Сырная Гистология

t.me/rapeture

травми), гальмівна дія кейлонів послаблюється; відповідно, зростає мітотична активність клітин-попередниць і число спеціалізованих клітин відновлюється

5. Загальна гістологія. Епітеліальні тканини. *Особливості будови та функціонування епітеліальних тканин. Види епітелію. Будова та класифікація покривного епітелію.

Згідно з філогенетичною класифікацією розрізняють епітелії наступних типів: (1) шкірний - походить з ектодерми; за будовою - багатошаровий зроговілий або незроговілий; функція його захисна; локалізація - шкіра, ротова порожнина, стравохід, рогівка ока, піхва, відхідник тощо; (2) кишковий - походить з ендодерми; за будовою - одношаровий стовпчастий; функція - всмоктування; локалізація - шлунок, тонка і товста кишка; (Зі нирковий - походить з проміжної мезодерми; за будовою - одношаровий; функція - реабсорбція речовин з первинної сечі; локалізація ниркові трубочки; (4) целомічний - походить з вентральної мезодерми; за будовою - одношаровий плоский; функція - розмежувальна; локалізація - серозні оболонки; має власну назву "мезотелій"; (5) епендимогліальний - походить з нервової трубки; за будовою - одношаровий кубоїдний; локалізація - вистелення порожнин мозку;

(6) ангіодермальний - походить з мезенхіми; за будовою - одношаровий плоский; утворює вистелення кровоносних та лімфатичних судин і камер серця; має власну назву "ендотелій''.

Епітеліальна тканина присутня в організмі у двох формах: покривного, або поверхневого епітелію, який у вигляді пласта щільно сполучених між собою клітин вкриває зовнішню поверхню, вистеляє зсередини порожнисті органи та порожнини тіла, та залозистого епітелію, з якого побудована переважна більшість залоз

Покривні класифікують за ознакою стосунку до базальної мембрани - на одношарові й багатошарові. В одношарових епітеліях усі клітини лежать на базальній мембрані. Форми клітин таких епітеліїв поділяються на плоскі, кубоїдні та стовпчасті. Багатошарові епітелії поділяються на багатошаровий плоский незро говілий та зроговілий. У деяких органах зустрічаються багатошаровий кубоїдний, стовпчастий та перехідний епітелії. Ці епітелії отримали назву за формою клітин поверхневого шару.

t.me/rapeture

**Особливості одношарового та багатошарового епітелію. Морфологічна характеристика псевдобагатошарового епітелію, його розташування та особливості функціонування.

Покривні класифікують за ознакою стосунку до базальної мембрани - на одношарові й багатошарові. В одношарових епітеліях усі клітини лежать на базальній мембрані. Форми клітин таких епітеліїв поділяються на плоскі, кубоїдні та стовпчасті. Багатошарові епітелії поділяються на багатошаровий плоский незро говілий та зроговілий. У деяких органах зустрічаються багатошаровий кубоїдний, стовпчастий та перехідний епітелії. Ці епітелії отримали назву за формою клітин поверхневого шару.

Псевдобагатошаровий (трахея, бронхи) епітелій побудований з клітин різної форми, ядра яких розташовані на різних рівнях (утворюють кілька рядів) стосовно базальної мембрани. Через таку локалізацію ядер під мікроскопом цей епітелій нагадує багатошаровий, але насправді всі його клітини контактують із базальною мембраною, тобто утворюють один шар

***Ембріогенез покривного епітелію. Фізіологічна та репаративна регенерація епітеліальних тканин, камбіальні елементи епітеліальних тканин.

Епітелій розвивається з усіх трьох зародкових листків: і І ектодерма дає початок слизовій оболонці ротової та носової порожнин, рогівці ока, епідермісу шкіри, шкірним та молочним залозам; (2) з ендодерми розвиваються печінка, підшлункова залоза, вистелення травного тракту та дихальних шляхів; (3) з мезодерми походить епітелій ниркових трубочок, вистелення органів чоловічоїта жіночої статевих систем, мезотеліальне вистелення порожнин тіла.

Розрізняють фізіологічну регенерацію, яка здійснюється постійно у здоровому організмі, а також репаративну регенерацію, яка є відповіддю на ушкодження

Епітеліальні тканини мають високу здатність до регенерації - як фізіологічної, так і репаративної. Це зумовлено їхнім пограничним положенням, безпосереднім контактом із зовнішнім середовищем: саме епітелій є першим бар'єром захисту організму від шкідливих чинників. Регенерація епітелію здійснюється за наявності стовбурових клітин, різних для кожного виду епітелію.

Завдяки своєму положенню на межі між тканинами організму і зовнішнімсередовищем, епітеліальні клітини або пласт у цілому мають таку характерну ознаку будови, як полярна диференціація, що притаманна

t.me/rapeture

одношаровим епітеліям. Цей термін означає наявність у клітині двох полюсів - апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що прилеглий до базальної мембрани. Апікальний та базальний полюси, рівно ж як і бічна, або жлатеральна поверхня, мають різні морфологічні ознаки

6. Загальна гістологія. Епітеліальні тканини. *Загальна морфо-

функціональна характеристика: розташування, склад, особливості будови клітин та міжклітинних взаємовідносин. Морфологічна та гістогенетична класифікація. Базальна мембрана, анізоморфізм.

Епітеліальна тканина (лат. textus epithelialis) присутня в організмі у двох формах: покривного, або поверхневого епітелію, який у вигляді пласта щільно сполучених між собою клітин вкриває зовнішню поверхню, вистеляє зсередини порожнисті органи та порожнини тіла, та залозистого епітелію, з якого побудована переважна більшість залоз

Для морфології епітеліальних тканин характерним є насамперед те, що ці тканини побудовані лише з клітин-епітеліоцитів і практично не містять міжклітинної речовини. Клітини, сполучені між собою різними типами контактів, утворюють суцільний пласт. Здатність формувати клітинні пласти епітелій зберігає як у тканинній культурі, так і в умовах патології, наприклад, при пухлинному рості. Пласт епітеліальних клітин завжди лежить на базальній мембрані. Епітеліальна тканина не містить судин, її живлення здійснюється за рахунок судин прилеглої пухкої сполучної тканини (шляхом дифузії поживних речовин через базальну мембрану) або безпосередньо з крові (ендотелій кровоносних судин). Епітеліальні тканини мають високу здатність до регенерації - як фізіологічної, так і репаративної.

Завдяки своєму положенню на межі між тканинами організму і зовнішнімсередовищем, епітеліальні клітини або пласт у цілому мають таку характерну ознаку будови, як полярна диференціація, що притаманна одношаровим епітеліям. Цей термін означає наявність у клітині двох полюсів - апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що прилеглий до базальної мембрани. Апікальний та базальний полюси, рівно ж як і бічна, або жлатеральна поверхня, мають різні морфологічні ознаки

Загальноприйнятою є морфофункціональна класифікація епітеліальних тканин. В її основі лежать особливості будови і функції різних видів епітеліїв. Згідно з цією класифікацією епітеліальні тканини поділяють на залозисті та покривні, а останні - за ознакою стосунку до базальноїмембрани - на одношарові й багатошарові

t.me/rapeture

**Одношарові епітелії: види, локалізація, будова, полярність, функції, джерела розвитку. Особливості будови та розташування одношарового багаторядного епітелію в організмі людини

В одношарових епітеліях усі клітини лежать на базальній мембрані. Форми клітин таких епітеліїв поділяються на плоскі, кубоїдні та стовпчасті.

Ендотелій вистеляє зсередини всі судини і порожнини серця. Це пласт плоских полігональної форми клітин з нерівними хвилястими краями. Ширина клітин 10-15 мкм, довжина - 25-50 мкм. Розрізняють суцільний (нефенестрований), фенестрований та перфорований ендотелій.

Фенестри - наскрізні вікончасті отвори діаметром 50-60 нм, які пронизують цитоплазму ендотеліоцитів і полегшують транспорт речовин через пласт ендотелію.

Уздовж внутрішньої і зовнішньої поверхні ендотеліоцитів локалізуються піноцитозні пухирці та кавеоли, що свідчить про активний трансендотеліальний транспорт різних речовин

Ендотеліальні клітини, як правило, зв'язані між собою щільними замикальними та щілинними контактами (нексусами), однак зустрічається і так званий роз'єднаний ендотелій

Мезотелій утворює вистелення очеревини, плеври, навколосерцевої сумки (перикарда) та піхвової оболонки яєчка. Мезотеліоцити - клітини плоскої або кубоїдної форми, які утворюють тонкий пласт, що вкриває поверхню серозних оболонок.

Одношаровий кубоїдний епітелій міститься у складі ниркових трубочок, вивідних проток багатьох видів залоз, бронхіол легень. Клітини епітелію цього типу мають приблизно однакові розміри за висотою та шириною

Одношаровий стовпчастий епітелій утворює внутрішнє вистелення шлунка, тонкої і товстої кишки, жовчного міхура, жовчних проток печінки та вивідних проток підшлункової залози, з нього побудована частина ниркових трубочок

t.me/rapeture

(рис. 6.9). На апікальній поверхні стовпчастого епітелію тонкої і товстої кишки, жовчного міхура міститься утворена мікроворсинками посмугована облямівка

***Спеціалізація плазмолеми епітеліальних клітин: міжклітинні контакти, мікроворсинки, війки, їх молекулярна будова та значення.

На латеральній поверхні епітеліоцитів містяться численні міжклітинні контакти різної будови і призначення. Зокрема, щільні замикальні контакти та зони злипання ізолюють міжклітинний простір від зовнішнього середовища, внаслідок чого виключається можливість проникнення речовин через епітеліальний пласт, оминаючи цитоплазму епітеліоцитів. Десмосоми (плямки злипання) завдяки міцному з'єднанню утримують суміжні клітини у складі епітеліального пласта, тоді як гемідесмосоми (напівдесмосоми) забезпечують сполучення базальної поверхні епітеліоцита з прилеглою базальною мембраною. Щілинні контакти (нексуси) відповідають за комунікативну функцію, яка полягає в обміні малими молекулами та іонами між сусідніми епітеліоцитами. Визначальна роль в утворенні міжклітинних контактів належить молекулам адгезії, а саме - кадгеринам і селектинам (Са2+- залежним) та інтегринам (Са2*-незалежним).

Спеціалізованими морфологічними структурами апікальної поверхні епітеліоцитів є мікроворсинки та війки. Мікроворсинки - пальцеподібні вирости плазмалеми і цитоплазми апікальної частини клітини висотою близько 1 мкм, які збільшують її всмоктувальну поверхню. Мікроворсинки характерні для епітеліального вистелення тонкої кишки, де формують посмуговану облямівку, та ниркових канальців, у яких утворюють щіточкову облямівку. Своєрідною формою мікроворсинокє стереоцилії епітеліоцитів над'яєчка, а також волоскових клітин внутрішнього вуха, де вони відіграють рецепторну функцію. Війки вищі від мікроворсинок, у своїй основі містять систему мікротрубочок. Війчастий епітелій вистеляє дихальні шляхи, де рух війок зумовлює евакуацію слизу з трахеобронхіального дерева. У жіночих статевих шляхах рух війок сприяє транспортуванню зародка до порожнини матки. Видозміненими війками є кіноцилії волоскових клітин внутрішнього вуха, а також джгутики сперматозоїдів.

7. Загальна гістологія. Епітеліальні тканини. *Морфологічні та функціональні особливості епітеліальних тканин. Принципи класифікації.

Для морфології епітеліальних тканин характерним є насамперед те, що ці тканини побудовані лише з клітин-епітеліоцитів і практично не містять міжклітинної речовини. Клітини, сполучені між собою різними типами контактів, утворюють суцільний пласт. Здатність формувати клітинні пласти

t.me/rapeture

епітелій зберігає як у тканинній культурі, так і в умовах патології, наприклад, при пухлинному рості. Пласт епітеліальних клітин завжди лежить на базальній мембрані. Епітеліальна тканина не містить судин, її живлення здійснюється за рахунок судин прилеглої пухкої сполучної тканини (шляхом дифузії поживних речовин через базальну мембрану) або безпосередньо з крові (ендотелій кровоносних судин). Епітеліальні тканини мають високу здатність до регенерації - як фізіологічної, так і репаративної.

Завдяки своєму положенню на межі між тканинами організму і зовнішнімсередовищем, епітеліальні клітини або пласт у цілому мають таку характерну ознаку будови, як полярна диференціація, що притаманна одношаровим епітеліям. Цей термін означає наявність у клітині двох полюсів - апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що прилеглий до базальної мембрани. Апікальний та базальний полюси, рівно ж як і бічна, або жлатеральна поверхня, мають різні морфологічні ознаки

На латеральній поверхні епітеліоцитів містяться численні міжклітинні контакти різної будови і призначення. Зокрема, щільні замикальні контакти та зони злипання ізолюють міжклітинний простір від зовнішнього середовища, внаслідок чого виключається можливість проникнення речовин через епітеліальний пласт, оминаючи цитоплазму епітеліоцитів. Десмосоми (плямки злипання) завдяки міцному з'єднанню утримують суміжні клітини у складі епітеліального пласта, тоді як гемідесмосоми (напівдесмосоми) забезпечують сполучення базальної поверхні епітеліоцита з прилеглою базальною мембраною.

Загальноприйнятою є морфофункціональна класифікація епітеліальних тканин. В її основі лежать особливості будови і функції різних видів епітеліїв. Згідно з цією класифікацією епітеліальні тканини поділяють на залозисті та покривні, а останні - за ознакою стосунку до базальноїмембрани - на одношарові й багатошарові

**Багатошарові епітелії: види, локалізація, будова, функції. Особливості будови та розташування перехідного епітелію.

Багатошарові епітелії поділяються на багатошаровий плоский незро говілий та зроговілий. У деяких органах зустрічаються багатошаровий кубоїдний, стовпчастий та перехідний епітелії. Ці епітелії отримали назву за формою клітин поверхневого шару.

Багатошаровий плоский незроговілий епітелій локалізований у рогівці ока, ротовій порожнині, стравоході, піхві, відхідниковій частині прямої кишки. У

t.me/rapeture

його складі визначають чотири шари клітин, якірізняться своєю морфологією і топографією стосовно базальної мембрани: (1) базальний - включає клітини кубоїдної форми, що лежать одним шаром на базальній мембрані, серед них містяться мітотично активні стовбурові клітини; (2) парабазальний - прилеглий до базального шару, проліферація клітин якого спільно зі стовбуровими клітинами базального шару забезпечує фізіологічну регенерацію епітелію; (3) проміжний - утворений кількома шарами клітин полігональної форми з відростками, що нагадують крила птаха; ці клітини сполучені між собою численними десмосомами, які під електронним мікроскопом нагадують гострі "ості"- звідси походить колишня назва цього шару - "остистий"; (4) поверхневий шар плоских клітин, які поступово відмирають і злущуються. Від форми поверхневих клітин походить назва епітелію - "плоский" У фізіологічних умовах поверхня епітелію цього типу зволожена секретом залоз, при підсиханні він підлягає зроговінню. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій вкриває поверхню шкіри і має назву епідермісу. Складається з багатьох шарів клітин, серед яких можна виділити кілька різновидів.

Епідерміс товстої шкіри долонь та підошов включає шість шарів (рис. 6.12): (1) базальний - у складі якого, крім малодиференційованих стовбурових епітеліоцитів, містяться пігментні клітини - меланоцити, клітини Ланґерганса (дендритні макрофаги), а також клітини Меркеля (механорецептори); (2) остистий будова якого подібна до описаного вище проміжного шару незроговілого епітелію; базальний і остистий шари спільно формують ростову зону епідермісу (гермінативну зону Мальпігі); (3) зернистий - складається з клітин плоскої форми, які містять у цитоплазмі базофільні гранули білка кератогіаліну; (4) блискучий - на гістологічних препаратах має вигляд гомогенної блискучої смужки завдяки наявності у цитоплазмі клітин цього шару білка елеїдину, що має властивості оксифілії; (5) роговий - складається з постклітинних структур - рогових лусочок, які утворюються в результаті заповнення кератином цитоплазми епітеліоцитів та втрати ними ядер; (6) роз'єднаний - поверхневі рогові лусочки цього шару під впливом лізосомальних ферментів втрачають зв'язок між собою і постійно злущуються з поверхні епідермісу.

Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи - ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур, у зв'язку з чим інша його назва - уротелій. Перехідний епітелій включає три шари: (1) базальний - складається з кубоїдних або низьких стовпчастих клітин; (2) проміжний - містить клітини полігональної форми; (3) поверхневий - складається з великих світлих клітин -

t.me/rapeture

поверхневих уротеліоцитів, або умбрелоцитів, частина з яких - двоядерні. Форма цих клітин, залежно від стану стінки органа - його розтягнення чи релаксації - може бути відповідно плоскою або грушоподібною

Вапікальній частині умбрелоцитів містяться веретеноподібні пухирці, які

єсвоєрідною формою депонування плазмалеми і вбудовуються у неї під час розтягнення стінки органа: при цьому клітина "розкривається" подібно до парасольки, звідси походить її назва - умбрелоцит (від англ, umbrella - парасолька). Під час скорочення стінки товщина уротелію збільшується за рахунок того, що клітини проміжного шару змінюють свою конфігурацію, а поверхневі умбрелоцити перетворюються з плоских на грушоподібні.

***Ембріональні джерела розвитку багатошарових епітеліїв. Фізіологічна та репаративна регенерація епітеліїв, камбіальні елементи в епітеліальних тканинах.

Епітелій розвивається з усіх трьох зародкових листків: і ектодерма дає початок слизовій оболонці ротової та носової порожнин, рогівці ока, епідермісу шкіри, шкірним та молочним залозам; (2) з ендодерми розвиваються печінка, підшлункова залоза, вистелення травного тракту та дихальних шляхів; (3) з мезодерми походить епітелій ниркових трубочок, вистелення органів чоловічоїта жіночої статевих систем, мезотеліальне вистелення порожнин тіла.

Епітеліальні тканини мають високу здатність до регенерації - як фізіологічної, так і репаративної. Це зумовлено їхнім пограничним положенням, безпосереднім контактом із зовнішнім середовищем: саме епітелій є першим бар'єром захисту організму від шкідливих чинників. Регенерація епітелію здійснюється за наявності стовбурових клітин, різних для кожного виду епітелію.

8.Загальна гістологія. Епітеліальні тканини.

*Залозистий епітелій - особливості функціонування та розташування. Залози – визначення, види та походження залоз. Одноклітинні та багатоклітинні залози. Ендокринні та екзокринні залози.

Залози - група клітин або органи, основна функція яких полягає у виробленні речовин, необхідних для нормального функціонування організму. Продукти синтетичної діяльності залоз мають назву секретів (секреторних продуктів), а процес їх виділення отримав назву секреції. Переважна більшість залоз організму є похідними епітеліальної тканини клітини якої проліферують і вростають у прилеглу сполучну тканину. Залозисті клітини формують

t.me/rapeture

паренхіму, а сполучна тканина, яка їх оточує, дає опору та забезпечує живленням, - строму залоз

Розрізняють залози одноклітинні та багатоклітинні. Залежно від того, куди надходять секреторні продукти, залози поділяються на дві великі групи: екзокринні (зовнішньої секреції”) та ендокринні (внутрішньої секреції), а залозисті клітини, відповідно, на екзокриноцити та ендокриноцити.

Екзокринні залози складаються з двох частин, а саме - секреторних відділів та вивідних проток. Продукти синтетичної діяльності секреторних відділів виводяться на поверхню епітеліального пласта вивідними протоками. Прикладом екзокринних залоз можуть бути слинні залози, потові та сальні залози шкіри тощо.

Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти - гормони - виділяються у внутрішнє середовище організму (кров і лімфу), з кровоплином розносяться по організму і таким чином "знаходять" свої клітини-мішені. Секреторні відділи ендокринних залоз можуть мати форму трабекул (клітинних тяжів) або ж фолікулів (мішечків), які густо обплетені судинами мікроциркуляторного русла. Трабекулярний тип будови характерний для прищитоподібної залози, у той час як щитоподібна залоза має фолікулярну структуру.

Різновидами ендокринної вважають паракринну, амфікринну та автокринну секрецію. Паракринна секреція спрямована на прилеглі до залозистих клітин клітини елементи, автокринна - на власні структури клітини Амфікринні клітини поєднують внутрішньосекреторну діяльність із зовнішньосекреторною. Зокрема, деякі ендокриноцити шлунково-кишкового тракту, крім гормонів, продукують також слиз. Прикладами багатоклітинних амфікринних залоз можуть слугувати підшлункова залоза чи власні залози шлунка, які поєднують ендокринну та екзокринну функції

Ендоепітеліальні залози розміщені цілковито в межах епітеліального пласта. У людини всі ендоепітеліальні залози одноклітинні. Прикладом ендоепітеліальних ендокринних залоз можуть слугувати клітини дифузної ендокринної системи - так звані апудоцити. Останні, у свою чергу, поділяються на залози відкритого типу, апікальна поверхня яких контактує з просвітом трубчастих органів (кишки, повітроносних та сечостатевих шляхів), та залози закритого типу, які такого контакту не мають. Екзоепітеліальні залози в організмі людини багатоклітинні. їх секреторні відділи розташовані у сполучній тканині за межами епітеліального пласта; з поверхнею епітелію їх зв'язує вивідна протока. Багатоклітинні екзокринні залози поділяють на

t.me/rapeture

прості, що мають одну нерозгалужену вивідну протоку, і складні, у яких вивідна протока розгалужується. Якщо у вивідну протоку відкривається один секреторний відділ, така залоза класифікується як нерозгалужена; якщо ж вивідна протока збирає секрет з двох або більшого числа секреторних відділів, залоза вважається розгалуженою

За способом виділення секрету розрізняють наступні різновиди залоз: (1) мерокринні - виділення секрету здійснюється клітиною без порушення її цілості (шляхом екзоцитозу); більшість залоз в організмі людини виводить секрет за мерокринним типом; (2) апокринні - секреція здійснюється з відривом апікальної частини клітини; у людини апокринний тип секреції притаманний грудним та апокринним потовим залозам; (3) голокринні - після накопичення секрету клітина цілковито руйнується і її залишки включаються до складу секрету; у людини голокринними є сальні залози шкіри.

**Особливості будови та розташування екзокринних залоз. Кінцеві відділи та вивідні протоки. Принципи класифікації екзокринних залоз.

Екзокринні залози складаються з двох частин, а саме - секреторних відділів та вивідних проток. Продукти синтетичної діяльності секреторних відділів виводяться на поверхню епітеліального пласта вивідними протоками. Прикладом екзокринних залоз можуть бути слинні залози, потові та сальні залози шкіри тощо.

Багатоклітинні екзокринні залози поділяють на прості, що мають одну нерозгалужену вивідну протоку, і складні, у яких вивідна протока розгалужується (рис. 6.15). Якщо у вивідну протоку відкривається один секреторний відділ, така залоза класифікується як нерозгалужена; якщо ж вивідна протока збирає секрет з двох або більшого числа секреторних відділів, залоза вважається розгалуженою. Складні залози завжди розгалужені, тому що у кожну з їх численних вивідних проток відкривається кілька секреторних відділів. За формою секреторних відділів залози поділяють на трубчасті (кінцевий відділ має форму трубочки), ацинозні (кінцевий відділ має форму мішечка - ацинуса) та трубчасто-ацинозні.

За способом виділення секрету розрізняють наступні різновиди залоз: (1) мерокринні - виділення секрету здійснюється клітиною без порушення її цілості (шляхом екзоцитозу); більшість залоз в організмі людини виводить секрет за мерокринним типом; (2) апокринні - секреція здійснюється з відривом апікальної частини клітини; у людини апокринний тип секреції притаманний грудним та апокринним потовим залозам; (3) голокринні - після