28. Синергетика

Синергетика (англ. Synergetics; від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережний інформаційний простір.

Основа С. в природознавстві — термодинаміка нерівноважних процесів, теорія випадкових процесів, теорія нелінійних коливань і хвиль.

Основні принципи

• Природні системи є нелінійними, різних видів організації: динамічно стабільні, адаптивні, і найскладніші — еволюціонуючі системи.

• Зв'язок між ними здійснюється через хаотичний, нерівноважної стан систем сусідніх рівнів.

• Нерівноважності є необхідною умовою появи нової організації, нового порядку, нових систем, тобто — розвитку.

• Коли нелінійні динамічні системи об'єднуються, нове утворення не дорівнює сумі частин, а утворює систему іншої організації.

• Загальними для всіх еволюціонуючих систем є нерівноважності, спонтанне утворення нових локальних станів, зміни на макроскопічному (системному) рівні, виникнення нових властивостей системи, етапи утворення, самоорганізації та фіксації нових якостей системи.

• Системи, що розвиваються завжди відкриті (обмінюються енергією, інформацією та речовиною із зовнішнім середовищем), за рахунок чого і відбуваються процеси локальної впорядкованості і самоорганізації.

• У сильно нерівноважних станах системи починають сприймати ті зовнішні фактори впливу, які вони б не сприйняли в більш рівноважному стані.

• У нерівноважних умовах відносна незалежність елементів системи поступається місцем корпоративній поведінці елементів: поблизу стану рівноваги елемент взаємодіє тільки із сусідніми, далеко від рівноваги — «бачить» всю систему цілком і узгодженість поведінки елементів зростає.

• У станах, далеких від рівноваги, починають діяти біфуркаційні механізми — наявність точок біфуркації переходу до того чи іншого щодо довготривалого режиму системи — атрактора. Заздалегідь неможливо передбачити, який з можливих атракторів займе система.

29. Київська релігійно - філософська школа

Одним з визначних представників київської філософсько-релігійної школи був Памфіл Данилович Юркевич. Він народився на Полтавщині, закінчив Київську духовну академію, працював викладачем, магістром, професором. Пізніше, у 1861 р. запрошений завідувати кафедрою філософії Московського університету. Читав курси філософії, історії філософії. Основні твори: «Ідея», «З наук про людський дух», «Серце і його значення в духовному житті людини», «Матеріалізм і завдання філософії» та ін. Зміст «філософії серця» знайшов відображення у багатьох творах.

• . Через всю його творчість наскрізне проводиться думка, що істинну природу людини, її духовність, моральність можна осягнути через більш досконалі, вищі форми пізнання, ніж раціональність. Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській філософії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає «Філософією серця».

• За Юркевичем, людину в її моральній і духовній загалом свободі неможливо пояснити, виходячи із наукових законів, бо вона є неповторною, унікальною особою, або індивідум. Тому, вважає він, не в розумі, а у серці «людини міститься джерело для таких явищ, які виявляють себе в особливостях, що не випливають із жодного загального поняття або закону». Саме серце є зосередженням усіх дій душі, освітлює й забарвлює дійність, воно визначає обрії життєвого світу людини.

• Тому філософія, яка ставить собі за мету прояснити істинний смисл і справжні цінності людського життя, спрямована до серця як втілення вічного й Божественного в людині

• Однак Юркевич не відкидає чи ігнорує значимість наукового, раціонального знання в житті людини. У практичному повсякденному житті таке знання є абсолютно необхідним для життєдіяльності людини й суспільства.

• Юркевич розуміє реальність, складеною з трьох сфер: 1) ноуменального світу, ідеального світу ідей; 2) реального світу, що є царством розумних істот; 3) феноменального світу примарного існування тілесності. Активна взаємодія всіх цих трьох світів і становить гармонію світу в цілому. Ці три світи є не рівноцінними: світ ідей є визначальним стосовно двох інших. «Бог творить світ з огляду на ідеї як на першообрази ідей», а «предмети досвіду виявляються позбавленими істинного буття».

• Отож, підсумовуючи, зазначимо, що у світогляді Юркевича, в його «філософії серця» виявляється характерне для української духовності усвідомлення неповноти й недостатності виключно раціоналістичного погляду на людину і світ людського буття. В його вченні продовжується традиція української класичної філософії, започаткована ще Іларіоном, К.Туровським, згідно з якою серце є витоком всього людського життя.