Сырная Гистология

t.me/rapeture

Плазма крові є водним розчином, що містить речовини з низькою та високою молекулярною масою, а саме: 90-93% води, 7-10% сухого залишку, який складається з органічних і неорганічних речовин. Органічні речовини представлені головними білками плазми. Вони включають: (1) альбуміни (4%) - зв'язують і переносять з кров'ю низку речовин, відіграють основну роль у підтримці осмотичного тиску крові; (2) глобуліни (1,1-3,1 %) - поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни, в останній фракціїмістяться антитіла; (3) фібриноген (0,2-0,4 %)- водорозчинний білок, який за певних умов трансформується у нерозчинну форму (фібрин); завдяки цій властивості реалізується процес згортання крові. Плазма, з якої видалений фібриноген, називається сироваткою крові.

Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту

** Загальна характеристика формених елементів крові: без’ядерні, ядерні та неклітинні. Гемограма, її основні показники та діагностичне значення. Вікові особливості гемограми.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Кількісні співвідношення формених елементів крові мають назву гемограми.

t.me/rapeture

***Ембріональний та постембріональний гістогенез крові. Особливості фізіологічної та репаративної регенерації формених елементів крові. Гомобластичний та гетеробластичний типи кровотворення.

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення.

Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу). Утворення нових клітин крові та руйнування старих у фізіологічних умовах збалансоване, чим забезпечується підтримання сталості як кількісного, так і якісного складу клітин крові. Вищеозначені процеси мають назву фізіологічної регенерації крові

Як було зазначено вище, формені елементи крові мають обмежений термін життя: еритроцити - приблизно чотири місяці (120 днів), тромбоцити -

t.me/rapeture

до 10 днів; лейкоцити перебувають у складі циркулюючої крові 1-3 дні і мігрують в інші тканини.

Кровотворення (грец.гемокров + поезіз-творення)- процес постійного оновлення формених елементів крові - забезпечує сталість кількісного та якісного клітинного складу периферичної крові. Кровотворення можна розглядати як процес фізіологічної, а при крововтраті - репаративної регенерації крові.

Кровотворення відбувається в кровотворних органах (червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли), а також у лімфоїдній тканині слизових оболонок і шкіри. У червоному кістковому мозку здійснюється мієлопоез - процес утворення еритроцитів, гранулоцитів, моноцитів і тромбоцитів, внаслідок чого кровотворна тканина червоного кісткового мозку отримала назву мієлоїдної. Крім того, тут утворюються деякі види лімфоцитів. Отже, червоний кістковий мозок можна розглядати як універсальний кровотворний орган. У тимусі, селезінці та лімфатичних вузлах відбувається лімфопоез, тому їхню кровотворну тканину називають лімфоїдною.

42. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Загальна характеристика клітин та міжклітинної речовини крові. Еритроцити. Кількість, особливості будови, функції. Тривалість життєвого циклу.

Кров складається з рідкої частини - плазми (грец. плазма - утвір), яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Плазма крові є водним розчином, що містить речовини з низькою та високою молекулярною масою, а саме: 90-93% води, 7-10% сухого залишку, який складається з органічних і неорганічних речовин. Органічні речовини представлені головними білками плазми. Вони включають: (1) альбуміни (4%) - зв'язують і переносять з кров'ю низку речовин, відіграють основну роль у підтримці осмотичного тиску крові; (2) глобуліни (1,1-3,1 %) - поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни, в останній фракціїмістяться антитіла; (3) фібриноген (0,2-0,4 %)- водорозчинний білок, який за певних умов трансформується у нерозчинну форму (фібрин); завдяки цій властивості реалізується процес згортання крові. Плазма, з якої видалений фібриноген, називається сироваткою крові.

t.me/rapeture

Плазма крові транспортує поживні речовини, переносячи їх із тих місць, де вони всмоктуються або синтезуються, і розподіляє їх між різними ділянками організму. Також вона переносить залишкові продукти метаболізму, які видаляються з крові органами видільної системи. Як розподільник і переносник гормонів забезпечує обмін хімічними сигналами між органами, розташованими далеко один від одного, що сприяє нормальній їх функції. Крім цього, бере участь у регуляціїтемператури тіла, а також кислотно-лужної та осмотичної рівноваги.

Еритроцити - високодиференційовані постклітинні структури, які у процесі розвитку втрачають ядро й усі цитоплазматичні органели; вони не здатні до активного руху і переміщаються у судинному руслі завдяки серцевим скороченням. Основна їхня функція - дихальна. Ця функція реалізується за участі гемоглобіну (складного білка, хромопротеїну), який містить залізо. Окрім транспорту кисню і вуглекислого газу, еритроцити беруть участь у транспорті амінокислот, антитіл, токсинів і низки лікарських речовин, адсорбуючи їх на поверхні плазматичної мембрани.

Більшість еритроцитів має форму двоувігнутих дисків: такі еритроцити отримали назву дискоцитів. Дискоцити в нормі становлять біля 80% від загальної кількості еритроцитів

Виявили також існування низки інших форм еритроцитів: (1) планоцити - з плоскою поверхнею; (2) стоматоцити - куполоподібні; (3) сідлоподібні - двоямкові; (4) сфероцити - кулясті; (5)ехіноцити - з остистими відростками. Сфероцити й ехіноцити належать до старіючих еритроцитів. Таке різноманіття форм еритроцитів у фізіологічних умовах (коли їхня кількість не перевищує 2О°/о) має назву фізіологічного пойкілоцитозу.

Формені елементи крові мають обмежений термін життя: еритроцити - приблизно чотири місяці (120 днів), тромбоцити - до 10 днів; лейкоцити перебувають у складі циркулюючої крові 1-3 дні і мігрують в інші тканини.

** Діагностичне значення змін кількості , форми та розмірів еритроцитів. Фізіологічний та патологічний пойкілота анізоцитоз.

Підвищення кількості еритроцитів у одиниці об'єму крові позначається терміном еритроцитоз, або поліцитемія, а зниження - еритроцитопенія.

Різноманіття форм еритроцитів у фізіологічних умовах (коли їхня кількість не перевищує 2О°/о) має назву фізіологічного пойкілоцитозу. Перевищення 20 % межі важається патологією і визначається як патологічний пойкілоцитоз.

t.me/rapeture

Якщо загальна кількість мікро- і макроцитів не перевищує 25 %, це явище має назву фізіологічного анізоцитозу; перевищення вмісту називається патологічним анізоцитозом. Загальна площа поверхні одного еритроцита становить 125 мкм2

***Еритропоез по гетеробластичному типу. Морфологічні прояви диференціації клітин еритроцитарного ряду

Екстремальні ситуації: гетеробластичний тип кровотворення. (диференцировочі поділи початкових клітин ряду прискорюються, а витрата зрілих форм збільшується. Це приводить до перерозподілу співвідношення клітинних форм у кістковому мозку: частка пізніх форм знижується, а частка ранніх форм підвищується. У такому випадку говорять про гетеробластичний тип кровотворення: у помітній кількості присутні клітини декількох стадій)

Морфологічно розпізнаваною клітиною 4-го класу є проеритробласт. Має округлу форму, діаметр 15-25 мкм. Цитоплазма забарвлюється базофільно. Характерною є наявність феритину (комплекс білка із залізом).

Надалі кількість гемоглобіну в цитоплазмі збільшується, й одночасно із базофілією вона набуває оксифільних властивостей. Ці клітини отримали назву поліхроматофільних еритробластів

Останні по мірі подальшої диференціації перетворюються на поліхроматофільні нормобласти: кількість рибосом у них поступово знижується, а цитоплазма насичується гемоглобіном. В оксифільних нормобластах цитоплазма забарвлюється виключно оксифільно. Після утворення певної кількості гемоглобіну розміри клітин зменшуються (до 10 мкм), ядро спочатку ущільнюється, а потім виштовхується з клітини (явище клазматозу), і оксифільні нормобласти перетворюються на ретикулоцити

Ретикулоцити здатні виходити з кісткового мозку в кров, їхня кількість у нормі не перевищує 2 % від загальної кількості еритроцитів у периферичній крові. Звільняючись від усіх органел, ретикулоцити перетворюються на еритроцити

43. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Характеристика крові як тканини внутрішнього середовища. Форменні елементи крові та плазма. Тромбоцити: кількість, розміри, функції. Тривалість життєвого циклу.

Кров складається з рідкої частини - плазми (грец. плазма - утвір), яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка

t.me/rapeture

гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Плазма крові є водним розчином, що містить речовини з низькою та високою молекулярною масою, а саме: 90-93% води, 7-10% сухого залишку, який складається з органічних і неорганічних речовин. Органічні речовини представлені головними білками плазми. Вони включають: (1) альбуміни (4%) - зв'язують і переносять з кров'ю низку речовин, відіграють основну роль у підтримці осмотичного тиску крові; (2) глобуліни (1,1-3,1 %) - поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни, в останній фракціїмістяться антитіла; (3) фібриноген (0,2-0,4 %)- водорозчинний білок, який за певних умов трансформується у нерозчинну форму (фібрин); завдяки цій властивості реалізується процес згортання крові. Плазма, з якої видалений фібриноген, називається сироваткою крові.

Плазма крові транспортує поживні речовини, переносячи їх із тих місць, де вони всмоктуються або синтезуються, і розподіляє їх між різними ділянками організму. Також вона переносить залишкові продукти метаболізму, які видаляються з крові органами видільної системи. Як розподільник і переносник гормонів забезпечує обмін хімічними сигналами між органами, розташованими далеко один від одного, що сприяє нормальній їх функції. Крім цього, бере участь у регуляціїтемператури тіла, а також кислотно-лужної та осмотичної рівноваги

Розміри тромбоцитів 2-4 мкм, кількість в 1 л крові - 180 - 320х 109, тривалість життя - близько 10 діб

Функція тромбоцитів - участь у згортанні крові: при взаємодії з пошкодженим ендотелієм вони активуються і виділяють фермент тромбопластин, який сприяє перетворенню розчинного фібриногену в нерозчинний фібрин

**Будова тромбоцита: грануломер і гіаломер; гранули та їх вміст. Різновиди тромбоцитів.

У складі тромбоцита розрізняють дві зони: периферичну - гіаломер та центральну -грануломер. Грануломер включає три види гранул: (1) альфагранули (містять фібриноген, тромбоцитарний фактор росту, тромбопластин, фактори згортання крові); (2) дельта-гранули (містять електронно-щільну серцевину, накопичують серотонін, гістамін, Са); (3) лямбда-гранули (лізосоми, містять гідролітичні ферменти). Окрім того, у грануломері присутні зерна глікогену, мітохондрії і пероксисоми. Гіаломер містить циркулярно орієнтовані

t.me/rapeture

пучки, що складаються з 10-15 мікротрубочок, а також актинові та міозинові мікрофіламенти, які допомагають підтримувати форму тромбоцита. Оболонка тромбоцита формує відкриту систему канальців, на ній експоновані VIII та IX фактори згортання крові.

При забарвленні за методом Романовського виявляється п'ять різновидів тромбоцитів: (1) юні - з базофільним гіаломером і поодинокими азурофільними гранулами; (2) зрілі - зі слабооксифільним гіаломером І вираженою азурофільною зернистістю; (3) старі - темні, синьо-фіолетового відтінку з темно-фіолетовою зернистістю; (4) дегенеративні - з сірувато-синюватим гіаломером і синювато-фіолетовою зернистістю; (5) гігантські форми (форми подразнення, розмір яких у два-три рази перевищує нормальні розміри) - мають рожево-бузковий гіаломер із фіолетовою зернистістю

***Тромбоцитопоез. Характеристика клітин тромбоцитарного ряду.

Морфологічно розпізнавані клітини - мегакаріобласти - сягають 25-40 мкм у діаметрі, мають ядро з рівномірним розподілом хроматину, базофільну цитоплазму. Особливості їхнього розвитку пов'язані з накопиченням великої маси цитоплазми, а власне тромбоцити утворюються шляхом її відщеплення. При подальшому розвитку мегакаріобласти втрачають здатність до мітозу і підлягають ендомітозу. Внаслідок цього утворюються мегакаріоцити, розміри яких сягають 100 мкм. їхні ядра мають поліплоїдний набір хромосом і глибокі заглибини - інвагінації. На стадії утворення тромбоцитів (6-й клас) у мегакаріоцитах формується демаркаційна мембранна система, що поділяє цитоплазму на фрагменти. Зовнішні фрагменти цитоплазми проникають у щілини між ендотеліоцитами капілярів червоного кісткового мозку і відокремлюються, утворюючи тромбоцити.

44. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Характеристика формених елементів крові. Лейкоцити: кількість в 1 літрі крові, класифікація та особливості будови гранулоцитів та агранулоцитів, їх функціонування та роль у захисних реакціях організму. Лейкоцитарна формула – її основні показники.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

t.me/rapeture

Лейкоцити - клітини білої крові; мають кулясту форму, містять ядро і всі цитоплазматичні органели; здатні виходити за межі судин і активно пересуватися шляхом утворення псевдоподій. Свою назву отримали у зв'язку з тим, що у нативному стані скупчення лейкоцитів (наприклад, у складі гнійних виділень, надосаду над еритроцитарною масою при диференційному центрифугуванні зразків крові) мають білуватий колір. У дорослої людини кількість лейкоцитів у 1 л крові становить 4-9х109, однак цей показник підлягає значним коливанням залежно від віку та фізіологічного стану організму. Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія

Усі лейкоцити, залежно від наявності або відсутності цитоплазматичної зернистості, поділяються на гранулоцити (які містять специфічну зернистість) та агранулоцити (котрі такої зернистості не містять). З урахуванням тинкторіальних властивостей (кольору зернистості) та форми ядер гранулоцити поділяються на: нейтрофільні, серед яких розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні форми; еозинофільні (або ацидофільні чи оксифільні) та базофільні. Агранулоцити, у свою чергу, поділяються на лімфоцити та моноцити

Процентне співвідношення різних видів лейкоцитів у мазку периферичної крові має назву лейкоцитарної формули

** Діагностичне значення змін кількості лейкоцитів (лейкоцитоз та лейкопенія) та змін у лейкоцитарній формулі. Здвиг лейкоцитарної формули вліво та вправо.

Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія

Збільшення вмісту еозинофілів у крові - еозинофілів - пов'язане з алергічними реакціями або з інвазією гельмінтів. Еозинофіли продукують речовини, які впливають на запальні процеси, оскільки інактивують лейкотрієни (метаболіти арахідонової кислоти) і гістамін, що виробляються іншими клітинами. Вони також фагоцитують і розщепляють комплекси “антиген - антитіло". Кортикостероїди (гормони кори надниркових залоз) спричинюють швидке зниження кількості еозинофілів у крові, що,

t.me/rapeture

правдоподібно, пов'язано з блокуванням їхнього виходу з кісткового мозку в кровоплин

Алергічні та анафілактичні реакції. Завдяки наяв ності на поверхні базофільних гранулоцитів рецепторів до антитіл (lgЕ), вони здатні зв'язувати комплекси "антиген - антитіло" Зв'язування циркулюючих імунних комплексів супроводжується дегрануляцією - викидом у міжклітинний простір специфічних гранул, що містять гепарин та гістамін. Гістамін має властивість розширювати судини, підвищувати проникність судинної стінки та міжклітинної речовини, подразнювати нервові закінчення, чим викликає комплекс симптомів алергічної реакції (гіперемія, набряк, свербіж тощо). Крім того, гістамін обумовлює спазм гладких міоцитів бронхів, що відіграє важливу роль у патогенезі бронхіальної астми. Одночасно з гістаміном базофіли виділяють фактор залучення еозинофілів: останні беруть участь в інактивації гістаміну, зменшуючи цим алергічні прояви.

Лейкоцитарна формула дітей характеризується мінливістю протягом перших 14-15 років. Процентні співвідношення нейтрофільних гранулоцитів та лімфоцитів зрівнюються у віці 5 днів та 5 років, що отримало назву першого та другого фізіологічних перехрещень

***Ембріональний розвиток крові, як тканини. Характеристика мезенхіможовткового періоду, гемопоезу, диференціація клітин мезенхіми кров’яних острівців.

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2)

t.me/rapeture

гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу). Утворення нових клітин крові та руйнування старих у фізіологічних умовах збалансоване, чим забезпечується підтримання сталості як кількісного, так і якісного складу клітин крові. Вищеозначені процеси мають назву фізіологічної регенерації крові.

***Ембріональний розвиток крові, як тканини. Характеристика мезенхіможовткового періоду, гемопоезу, диференціація клітин мезенхіми кров’яних острівців.

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу). Утворення нових клітин крові та руйнування старих у фізіологічних умовах збалансоване, чим забезпечується підтримання сталості як кількісного, так і якісного складу клітин крові. Вищеозначені процеси мають назву фізіологічної регенерації крові.

45. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Кров – тканина внутрішнього середовища. Особливості її будови, походження та склад міжклітинної речовини. Загальна характеристика формених елементів крові – особливості їх будови. Класифікація лейкоцитів.

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і