23. Проблема людини в філософії просвітництва

Істотна увага в філософії XVIII ст. приділяється проблемі людської природи. В середні віки вважалося, що людина від природи зол і гріховний. Просвітителі цю точку зору не приймають, вони продовжують лінію гуманістів Ренесансу, для яких природні аспекти людської сутності є природними, а тому не можуть розцінюватися як джерело зла. Філософи Просвітництва йдуть далі і висувають новий теза: людина за своєю природою добра. Всі його чуттєві схильності неминучі і закономірні, так як в ньому спочатку, від самої природи, закладено уникнення страждань і прагнення до насолод. Однак пізніше цю тезу буде переосмислюватися і коригуватися (Дідро, Руссо, Кант).

Досить оригінальні були уявлення французького філософічну письменника Жан-Жака Руссо (XVIII ст.). На його думку, в природному, інакше кажучи, природному стані людського буття, суспільства не існувало, люди жили окремо один від одного, були добрі і справедливі. Цивілізація, придушивши природні початку, зіпсувала людей. Звідси з'являються громадська невлаштованість, злість і жадібність.

Шлях вирішення проблеми - це повернення людини в його природний стан і рішуча відмова від цивілізації. Століття по тому ці думки виявляться співзвучні умонастрою Л. М. Толстого. Зрозуміло, такі погляди Руссо з сучасної точки зору здаються наївними, але в них все ж є раціональне зерно. Він глибоко прав, вважаючи, що цивілізація серйозно впливає на людину, причому далеко не завжди позитивно.

24. Філософська позиція Канта.

Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить , що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Отже, у філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об’єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об’єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.

+Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення “предметів самих по собі”. Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання “речей для нас” та неможливість пізнання “речей в собі”, що стає основою нової форми агностицизму.

Мораль — це сукупність правил і норм, які врегульовують взаємовідносини між індивідами у суспільстві. В свою чергу, наука — це сфера діяльності людини, яка спрямована на одержання нових знань про навколишній світ.