Ця , в цілому, вірна думка, була перебільшена в марксизмі, внаслідок чого будь – які феномени духовної культури людства почали виводитися безпосередньо з економічних факторів. Хоча в працях Маркса і Енгельсавказується на відносно самостійну роль суспільної свідомості, все – таки марксистська філософія схилялася до марксистського детермінізму, згідно якого всі явища суспільного життя зумовлені економічними чинниками.

Одним із надбань марксизму є подальший розвиток діалектики. Основні діалектичні закономірності (єдності і боротьби протилежностей,взаємного переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення) були сформульовані Гегелем. Проте Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідеї, духу. На протилежність Гегелеві Маркс розуміє діалектику як логіку розвитку явищ та процесів, які існують поза свідомістю і незалежно від неї.

Свої погляди на суспільство Маркс виклав у своїй праці «Тези про Фейєрбаха», про яку Енгельс говорив, що у ній, у зародку, є всі елементи нової філософії. У чому сутність цих елементів?

Центральною ідеєю тез Маркса є з'ясування змісту практики як предметно діяльності, котра повинна лежати в основі оцінки як самого мисленя, так і пізнання. Саму практику Маркс визначав як збіг зміни обставин і людської діяльності, такий збіг він розглядав як «революційну практику».

Усе суспільне життя, за Марксом, є, по суті, практичним. Всі таємниці, котрі заводять теорію, філософію в нетрі, містику, знаходять своє раціональне розв'язання лише у людській практичній діяльності. Маркс висуває ідею практики як критерію істини, на відміну від попередньої філософії, котра вбачала цей критерій у теоретичній діяльності.

 2) Люди суть продукти обставин і виховання. Це - теза попередньої філософії. У дійсності ж, за Марксом, сутність людини визначається сукупністю усіх суспільних відносин.

 3) Коріння релігії слід шукати у земній основі. Це правильно. Але ця земна основа може бути зрозумілою лише з її само-суперечливості. Земна основа роздвоюється, відокремлює себе від самої себе, і це відокремлене видається за релігійне, «самостійне царство». Отже, земна основа релігії може бути зрозумілою лише через свою суперечливість і її подолання. Уявлення про бога, саме «релігійне почуття» формується на земній основі і є «суспільним продуктом».

 4) Найбільше, що могла досягти попередня філософія, - це спостереження діяльності окремих індивідів у громадянському буржуазному суспільстві. Для неї характерна споглядальність як спосіб діяння.

 5) Точказору попередньої філософії – буржуазнесуепільство. Точка зору нової філософії – людське суспільство або усуспільнене людство.

 6) Попередня філософія лише намагалася пояснити світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його.

Далі. Говорячи про нові елементи марксистської філософії спід послатися на Енгельса, котрий у заслугу Марксу ставив дві речі:

- відкриття матеріалістичного розуміння історії;

- відкриття закону додаткової вартості.

Сутність матеріалістичного розуміння історії Маркс з'ясував у передмові до своєї праці «До критики політичної економії». Ось його стислий виклад:

У суспільному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, котрі відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому здіймається юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріаль­ного життя обумовлює соціальний, політичний та духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з існуючими виробничими відносинами, насамперед із відносинами власності, які є визначальним елементом виробничих відносин, всередині яких вони до цього часу розвивались. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються у їх кайдани. Тоді настає соціальна революція, яка приводить виробничі відносини, насамперед відносини власності, у відповідність з розвитком продуктивних сил. Зі зміною економічної основи більш-менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому необхідно розрізняти матеріальний переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, філософських та інших ідеологічних форм, в яких люди усвідомлю­ють цей конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами. Навпаки, цю свідомість необхідно пояснити із суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Жодна суспільна формація не загине доти доки розвиваються її продуктивні сили, для яких вона дає достатньо простору, і нові більш розвинені виробничі відносини ніколи не з'являться раніше доти доки визріють матеріальні умови її існування в надрах старого суспільства (Див. К.Маркс и Ф. Энгельс. - Соч. -Т.13.-С.6-7).

Це коротке формулювання основних положень і законів марксистської соціальної філософії.

Сутність матеріалістичного розуміння історії, отже, полягає в тому, що в основі життя суспільства лежать фундаментальні матеріальні чинники, а суспільна свідомість, її різноманітні форми в кінцевому результаті визначаються цими матеріальними чинниками і залежать від них.

Що ж до відкриття Марксом закону додаткової вартості, про який говорив Енгельс, то тут необхідно зауважити наступне:

Маркс встановив, що додаткова вартість створюється працею робітників понад вартість його робочої сили і безвідплатно привласнюється роботодавцем (капіталістом). Тобто закон додаткової вартості відображає необхідний, суттєвий зв'язок, відношення між робітником і роботодавцем, коли останній привласнює частину праці робітників без будь-якого еквівалента. Іншими словами, закон додаткової вартості відображає відношення експлуатації робітників капіталістами. Він є основним об'єктивним законом капіталістичного способу виробництва. Додаткова вартість, яка створюється робітниками і привласнюється, - глибинна, критеріальна основа соціально-класових суперечностей. Тому класова боротьба робітників проти буржуазії, на думку Маркса, є закономірною, необхідною і неминучою.

Маркс та його вчення мали і мають багато послідовників. Це такі відомі діячі, як Йосип Вейдемейєр (1818 -1866), Фрідріх Енгельс (1820 - 1895), Йосип Діцгеи (1828 - 1866), Поль Лафарг (1842- 1911), Едуард Бернштейн (1850 -1932), Карл Каутський (1854 -1938), Г. В. Плеханов (1856 – 1918), Димшпр Благоєв (1856 - 1924), В. І Ленін (1870- 1924), Карл Лібкнехт (1871-1919), Й. В. Сталін (1879-1953), Пальміро Тольятті (1893 - 1964), Мао-Цзе-дун (1893 - 1976), Моріс Кронфорт (1909 - 1980), Луї Альтюсер (народ 1918 р.), Йожеф Лукач (народ 1922 р.), Альфред Козінг (народ. 1928 р.)та багато інших.

Марксистська філософія є радикальним оновленням світової філософії. В чому цей радикалізм виявляється?

1) У тому, що марксистська філософія вперше стала світоглядом пригніченого класу, відображала інтереси пролетаріату.

 2) Радикалізм марксистської філософії виявляється у визначенні самого її предмета, яким є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання.

 3) Радикалізм, далі, виявляється у поширенні діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але й на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства - спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості.

 4) Радикалізм філософії К. Маркса виявляється у відкритті ма­теріалістичного розуміння історії.

 5) Для марксистської філософії є визначальним відкриття основ­них законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес.

 6) У марксистській філософії вперше практика, як людська пред­метна діяльність, включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.

Трагедія марксизму полягає у нездійсненності ряду положень , які не витримали перевірки суспільною практикою. Заслуга Маркса полягає в тому , що він серед всіх філософів нового часу дав найбільш повну, розгорнуту системну характеристику суспільного життя до кінця Х1Х століття.