Сырная Гистология

t.me/rapeture

відростків і витягнуту форму тіла; це так звані веретеноподібні міоепітеліоцити. За ультраструктурними характеристиками міоепітеліальні клітини нагадують гладкі міоцити. Скоротлива діяльність міоепітеліоцитів забезпечує проходження секрету з кінцевих відділів і вставних проток до наступних сегментів протокової системи; вони також запобігають надмірному розтягуванню ацинусів при накопиченні секрету.

33.Загальна гістологія. М’язові тканини.

*Особливості будови та класифікація поперечно-посмугованої м’язової тканини. Клітинно-симпластична організація скелетної м’язової тканини.

Посмугована м'язова тканина влючає скелетну (несерцеву) та серцеву м'язові тканини.

Скелетна (несерцева) посмугована м'язова тканина. В ембріогенезі джерелом розвитку скелетної посмугованої м'язової тканини служать міобласти міотомів дорзальної мезодерми. Диференціація міобластів відбувається у двох напрямках. Частина клітин зливається з утворенням м'язових трубочок, з яких відтак формуються дефінітивні структури - міосимпласти. Друга частина міобластів диференціюється у міосателітоцити.

Структурно-функціональною одиницею скелетної м'язової тканини є м'язове волокно, яке складається з міосимпласта і міосателітоцитів, оточених базальною мембраною

М'язові волокна мають циліндричну форму. Діаметр волокна може складати від 9 до 150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у спортсменів). Довжина м'язових волокон коливається у значних межах: залежить від розмірів м'яза і часто дорівнює його довжині. Наприклад, у кравецькому м'язі людини м'язові волокна сягають довжини 1213 см

Кожний міосимпласт оточений сарколемою (грец. саркос - м'ясо, лема - оболонка), а все волокно - базальною мембраною, яка зв'язана з тонкими колагеновими та ретикулярними волокнами пухкої сполучної тканини, що оточує м'язове волокно. Плазмалема міосимпласта бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз.

До складу міосимпласта входять численні ядра та цитоплазма, яка отримала назву саркоплазми. Ядра локалізуються переважно під плазмалемою, мають видовжену, овальну форму. В каріоплазмі наявні грудочки гетерохроматину та ядерця. Саркоплазма містить органели

t.me/rapeture

спеціального призначення - міофібрили, загальні органели, а також вуглеводні та жирові включення.

**Особливості будови скелетного м`язового волокна. Т-система, трубочок S- система ендоплазматичної сітки, тріади, їх значення у скороченні волокна.

Міофібрили - спеціальні органели скелетних м'язових волокон, побудовані з паралельно орієнтованих актинових і міозинових філаментів, взаємне зміщення яких лежить в основі механізму м'язових скорочень. Міофібрили мають у саркоплазмі поздовжню орієнтацію; їхня довжина співпадає з довжиною м'язового волокна, а товщина становить 1-2 мкм. Характерною особливістю будови міофібрил є поперечна посмугованість - чергування світлих і темних смуг. Це зумовлено впорядкованим розташуванням актинових і міозинових філаментів, що надає ділянкам міофібрил різні оптичні властивості. Світлі та темні смуги всіх міофібрил окремо взятого м'язового волокна лежать на одному рівні, тому й волокно в цілому під світловим і електронним мікроскопом набуває характерної поперечної посмугованості

У міофібрилі послідовно розташовані темні анізотропні диски (диски А) і світлі ізотропні (диски І). Анізотропні диски забарвлюються інтенсивніше, ніж ізотропні. У поляризованому світлі диски А мають подвійне променезаломлення, тобто є анізотропними; світлі смуги є однопроменезаломлювальними - ізотропними. Всередині кожного І-диска міститься тонка темна лінія, яка має назву телофрагми (Т), або лінії Z. У центрі диску А можна спостерігати світлішу ділянку - Н-зону, або смужку Гензена, всередині якої локалізується темна лінія М, або мезофрагма

Ділянка між двома телофрагмами є структурнофункціональною одиницею міофібрили і отримала назву саркомера (грец. саркос - м'ясо, мерос - частина). У складі телофрагм міститься багато глікозаміногліканів, тому при мацерації (вимочуванні в розчинах кислот) міофібрили мають здатність розпадатися на окремі саркомери

Саркомери - це елементарні скоротливі одиниці міофібрил поперечнопосмугованих м'язових волокон. При скороченні вони можуть зменшувати свою довжину приблизно удвічі. Механізм цього процесу пов'язаний з особливістю ультраструктурної організації саркомерів. Електронномікроскопічно у складі саркомера розрізняють поздовжньо орієнтовані філаменти (від лат. filum - нитка) двох типів -тонкі і товсті. Товсті філаменти розташовані у середній частині саркомера, вони побудовані з білка міозину. Тонкі філаменти розташовані в І-смузі і частково заходять у проміжки

t.me/rapeture

між товстими філаментами, досягаючи зони Н. Одним кінцем вони прикріплюються до телофрагми, а другий їх кінець вільний; у товстих філаментів вільні обидва кінці. Тонкі філаменти побудовані з білка актину

Кількісне співвідношення міозинових філаментів до актинових становить 1:2

При скороченні саркомера актинові філаменти заглиблюються у проміжки між міозиновими, а при повному скороченні - їхні вільні кінці майже сходяться біля серединної лінії М

***Молекулярні механізми скорочення скелетного м’язового волокна, участь

вцьому процесі його структурних компонентів.

Воснові сучасних уявлень про механізм скорочення м'язового волокна лежить теорія "ковзних ниток" (а точніше, взаємного зміщення актинових та міозинових філаментів)

Для скорочення необхідне приєднання голівки міозину до активних центрів актину, які прикриті тропоміозином

Тропоніновий комплекс після вивільнення йонів кальцію із саркоплазматичного ретикулуму вивільняє активні центри актину від тропоміозину

Міозинова голівка приєднується до звільненого активного центру актину. Міозинова голівка приєднує до себе молекулу АТФ. Міозинова голівка гідролізує молекулу АТФ

Гідроліз АТФ забезпечує конформаційні зміни голівки міозину, яка згинається та рухає актинові філаменти на 10 нм

Після генерації сили молекула міозину приєднує нову молекулу АТФ, що забезпечує від’єднання міозину від актину

Потім відбувається повторне приєднання, якщо іони кальцію ще знаходяться в саркоплазмі

Після припинення надходження нервового імпульсу іони кальцію повертаються в цистерни саркоплазматичного ретикулуму шляхом активного транспорту за допомогою іонних насосів

Під час скорочення довжина саркомееру зменшується: Z-лінії наближуються до М-лінії. • Довжина філаментів залишається незмінною • Диск А залишається незмінним, диск І вкорочується і майже зникає, смужка Н також майже зникає

t.me/rapeture

34.Загальна гістологія. М’язові тканини.

* Склад та особливості функціонування скелетної м’язової тканини. Клітиносимпластична структура скелетної м’язової тканини.

Структурно-функціональною одиницею скелетної м'язової тканини є м'язове волокно, яке складається з міосимпласта і міосателітоцитів, оточених базальною мембраною

М'язові волокна мають циліндричну форму. Діаметр волокна може складати від 9 до 150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у спортсменів). Довжина м'язових волокон коливається у значних межах: залежить від розмірів м'яза і часто дорівнює його довжині. Наприклад, у кравецькому м'язі людини м'язові волокна сягають довжини 1213 см

Кожний міосимпласт оточений сарколемою (грец. саркос - м'ясо, лема - оболонка), а все волокно - базальною мембраною, яка зв'язана з тонкими колагеновими та ретикулярними волокнами пухкої сполучної тканини, що оточує м'язове волокно. Плазмалема міосимпласта бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз.

До складу міосимпласта входять численні ядра та цитоплазма, яка отримала назву саркоплазми. Ядра локалізуються переважно під плазмалемою, мають видовжену, овальну форму. В каріоплазмі наявні грудочки гетерохроматину та ядерця. Саркоплазма містить органели спеціального призначення - міофібрили, загальні органели, а також вуглеводні та жирові включення.

**Червоні та білі м’язові волокна, особливості будови та розташування у м’язах. Характеристика тетанічних скорочень скелетних м’язів.

Повільні (червоні) м’язи: містять багато міоглобіну, який депонує кисень. АТФ отримують за рахунок окисного фосфорилювання. Скорочення повільніші, але мають більшу силу та тривалість

Швидкі (білі) м’язи: містять глікоген у якості депо глюкози. АТФ отримують за рахунок анаеробного гліколізу. Скорочення швидкі, але не тривалі, не потребують гарного кровопостачання

Скелетним м'язам властивий тетанічний тип скорочення, для якого характерні такі ознаки: скорочення сильні, швидкі (скорочення м'язових волокон у 10-25 разів швидші, ніж гладких міоцитів), нетривалі. Посмуговані

t.me/rapeture

скелетні м'язи швидше втомлюються і не можуть перебувати у стані скорочення так довго, як гладкі

*** Будова м’яза, як органа: тканинний склад (ендомізій, перимізій та епімізій), структурно-функціональна одиниця, зв'язок з сухожиллям.

В організмі людини окремі посмуговані скелетні м'язові волокна поєднуються зі сполучною тканиною і утворюють орган, який називається м'язом. Тонкі прошарки пухкої сполучної тканини між м'язовими волокнами отримали назву ендомізію. Колагенові та ретикулярні волокна ендомізію поєднуються з волокнами сарколеми. Пучки м'язових волокон розмежовані прошарками сполучної тканини - перимізієм, зовні м'яз оточує епімізій

На кінці кожного м'язового волокна сарколема утворює вузькі глибокі інвагінації, в які проникають колагенові та ретикулярні волокна. Вони пронизують базальну мембрану й утворюють петлю, яка фіксується до сарколеми саме в тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу за межі базальноїмембрани ретикулярні волокна переплітаються з колагеновими, а останні переходять у сухожилля.

Кожне м'язове волокно оточене сіткою гемокапілярів і має самостійну іннервацію. Комплекс м'язових волокон, які іннервуються одним нервовим волокном, із прилеглими до них елементами пухкої сполучної тканини є структурно-функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міона.

35. Загальна гістологія. Нервова тканина. *Морфо-функціональні особливості будови нервової тканини. Нейроцити (нейрони): загальний план будови. Принципи і підходи до класифікації нейронів.

Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.

Нервові клітини - основні структурно-функціональні елементи нервової тканини, здатні генерувати та проводити нервові імпульси, а нейроглія

t.me/rapeture

забезпечує функціонування нервових клітин, здійснюючи опорну, трофічну, розмежувальну, секреторну та захисну функції

Морфологічно нейрони поділяються на: (1) уніполярні, які мають єдиний відросток - аксон; це незрілі нервові клітини - нейробласти; (2) біполярні - мають аксон і дендрит; містяться головним чином у сітківці ока; (3) псевдоуніполярні - від їх перикаріона відходить один відросток, який потім поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони локалізуються у спинномозкових гангліях; (4) мультиполярні - мають один аксон і багато дендритів. Існують також анаксональні нейрони, які не мають справжнього аксона, не продукують потенціал дії та регулюють локальні електричні зміни між сусідніми нейронами. Переважна більшість нейронів людського організму є мультиполярними.

Відповідно до функції нейрони поділяються на: аферентні (рецепторні, чутливі) - які сприймають подразнення і трансформують його в нервовий імпульс; еферентні (моторні, рухові або ж секреторні) передають імпульс на тканини робочих органів, спонукаючи їх до дії. Асоціативні (вставні) - передають імпульс іншим нейронам: 99,9 % нейронів е асоціативними.

**Будова перикаріону. Органоїди загального та спеціального призначення. Внутрішньоклітинний транспорт та аксональний транспорт. Особливості будови ядра та життєвого циклу нейронів. Нейросекреторні клітини – розташування, функції.

Перикаріон, або навколоядерна цитоплазма нейрона, має морфологічні ознаки інтенсивних процесів білкового синтезу: електронномікроскопічно тут виявляються значні скупчення вільних рибосом і цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки. При світловій мікроскопії ці скупчення при зафарбовуванні нервової тканини аніліновими барвниками мають вигляд базофільних грудочок і зерен різних розмірів і форми; вони отримали назву хроматофільної (базофільної) субстанції (або тілець Ніссля). Тільця Ніссля локалізуються у перикаріонах і дендритах нейронів, але відсутні в аксонах та у складі їхніх конусоподібних основ - аксонних горбиках.

Плазмалема нейрона (нейролема) забезпечує гене рацію і проведення електричних (нервових) імпульсів, тобто є збудливою плазматичною мембраною. Її інтегральними білками є білки, що функціонують як селективні іонні канали, а також рецепторні білки, котрі зумовлюють реакцію нейронів на специфічні стимули. У відповідь на надходження збуджувального імпульсу відбувається часткою депопярілзація плазмапеміл нейрона.

t.me/rapeture

Ядро нервової клітини велике, округле, містить деконденсований хроматин (еухроматин). У ядрі добре помітні одне-два великих ядерця

Нейросекреторні клітини (терміналь аксона) здатні продукувати не лише нейромедіатори, але й гормони. Опору і мікрооточення для них складають специфічні нейрогліальні клітини

*** Джерела ембріонального розвитку структурних елементів нервової тканини та її здатність до регенерації.

Нервова тканина розвивається з дорсальної ектодерми. На 22-23 добу ембріогенезу людини під дією продукованих нотохордою індукційних чинників ектодерма по серединній лінії "спини" зародка диференціюється і потовщується, формуючи нервову пластинку, латеральні краї якої, потовщуючись і випинаючись над поверхнею зародка, формують нервові валики, між якими утворюється нервовий жолобок. Латеральні краї нервових валиків продовжують підніматися і ростуть медіально до тих пір, доки не зустрінуться і не зіллються по середній лінії в нервову трубку, яка відокремлюється від шкірної ектодерми, що лежить над нею.

Порожнина нервової трубки зберігається у дорослих у вигляді системи шлуночків головного мозку і центрального каналу спинного мозку. Частина клітин нервової пластинки, що не увійшла до складу нервової трубки, утворює скупчення по обидва боки від нервової трубки, які зливаються в пухкий тяж, що розташовується між нервовою трубкою і шкірною ектодермою, -так званий нервовий гребінь (або гангліозна пластинка). Процес формування нервової пластинки і нервової трубки має назву нейруляції.

Нервова трубка на ранніх стадіях ембріогенезуявляє собою нейроепітелій, у якому розрізняють три концентричних зони: (1) внутрішню - вентрикулярну (епендимну); (2) проміжну - мантійну (плащову); (3) зовнішню - маргінальну(крайову). Клітини вентрикулярної зони інтенсивно проліферують і диференціюються у нейробласти, гліобласти і клітини епендими. Відтак нейробласти і гліобласти мігрують у мантійну зону.

Згодом нейробласти втрачають здатність до поділу і диференціюються у нейрони, а гліобласти - в астроцити і олігодендроцити. Із клітин мантійної зони утворюються сіра речовина спинного мозку ї частина сірої речовини головного мозку. Клітини, які залишаються у вентрикулярній зоні, диференціюються в епендимоцити (епендимну глію). Шар клітин епендими до пізніх стадій ембріогенезу зберігає здатність до утворення нейробластів і гліобластів

36.Загальна гістологія. Нервова тканина.

t.me/rapeture

*Склад та функціональні особливості нервової ткани. Гліоцити: загальна характеристика, джерела виникнення, функціональне значення. Класифікація. Глія центральної та периферичної нервової системи. Мікроглія та макроглія.

Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.

Астроцити виконують: • опорну функцію, • розмежувальну функцію, • трофічну функцію, • є елементом гематоенцефалічного бар’єру

Астроцити розділяють на: • Протоплазматичні – мають товщі та коротші відростки, розташовуються у сірій речовині. • Волокнисті – мають тонкі та довгі відростки, розташовані у білій речовині

Олігодендроцити • Мають нечисленні відростки. • Присутні в сірій речовині - біля перикаріонів нейронів. У білій речовині входять до складу мієлінових і безмієлінових оболонок.

Епендимоцити • Вистилають шлуночки головного мозку, центральний канал спинного мозку, покривають хоріоїдні сплетення. • Беруть учать у виробленні спинномозкової рідини (у хоріоїдних сплетеннях). • Є компонентом ліквороенцефалічного та гематолікворного бар’єрів.

Мікроглія (гліальні макрофаги) • Походять з моноцитів. • Клітини мікроглії рухливі, • здатні до фагоцитозу.

Нейроглія периферийної нервової системи :

-Клітини Шванна – утворюють мієлінову оболонку нервових волокон

-Клітини-сателіти нервових гангліїв

**Епендимоцити та астроцити – розташування, особливості будови та функціональне значення.

Астроцити виконують: • опорну функцію, • розмежувальну функцію, • трофічну функцію, • є елементом гематоенцефалічного бар’єру

Астроцити розділяють на: • Протоплазматичні – мають товщі та коротші відростки, розташовуються у сірій речовині. • Волокнисті – мають тонкі та довгі відростки, розташовані у білій речовині

t.me/rapeture

Олігодендроцити • Мають нечисленні відростки. • Присутні в сірій речовині - біля перикаріонів нейронів. У білій речовині входять до складу мієлінових і безмієлінових оболонок.

Епендимоцити • Вистилають шлуночки головного мозку, центральний канал спинного мозку, покривають хоріоїдні сплетення. • Беруть учать у виробленні спинномозкової рідини (у хоріоїдних сплетеннях). • Є компонентом ліквороенцефалічного та гематолікворного бар’єрів.

***Гемато-енцефалічний та гематолікворний бар’єри, структурні компоненти, роль гліоцитів в їх формуванні.

Гематоенцефалічний бар'єр - бар'єрна сис тема, що відокремлює кров від паренхіми органів центральної нервової системи, забезпечуючи селектив-т надходження речовин до них.

Включає: (1) неперервнай ендотелій гемокапілярів із щільними міжклітиннимИ контактами та нечисленними піноцитозними везикулами; (2) щільну суцільну базальну мембрану; (3) ніжки астроцитів, які охоплюють гемокапіляри з формуванням суцільного неперервного шару.

Гематолікворний бар'єр – ендотелій капілярів і його базальна мембрана, перикапілярний простір, утворений сполучною тканиною pia mater, базальна мембрана епендими і шар хоріоїдних епендимних клітин

37. Загальна гістологія. Нервова тканина. *Загальна морфофункціональна характеристика та структурні компоненти нервової тканини. Організація нервових та гліальних клітин в рефлекторних дугах. Нейролемоцити: будова, функціональне значення, роль в утворенні оболонок нервових волокон.

Нервова тканина – основа нервової системи

Складається з нейронів і клітин нейроглії

Нейрони забезпечують: - сприйняття подразнень і збудження, - вироблення імпульсу, - проведення, переробку і передачу його іншим нейронам, м'язовим або секреторним клітинам

Частини нейрону:

Тіло (перикаріон) – містить ядро та основні органели нейрону

t.me/rapeture

Відростки – видовжені відростки, що закінчуються нервовими закінченнями

Відростки нейрону (1 аксон і дендрити):

Аксон (нейрит), - центральний відросток, передає імпульс від тіла НК. Аксон завжди один

Дендрити – передають імпульс до тіла НК. Дендритів може бути кілька або не бути взагалі.

Клітини нейроглії не здатні генерувати електричні імпульси, однак вони забезпечують умови, необхідні для повноцінного функціонування нейронів (нейроцитів).

Функції нейроглії наступні: (1) механічний захист і опора; (2) ізоляція нейронів та їхніх відростків для забезпечення швидкої передачі імпульсу; (3) видалення нейромедіатору із синаптичної щілини; (4) забезпечення метаболізму нейронів; (5) регуляція циркуляції рідини в центральній нервовій системі; (6) репаративне заповнення дефекту при пошкодженні нервовоїтканини

Розрізняють глію центральної і периферичної нервової системи. Нейроглію центральної нервової системи поділяють на макроглію і мікроглію. Макроглія розвивається з гліобластів нервової трубки і включає три різновиди клітин, а саме: епендимоцити, астроцити та олігодендроцити. Клітини мікрогліїмають кістковомозкове походження та належать до макрофагічної системи організму

В основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги - ланцюжки нейронів, які передають нервові імпульси від чутливих нервових закінчень (рецепторів) до рухових або секреторних закінчень (ефекторів) у складі робочих органів.

Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: аферентного, дендрит якого закінчується рецептором, а аксон передає імпульс на дендрит еферентного нейрона; еферентний нейрон по своєму аксону надсилає імпульс до ефектора у робочому органі. Складні рефлекторні дуги містять між аферентним і еферентним нейронами одну або декілька асоціативних нервових клітин (інтернейронів).

Нейролемоцити (Клітини Шванна) – утворюють мієлінові оболонки