Сырная Гистология

t.me/rapeture

зайнята залишками органел (ендоплазматичної сітки, мітохондрій), тому містить менше гемоглобіну. Ретикулоцити здатні виходити з кісткового мозку в кров, їхня кількість у нормі не перевищує 2 % від загальної кількості еритроцитів у периферичній крові. Звільняючись від усіх органел, ретикулоцити перетворюються на еритроцити.

13. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Характеристика крові як тканини внутрішнього середовища. Форменні елементи крові та плазма. Тромбоцити: кількість, розміри, функції. Тривалість життєвого циклу.

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Тромбоцити - без'ядерні фрагменти цитоплазми, які відокремилися від гігантських поліплоїдних клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Розміри тромбоцитів 2-4 мкм, кількість в 1 л крові - 180 - 320х 109, тривалість життя - близько 10 діб.

Функція тромбоцитів - участь у згортанні крові: при взаємодії з пошкодженим ендотелієм вони активуються і виділяють фермент тромбопластин, який сприяє перетворенню розчинного фібриногену в нерозчинний фібрин. Активація тромбоцитів також супроводжується зміною їх форми, утворенням відростків; агреговані тромбоцити формують каркас тромбу, на якому осідають нитки фібрину. Продукований тромбоцитами фактор росту зумовлює проліферацію ендотеліальних клітин, гладких

t.me/rapeture

міоцитів, фібробластів та гліоцитів, що спрямовано на відновлення пошкодженої судинної стінки.

**Будова тромбоцита: грануломер і гіаломер; гранули та їх вміст. Різновиди тромбоцитів.

У складі тромбоцита розрізняють дві зони: периферичну - гіаломер та центральну -грануломер. Грануломер включає три види гранул: (1) альфагранули (містять фібриноген, тромбоцитарний фактор росту, тромбопластин, фактори згортання крові); (2) дельта-гранули (містять електронно-щільну серцевину, накопичують серотонін, гістамін, Са); (3) лямбда-гранули (лізосоми, містять гідролітичні ферменти). Окрім того, у грануломері присутні зерна глікогену, мітохондрії і пероксисоми. Гіаломер містить циркулярно орієнтовані пучки, що складаються з 10-15 мікротрубочок, а також актинові та міозинові мікрофіламенти, які допомагають підтримувати форму тромбоцита. Оболонка тромбоцита формує відкриту систему канальців, на ній експоновані VIII та IX фактори згортання крові.

Виявляється п'ять різновидів тромбоцитів:

(1) юні - з базофільним гіаломером і поодинокими азурофільними гранулами;

(2)зрілі - зі слабооксифільним гіаломером І вираженою азурофільною зернистістю;

(3)старі - темні, синьо-фіолетового відтінку з темно-фіолетовою зернистістю;

(4)дегенеративні - з сірувато-синюватим гіаломером і синювато-фіолетовою зернистістю;

(5)гігантські форми (форми подразнення, розмір яких у два-три рази перевищує нормальні розміри) - мають рожево-бузковий гіаломер із фіолетовою зернистістю

***Тромбоцитопоез. Характеристика клітин тромбоцитарного ряду.

Морфологічно розпізнавані клітини - мегакаріобласти - сягають 25-40 мкм у діаметрі, мають ядро з рівномірним розподілом хроматину, базофільну цитоплазму. Особливості їхнього розвитку пов'язані з накопиченням великої маси цитоплазми, а власне тромбоцити утворюються шляхом її відщеплення. При подальшому розвитку мегакаріобласти втрачають здатність до мітозу і підлягають ендомітозу. Внаслідок цього утворюються мегакаріоцити, розміри яких сягають 100 мкм. їхні ядра мають поліплоїдний набір хромосом і глибокі заглибини - інвагінації. На стадії утворення тромбоцитів (6-й клас) у

t.me/rapeture

мегакаріоцитах формується демаркаційна мембранна система, що поділяє цитоплазму на фрагменти. Зовнішні фрагменти цитоплазми проникають у щілини між ендотеліоцитами капілярів червоного кісткового мозку і відокремлюються, утворюючи тромбоцити.

14. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Характеристика формених елементів крові. Лейкоцити: кількість в 1 літрі крові, класифікація та особливості будови гранулоцитів та агранулоцитів, їх функціонування та роль у захисних реакціях організму. Лейкоцитарна формула – її основні показники.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Лейкоцити - клітини білої крові; мають кулясту форму, містять ядро і всі цитоплазматичні органели; здатні виходити за межі судин і активно пересуватися шляхом утворення псевдоподій. Свою назву отримали у зв'язку з тим, що у нативному стані скупчення лейкоцитів (наприклад, у складі гнійних виділень, надосаду над еритроцитарною масою при диференційному центрифугуванні зразків крові) мають білуватий колір. У дорослої людини кількість лейкоцитів у 1 л крові становить 4-9х109, однак цей показник підлягає значним коливанням залежно від віку та фізіологічного стану організму. Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія

Усі лейкоцити, залежно від наявності або відсутності цитоплазматичної зернистості, поділяються на гранулоцити (які містять специфічну зернистість) та агранулоцити (котрі такої зернистості не містять). З урахуванням тинкторіальних властивостей (кольору зернистості) та форми ядер гранулоцити поділяються на: нейтрофільні, серед яких розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні форми; еозинофільні (або ацидофільні чи оксифільні) та базофільні. Агранулоцити, у свою чергу, поділяються на лімфоцити та моноцити

Процентне співвідношення різних видів лейкоцитів у мазку

t.me/rapeture

периферичної крові має назву лейкоцитарної формули

**Діагностичне значення змін кількості лейкоцитів (лейкоцитоз та лейкопенія) та змін у лейкоцитарній формулі. Здвиг лейкоцитарної формули вліво та вправо.

Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія

Збільшення вмісту еозинофілів у крові - еозинофілів - пов'язане з алергічними реакціями або з інвазією гельмінтів. Еозинофіли продукують речовини, які впливають на запальні процеси, оскільки інактивують лейкотрієни (метаболіти арахідонової кислоти) і гістамін, що виробляються іншими клітинами. Вони також фагоцитують і розщепляють комплекси “антиген - антитіло". Кортикостероїди (гормони кори надниркових залоз) спричинюють швидке зниження кількості еозинофілів у крові, що, правдоподібно, пов'язано з блокуванням їхнього виходу з кісткового мозку в кровоплин

Алергічні та анафілактичні реакції. Завдяки наяв ності на поверхні базофільних гранулоцитів рецепторів до антитіл (lgЕ), вони здатні зв'язувати комплекси "антиген - антитіло" Зв'язування циркулюючих імунних комплексів супроводжується дегрануляцією - викидом у міжклітинний простір специфічних гранул, що містять гепарин та гістамін. Гістамін має властивість розширювати судини, підвищувати проникність судинної стінки та міжклітинної речовини, подразнювати нервові закінчення, чим викликає комплекс симптомів алергічної реакції (гіперемія, набряк, свербіж тощо). Крім того, гістамін обумовлює спазм гладких міоцитів бронхів, що відіграє важливу роль у патогенезі бронхіальної астми. Одночасно з гістаміном базофіли виділяють фактор залучення еозинофілів: останні беруть участь в інактивації гістаміну, зменшуючи цим алергічні прояви.

Лейкоцитарна формула дітей характеризується мінливістю протягом перших 14-15 років. Процентні співвідношення нейтрофільних гранулоцитів та лімфоцитів зрівнюються у віці 5 днів та 5 років, що отримало назву першого та другого фізіологічних перехрещень

***Ембріональний розвиток крові, як тканини. Характеристика мезенхіможовткового періоду, гемопоезу, диференціація клітин мезенхіми кров’яних острівців.

t.me/rapeture

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу). Утворення нових клітин крові та руйнування старих у фізіологічних умовах збалансоване, чим забезпечується підтримання сталості як кількісного, так і якісного складу клітин крові. Вищеозначені процеси мають назву фізіологічної регенерації крові.

15. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Кров – тканина внутрішнього середовища. Особливості її будови, походження та склад міжклітинної речовини. Загальна характеристика формених елементів крові – особливості їх будови. Класифікація лейкоцитів.

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він

t.me/rapeture

визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Усі лейкоцити, залежно від наявності або відсутності цитоплазматичної зернистості, поділяються на гранулоцити (які містять специфічну зернистість) та агранулоцити (котрі такої зернистості не містять). З урахуванням тинкторіальних властивостей (кольору зернистості) та форми ядер гранулоцити поділяються на: нейтрофільні, серед яких розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні форми; еозинофільні (або ацидофільні чи оксифільні) та базофільні. Агранулоцити, у свою чергу, поділяються на лімфоцити та моноцити

** Агранулоцити – загальний план будови моноцитів та лімфоцитів. Процентне співвідношення в лейкоцитарній формулі, розміри та різновиди, роль у забезпеченні специфічного імунітету – ефекторні клітини.

Лімфоцити становлять 19-38% від загальної кількості лейкоцитів. Розміри цих клітин коливаються у доволі широких межах - від б до 12 мкм, у зв'язку із чим розрізняють малі (діаметр 6-8 мкм) та великі (діаметр 9-12 мкм) лімфоцити. Лімфоцити мають інтенсивно забарвлене ядро округлої або бобоподібної форми і відносно невеликий обідок базофільної цитоплазми. У деяких лімфоцитів цитоплазма містить невелику кількість азурофільних гранул – лізосом. Серед лімфоцитів з урахуванням шляхів їхнього розвитку та диференціації, ролі у захисних реакціях організму, розрізняють три основних типи: (1) Т-лімфоцити, (2) В-лімфоцити, (3) NK-клітин

У краплі свіжої крові розмір моноцитів (рис. 7.9) становить 9-12 мкм, у мазку - 18-20 мкм, кількість коливається в межах 3-11 %. Моноцити належать до макрофагічної системи організму, клітини якої походять із промоноцитів кісткового мозку і є пулом клітин, які через циркуляторне русло переходять з кісткового мозку до тканини (час перебування моноцитів у крові коливається від 36 до 104 годин). Після міграції через стінку капіляра або посткапілярної венули та переходу в сполучну тканину моноцити диференціюються в макрофаги. їхня фагоцитарна активність визначається здатністю до адгезії.

t.me/rapeture

Т-кілери (або цитотоксичні Т-лімфоцити) є ефекторними клітинами клітинного імунітету, які забезпечують протипухлинний і трансплантаційний імунітет

Плазмоциті (плазматичні клітини, клітини Унни) - ефекторні клітини гуморального імунітету, що продукують імуноглобуліни

***Особливості лімфоцитопоезу - антигеннезалежнине та антигензалежне диференціювання. Диференціювання моноцитів на макрофаги і антигенпрезентуючі клітини (дендритні та інтердигітуючі).

Поділ лімфопоезу на шість класів дещо умовний, тому що розвиток В- і Т- лімфоцитів відбувається складніше, ніж інших елементів крові. Він включає два етапи: антигеннезалежну і антигензалежну диференціацію та подальше дозрівання. Антигеннезалежна диференціація генетично запрограмована і відбувається в центральних органах кровотворення та імуногенезу (кістковий мозок, тимус) під впливом специфічних факторів, що виробляються клітинами мікрооточення. Морфологічно розпізнавані В- і Т-лімфобласти перетворюються на пре-В- і пре-Т-лімфоцити. При цьому останні полишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимуса, де проходять подальшу диференціацію, перетворюючись на Т-лімфоцити. Пре-В-лімфоцити перетворюються на В-лімфоцити у червоному кістковому мозку.

Антигензалежна проліферація та диференціація Т- і В лімфоцитів відбувається при їхній зустрічі з антигенами в периферичних лімфоїдних органах, де утворюються імунобласти, а з них - ефекторні клітини і клітини пам'яті. Таким чином, особливістю лімфоцитопоезу є здатність зрілих клітин (Т- і В-лімфоцитів) дедиференціювати ся у бластні форми. При цьому з Т- імунобластів формуються Т-хелпери, Т-кілери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті, а з В-імунобластів (плазмобластів) - плазмоцити і В-клітини пам'яті. Менше відомо про розвиток NK-лімфоцитів. Правдоподібно, що у червоному кістковому мозку NK-лімфобласти перетворюються у npe-NK-лімфоцити. Останні, набуваючи ефекторних властивостей (здатності до секреції інтерферону та цитотоксичності), перетворюються у зрілі NK-лімфоцити.

t.me/rapeture

16. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Особливості клітин та міжклітинної речовини крові. Плазма та сироватка крові. Форменні елементі крові – лейкоцити. Загальний план будови, кількість в 1 літрі крові, класифікація

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Плазма крові є водним розчином, що містить речовини з низькою та високою молекулярною масою, а саме: 90-93% води, 7-10% сухого залишку, який складається з органічних і неорганічних речовин. Органічні речовини представлені головними білками плазми. Вони включають: (1) альбуміни (4%) - зв'язують і переносять з кров'ю низку речовин, відіграють основну роль у підтримці осмотичного тиску крові; (2) глобуліни (1,1-3,1 %) - поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни, в останній фракціїмістяться антитіла; (3) фібриноген (0,2-0,4 %)- водорозчинний білок, який за певних умов трансформується у нерозчинну форму (фібрин); завдяки цій властивості реалізується процес згортання крові. Плазма, з якої видалений фібриноген, називається сироваткою крові

Плазма крові транспортує поживні речовини, переносячи їх із тих місць, де вони всмоктуються або синтезуються, і розподіляє їх між різними ділянками організму. Також вона переносить залишкові продукти метаболізму, які видаляються з крові органами видільної системи. Як розподільник і переносник гормонів забезпечує обмін хімічними сигналами між органами, розташованими далеко один від одного, що сприяє нормальній їх функції. Крім цього, бере участь у регуляціїтемператури тіла, а також кислотно-лужної та осмотичної рівноваги.

Лейкоцити - клітини білої крові; мають кулясту форму, містять ядро і всі цитоплазматичні органели; здатні виходити за межі судин і активно пересуватися шляхом утворення псевдоподій. Свою назву отримали у зв'язку з тим, що у нативному стані скупчення лейкоцитів (наприклад, у складі гнійних виділень, надосаду над еритроцитарною масою при диференційному центрифугуванні зразків крові) мають білуватий колір. У дорослої людини кількість лейкоцитів у 1 л крові становить 4-9х109, однак цей показник підлягає значним коливанням залежно від віку та фізіологічного стану організму.

t.me/rapeture

Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення – лейкопенія

Усі лейкоцити, залежно від наявності або відсутності цитоплазматичної зернистості, поділяються на гранулоцити (які містять специфічну зернистість) та агранулоцити (котрі такої зернистості не містять). З урахуванням тинкторіальних властивостей (кольору зернистості) та форми ядер гранулоцити поділяються на: нейтрофільні, серед яких розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні форми; еозинофільні (або ацидофільні чи оксифільні) та базофільні. Агранулоцити, у свою чергу, поділяються на лімфоцити та моноцити

**Гранулоцити - особливості будови ядер, тинкторіальні властивості та склад гранул,класифікація, процентне співвідношення в лейкоцитарноїій формулі, особливості клітинного циклу.

З урахуванням тинкторіальних властивостей (кольору зернистості) та форми ядер гранулоцити поділяються на: нейтрофільні, серед яких розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні форми; еозинофільні (або ацидофільні чи оксифільні) та базофільні.

Нейтрофільні гранулоцити (рис. 7.5) складають 65-70 % від загального вмісту лейкоцитів; діаметр у свіжій краплі крові 7-9 мкм, у мазку 10-12 мкм. Ці клітини здатні до активних переміщень; вони можуть мігрувати з кровоносних судин і пересуватися до джерела подразнення, володіють високими фагоцитарними властивостями. І. І. Мечников назвав нейтрофільні гранулоцити мікрофагами - на противагу моноцитам, які отримали назву макрофагів. Нейтрофіли продукують кейлони - специфічні речовини, що пригнічують синтез ДНК у клітинах гранулоцитарного ряду і цим впливають на процеси проліферації та диференціації лейкоцитів. Тривалість життя нейтрофілів - близько 8 діб; Цитоплазма нейтрофілів містить дрібну зернистість: у кожній клітині може налічуватись від 50 до 200 гранул. Ядра нейтрофільних лейкоцитів містять щільний хроматин, особливо на периферії, в якому важко розрізнити ядерця. Форма ядер неоднакова, тому нейтрофільні гранулоцити називають ще поліморфно-ядерними.

Еозинофіли складають від 0,5 до 5% від загальної кількості лейкоцитів; діаметр у краплі свіжої крові - від 9 до 10 мкм, у мазку - 12-14 мкм. Ці клітини беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергійних та анафілактичних реакціях; вони здатні фагоцитувати та інактивувати гістамін за допомогою ферменту гістамінази, а також адсорбувати його на своїй

t.me/rapeture

поверхні. Вони менш рухомі, ніж нейтрофіли; здатні до фагоцитозу, проте їхня активність нижча, ніж у нейтрофілів. Цитоплазма еозинофілів містить два типи гранул: (1) неспецифічні азурофільні та (2) специфічні ацидофільні

Базофільні гранулоцити (рис. 7.7) в крові людини складають 0-1 % від загальної кількості лейкоцитів; діаметр близько 9 мкм у краплі свіжої крові та близько 11-12 мкм - у мазку. Функції базофілів визначаються їх здатністю до метаболізму гістаміну та гепарину. Вони беруть участь у регуляції процесів зсідання крові (гепарин - антикоагулянт) і проникності судин (гістамін підвищує проникність останніх).

***Клінічне значення нейтрофілів, еозинофілів та базофілів.

Нейтрофіли здатні до активних переміщень; вони можуть мігрувати з кровоносних судин і пересуватися до джерела подразнення, володіють високими фагоцитарними властивостями. Нейтрофіли продукують кейлони - специфічні речовини, що пригнічують синтез ДНК у клітинах гранулоцитарного ряду і цим впливають на процеси проліферації та диференціації лейкоцитів

Еозинофіли клітини беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергійних та анафілактичних реакціях; вони здатні фагоцитувати та інактивувати гістамін за допомогою ферменту гістамінази, а також адсорбувати його на своїй поверхні

Збільшення вмісту еозинофілів у крові - еозинофілів - пов'язане з алергічними реакціями або з інвазією гельмінтів. Еозинофіли продукують речовини, які впливають на запальні процеси, оскільки інактивують лейкотрієни (метаболіти арахідонової кислоти) і гістамін, що виробляються іншими клітинами. Вони також фагоцитують і розщепляють комплекси “антиген - антитіло". Кортикостероїди (гормони кори надниркових залоз) спричинюють швидке зниження кількості еозинофілів у крові, що, правдоподібно, пов'язано з блокуванням їхнього виходу з кісткового мозку в кровоплин

Функції базофілів визначаються їх здатністю до метаболізму гістаміну та гепарину. Вони беруть участь у регуляції процесів зсідання крові (гепарин - антикоагулянт) і проникності судин (гістамін підвищує проникність останніх).