Сырная Гистология

t.me/rapeture

сполучних тканин. Волокнисті та зі спеціальними властивостями, принципові відмінності їх будови.

Волокнисті: Пухка (волокон до 50%) та Щільна (волокон більше 75%) Щільна: Оформлена (волокна розташовані впорядковано - в одному напрямку) та Неоформлена (пучки волокон розташовані невпорядковано - у різних напрямках)

Тканини зі спеціальними властивостями: Ретикулярна • Жирова • Пігментна • Слизова

Більшість сполучних тканин мають в своєму складі значну кількість волокон (переважно - колагенових) – це волокнисті сполучні тканини

Тканини зі спеціальними властивостями виконують ряд важливих спеціалізованих функцій та характеризуються наявністю переважно одного виду клітин, з якими пов'язана назва тканини

**Сполучні тканини зі спеціальними властивостями: класифікація. Особливості будови та локалізація різних видів жирової тканин,

До сполучних тканин зі спеціальними властивостями належать слизова, ретикулярна і жирова тканини. Ці тканини виконують ряд важливих спеціалізованих функцій та характеризуються наявністю переважно одного виду клітин, з якими пов'язана назва тканини

Жирова тканина - різновид сполучної тканини, основний об'єм якої становлять жирові клітини – адипоцити

Розрізняють два види жирової тканини - білу і буру, які відрізняються кольором, будовою адипоцитів, розподілом в організмі, метаболічною активністю та ступенем кровопостачання

Біла жирова тканина - є переважаючим різновидом жирової тканини з нерівномірним розподілом в організмі людини. Жирова тканина побудована з часточок (скупчень адипоцитів), розділених тонкими прошарками пухкої сполучної тканини з кровоносними судинами і нервами. Адипоцити досить близько прилягають один до одного, між ними містяться тонкі колагенові волокна.

Хоча адипоцити є основними клітинними елементами жировоїтканини, на них припадає лише 20-60 % усіх клітин решту складають преадипоцити, макрофаги і лейкоцити. Біла жирова тканина на 60-85 % складається з ліпідів, 5-30 % становить вода, і 2-3 % - білки.

t.me/rapeture

Білі (однокоміркові) адипоцити (рис. 8.14А) - найбільші клітини сполучної тканини (діаметр до 120 мкм окремі представники цієї популяції клітин можуть сягати розмірів до 1000 мкм. Мають сферичну форму, цитоплазму заповнює одна велика жирова крапля, що займає основну частину її об'єму. Решта цитоплазми у вигляд тонкого обідка оточує ліпідну краплю. Ядро відтиснуте жировою краплею на периферію клітини і має витягнуту форму

Бура жирова тканина - міститься в організмі людини у невеликій кількості. Зосереджена лише в окремих ділянках тіла (між лопатками, в пахових впадинах, на шиї). Добре розвинена у плодів і новонароджених. З віком її вміст поступово знижується, невелика кількість залишається в ділянці нирок і щитоподібної залози. Утворена бура жирова тканина часточками, що складаються з багатокоміркових адипоцитів, серед яких зустрічаються також поодинокі однокоміркові клітини. Сполучнотканинні прошарки між часточками тонкі. Адипоцити густо обплетені гемокапілярами. Бурий колір тканини пов'язаний з підвищеним рівнем її кровопостачання та високою концентрацією залізовмісних білків (цитохромів) у мітохондріях.

Бурі (багатокоміркові) адипоцити істотно відрізняються від білих адипоцитів. Вони мають дещо менші розміри і полігональну форму. Цитоплазма містить численні жирові крапельки, невеликий комплекс Гольджі, слабо розвинену ендоплазматичну сітку, окремі рибосоми і включення глікогену. Значну частину цитоплазми займають мітохондрії. Ядро бурого адипоцита розташоване в центрі клітини (а не зміщене до периферії, як у білогоя)

***Ультраструктура ліпоцитів білої та бурої жирової тканини, особливості їх метаболізму.

Білі (однокоміркові) адипоцити (рис. 8.14А) - найбільші клітини сполучної тканини (діаметр до 120 мкм окремі представники цієї популяції клітин можуть сягати розмірів до 1000 мкм. Мають сферичну форму, цитоплазму заповнює одна велика жирова крапля, що займає основну частину її об'єму. Решта цитоплазми у вигляд тонкого обідка оточує ліпідну краплю. Ядро відтиснуте жировою краплею на периферію клітини і має витягнут. форму. При виготовленні рутинних гістологічних препаратів (зафарбовуванні гематоксиліном і еозином) ліпідн включення з цитоплазми екстрагуються, тому білий адипоцит має характерний вигляд "персня з печаткою".

Цитоплазма білих адипоцитів містить розвинену гладку ендоплазматичну сітку, невеликий комплекс Гольджі, численні піноцитозні везикули та незначну кількість мітохондрій. На поверхні плазмалеми

t.me/rapeture

локалізовані рецептори до нейромедіаторів та гормонів. Нейральна регуляція діяльності клітин здійснюється за участю норадреналіну. Гормональна - відбувається за посередництва гіпофізарних гормонів (тиротропіну, лютропіну, соматотропного гормону, адренокортикотропіну, меланоцитостимулюючого гормону, ліпотропіну), глюкокортикоїдних гормонів наднирників, а також тироїдних гормонів щитоподібної залози

Ліполіз (мобілізація жирів) - реалізується за участю нейрального і гуморального механізмів, у результаті поєднаної дії яких відбувається виділення жирних кислот і гліцерину в кров. Розщеплення жирів забезпечується гормонзалежною ліпазою.

Бурі (багатокоміркові) адипоцити істотно відрізняються від білих адипоцитів. Вони мають дещо менші розміри і полігональну форму. Цитоплазма містить численні жирові крапельки, невеликий комплекс Гольджі, слабо розвинену ендоплазматичну сітку, окремі рибосоми і включення глікогену. Значну частину цитоплазми займають мітохондрії. Ядро бурого адипоцита розташоване в центрі клітини (а не зміщене до периферії, як у білого)

21. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Сполучні тканини зі спеціальними властивостями.*Особливості будови та принципи класифікації цих тканин.

Тканини зі спеціальними властивостями: Ретикулярна • Жирова • Пігментна • Слизова

Більшість сполучних тканин мають в своєму складі значну кількість волокон (переважно - колагенових) – це волокнисті сполучні тканини

Тканини зі спеціальними властивостями виконують ряд важливих спеціалізованих функцій та характеризуються наявністю переважно одного виду клітин, з якими пов'язана назва тканини

**Будова та розташування ретикулярної тканини. Характеристика клітин та міжклітинної речовини

Ретикулярна тканина (лат. textus reticularis) - спеціалізована сполучна тканина, яка має тривимірну сіткоподібну структуру. Складається з відростчастих ретикулярних клітин і ретикулярних (аргірофільних) волокон . Серед ретикулярних клітин розрізняють малодиференційовані, фібробластоподібні клітини та фагоцити. Ретикулярні волокна синтезуються ретикулярними клітинами. Вони включають преколагенові (незрілі) і власне ретикулярні волокна, утворені колагеном III типу. Ретикулярна тканина формує

t.me/rapeture

строму кровотворних органів (крім тимуса) і створює мікрооточення для клітин крові, що розвиваються

*** Слизова та пігментна тканина. Особливості походження клітин та будови міжклітинної речовини. Локалізація цих тканин в організми людини.

Слизова тканина - спеціалізована сполучна тканина зі значним кількісним переважанням основної міжклітинної речовини. Волокнистий компонент розвинений слабо, основна речовина драглистоподібної консистенції. Серед клітин виділяють фібробласти, міофібробласти та гладкі міоцити, які вирізняються здатністю синтезувати білки віментин, десмін, актин, міозин. Багатовідростчасті клітини слизової тканини нагадують мезенхіми! і в поєднанні з тонкими колагеновими волокнами формують тривимірну сітку. Слизова тканина не містить кровоносних і лімфатичних судин та нервових волокон. Слизова тканина виявляється в ембріональному періоді у плодів (формує пупковий канатик) і відома під назвою вартонових драглів. Між клітинними елементами є значний вміст гіалуронової кислоти, яка зв'язує молекули води та зумовлює гелеподібну консистенцію основної речовини. Велика кількість води (до 99 %) забезпечує пружність (тургор), що запобігає перетисканню судин пупкового канатика та порушенню плацентарного кровоплину. Синтезовані фібробластами фібрилярні білки з'являються лише на пізніх стадіях розвитку зародка і плода. У дорослих близьку до слизової тканини будову має склисте тіло очного яблука.

Пігментні клітини (пігментоцити) - клітини, які є нащадками нейробластів нервового гребеня. Розрізняють два види пігментоцитів: меланоцити, які безпосередньо виробляють пігмент, та хроматофороцити, які його накопичують. Меланоцити - відростчасті клітини, що мають видовжене ядро, в цитоплазмі містять добре розвинений синтетичний апарат і велику кількість специфічних гранул меланосом. Меланоцитам властива здатність до синтезу меланіну, колір якого коливається від коричнево-чорного до жовтокоричневого. Хроматофороцити - видовжені або відростчасті клітини зі слаборозвиненим синтетичним апаратом і значним вмістом у цитоплазмі зрілих меланінових гранул. Вони не здатні до синтезу меланіну, а поглинають гранули, виділені меланоцитами

Синтезуючи і накопичуючи меланін, пігментні клітини перешкоджають проникненню ультрафіолетового випромінювання в організм людини. Підвищений вміст пігментоцитів характерний для райдужки та судинної оболонки ока

Пігментна тканина диференціюються з нервового гребеня

t.me/rapeture

22. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища.

Волокнисті сполучні тканини.*Склад волокнистих сполучних тканин. Характеристика міжклітинної речовини волокнистих сполучних тканин: волокна та основна речовина – хімічний склад та походження.

Волокнисті: Пухка (волокон до 50%) та Щільна (волокон більше 75%) Щільна: Оформлена (волокна розташовані впорядковано - в одному напрямку) та Неоформлена (пучки волокон розташовані невпорядковано - у різних напрямках)

Пухка волокниста сполучна тканина: Переважає за об’ємом аморфна речовина, Волокон відносно небагато, Волокна розташовані невпорядковано, Має багато видів клітин. Входить до складу усіх внутрішніх органів, знаходиться між органами.

Щільна волокниста сполучна тканина: Переважають за об’ємом волокна, має невелику кількість клітин і основної аморфної речовини. Утворюють сухожилля і зв’язки.

В щільній оформленій сполучній тканині волокна розташовані впорядковано. Знаходиться у: • сухожиллях та зв’язках, • фасціях, • апоневрозах, • сухожильних центрах, • мембранах • твердій мозковій оболонці.

Щільна неоформлена волокниста сполучна тканина: волокна розташовані невпорядковано. Знаходиться у: • Сітчастому шарі дерми шкіри • Капсулах внутрішніх органів. Лінії Лангера - Лінії переважаючого напрямку волокон

**Особливості складу та будова міжклітинної речовини пухкої сполучної тканини. Етапи та рівні утворення колагенових та еластичних волокон, їх фізикохімічні властивості.

Пухка сполучна тканина (лат. textus connectivus laxus) - найпоширеніший різновид сполучних тканин, який характеризується різноманіттям клітинного складу, незначним вмістом різнонаправлених волокон і відносно великим об'ємом основної міжклітинної речовини, яка оточує клітинні елементи і волокнисті структури. Ця тканина виконує трофічну, метаболічну, пластичну, захисну, гомеостатичну, опорну та депонуючу (накопичення води, ліпідів, вітамінів, гормонів) функції. Вона міститься в усіх органах людини і тварин: заповнює простори між структурно-функціональними елементами інших тканин, супроводжує нерви і судини, входить до складу шкіри, власної пластинки слизової оболонки та підслизової основи органів травного і сечостатевого трактів, повітроносних шляхів, утворює строму паренхіматозних органів тощо.

Послідовні етапи утворення колагенового волокна

І. Внутрішньоклітинний етап (синтез проколагену): У гранулярній ендоплазматичній сітці: (1) синтез пептидних ланцюгів проколагену. На

t.me/rapeture

відміну від зріло го тропоколагену, вони утримують на кінцях додаткові послідовності амінокислот (кінцеві пептиди), що перешкоджають об'єднанню молекул проколагену і формуванню волокон всередині клітини; (2) гідроксилювання залишків лізину і проліну в пептидних ланцюгах проколагену; (3) об'єднання ланцюгів у потрійну спіраль (триплет пептидів) проколагену. У комплексі Гольджі: (1) глікозування проколагену (приєднання олігосахаридних ланцюгів); (2) упаковка продуктів синтезу в транспортні вакуолі і виділення їх шляхом екзоцитозу в міжклітинну речовину.

II. Позаклітинний етап (дозрівання колагену і формування волокон): (1) відщеплення кінцевих пептидів проколагенпептидазами і перетворення проколагену в тропоколаген; (2) окислення лізилоксидазою в молекулах тропоколагену залишків лізину і гідроксилізину, що надає їм здатності утворювати ковалентні зв'язки; (3) у молекулах тропоколагену замикаються водневі і ковалентні зв'язки, внаслідок чого молекули об'єднуються у протофібрили; (4) протофібрили скріплюються за допомогою протеогліканів і глікопротеїні в та об'єднуються у фібрили і волокна

Послідовні етапи синтезу компонентів і утворення еластичного волокна:

I. Внутрішньоклітинний етап (синтез еластину і фібриліну): (1) у гранулярній ендоплазматичній сітці відбувається синтез білків еластину, фібриліну й еміліну; (2) у комплексі Гольджі здійснюється упаковка поліпептидів у секреторні гранули та їх виведення за межі клітини.

II. Позаклітинний етап (формування еластичних волокон): (1) лізилоксидаза забезпечує формування зв'язків між молекулами еластину та їх з'єднання в ланцюжки з утворенням еластинових протофібрил; 2) приєднання фібриліну до еластинових протофібрил за посередництва еміліну та утворення мікрофібрил, з яких формуються окситаланові волокна; 3) у товщі окситаланових волокон, як на матриці, відкладаються молекули еластину; коли вміст еластину сягає 50 9Ь, волокна отримують назву елаунінових; 4) еластин продовжує накопичуватися у волокні, наповнюючи аморфний компонент, і відтісняє фібрилінові мікрофібрили на периферію; утворюються зрілі еластичні волокна, де на частку еластину припадає до 90% білка.

***Хімічний склад та організація основної речовини пухкої сполучної тканини. ЇЇ властивості, значення та особливості у дітей.

Основна речовина заповнює проміжки між волокнистими структурами і клітинами, має прозору аморфну консистенцію, характеризується базофілією і низькою електронною щільністю. Вона має складну організацію, складається з

t.me/rapeture

макромолекулярних гідратованих комплексів протеогліканів і структурних глікопротеїнів.

У новонароджених та дітей раннього віку протеогліканові комплекси основної міжклітинної речовини сполучної тканини характеризуються високим ступенем гідратації. Колагенові волокна тонкі, містять колаген і проколаген, еластичні волокна добре розвинені. У дітей основна речовина та волокнисті компоненти сполучної тканини обумовлюють пружність і еластичність шкіри. З віком вміст глікозаміногліканів і води зменшується; колагенові волокна розростаються і утворюють товсті грубі пучки; еластичні волокна поступово руйнуються, внаслідок чого шкіра літніх людей втрачає еластичність і стає в'ялою, обвислою.

23. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища.

Волокнисті сполучні тканини.*Загальний план будови волокнистих сполучних тканин. Характеристика клітин і міжклітинної речовини. Принципи класифікації волокнистих сполучних тканин. Пухка та щільна волокнисті сполучні тканини. Їхні морфологічні схожість та відмінності.

Волокниста сполучна тканина залежно від вмісту волокнистих структур є пухкою і щільною. Пухка містить порівняно більше клітин і аморфної речовини, а щільна багатша на волокнисті структури. Щільну сполучну тканину залежно від розташування волокнистих структур поділяють на оформлену та неоформлену: в оформленій волокна розташовані паралельно, а в неоформленій ідуть у різних напрямках, утворюючи сітку

Пухка волокниста сполучна тканина побудована з клітин і міжклітинної речовини. Остання, у свою чергу, включає волокнисті структури (колагенові, еластичні і ретикулярні волокна) та основну речовину. Подібний план будови характерний і для усіх інших різновидів сполучної тканини. До клітинних елементів пухкої сполучної тканини належать: фібробласти, макрофаги, плазмоцити, тканинні базофіли, адипоцити, пігментоцити, адвентиційні клітини, а також лейкоцити, які мігрують з крові.

Щільна волокниста сполучна тканина. Для цього виду сполучної тканини характерним є переважання волокнистих структур і насамперед колагенових волокон. Ця особливість забезпечує високі амортизаційно-механічні властивості. Залежно від способу орієнтації колагенових волокон у просторі розрізняють оформлену і неофор-млену щільну волокнисту сполучну тканину

t.me/rapeture

У складі сполучних тканин розрізняють три основних типи волокон, а саме: колагенові, еластичні та ретикулярні. Кожен з означених типів волокон характеризується морфологічними, механічними, біохімічними особливостями

івиконує в тканині певні функції.

**Морфологічні ознаки щільної волокнистої сполучної тканини. Особливості клітинного складу та будови міжклітинної речовини щільної волокнистої сполучної тканини. Класифікація та локалізація різновидів щільної сполучної тканини. Різновиди щільної оформленої волокнистої сполучної тканини за складом волокон.

Щільна сполучна тканина характеризується наступними ознаками: 1) високим вмістом волокон, що складають переважну частину об'єму тканини; 2) незначною кількістю основної речовини; 3) низьким вмістом клітинних елементів; 4) переважанням одного типу клітин (фіброцитів) над іншими. Головною властивістю цієї тканини є її висока механічна міцність, обумовлена значною кількістю колагенових волокон. Залежно від орієнтації волокон розрізняють щільну сполучну тканину неоформлену (з невпорядкованим розташуванням волокон) та оформлену (волокна орієнтовані в одному напрямі)

Щільна неоформлена сполучна тканина - характеризується тим, що пучки колагенових волокон розташовуються в трьох різних площинах. Формується тривимірна сітка, чим забезпечується міцність тканини при дії на неї деформуючих сил. Вміст основної речовини незначний, клітини (фіброцити і фібробласти, малочисельні, іноді зустрічаються мастоцити, макрофаги, лейкоцити. Прикладами цієїтканини можуть служити сітчастий шар дерми, капсули органів, періост, охрястя.

Щільна оформлена сполучна тканина - містить товсті пучки колагенових волокон, орієнтовані паралельно один одному (у напрямку дії вектора навантаження). Між волокнами міститься невелика кількість клітин (фіброцитів) та основної речовини. У свою чергу, щільна волокниста оформлена сполучна тканина може бути колагеново-волокнистою (сухожилля, зв'язки, фіброзні мембрани) та еластичною (вийна зв'язка). У тканині колагеново-волокнистого типу присутні в основному колагенові волокна, в тканині еластичного типу - еластичні та колагенові.

***Організація та тканинний склад сухожилків фіброзних мембран та еластичних зв'язок. Пучки першого порядку – ендодендиній, перитендиній, епітендиній.

Сухожилки - подовжені циліндричні структури, які зв'язують посмуговані соматичні м'язи з кістками. Представлені паралельними пучками колагенових волокон, між якими розташовані ряди фіброцитів (сухожильних клітин, або

t.me/rapeture

тендиноцитів). Сухожилок як орган включає: 1) пучки колагенових волокон з розташованими між ними фіброцитами (тендиноцитами); 2) прошарки пухкої та щільної неоформленої сполучних тканин із кровоносними судинами і нервами.

У сухожилку розрізняють наступну ієрархічну організацію:

(1)первинні пучки (пучки першого порядку) - кожен пучок колагенових волокон відокремлений від сусіднього пучка шаром фіброцитів (тендиноцитів)

(2)вторинні пучки (пучки другого порядку) - група первинних пучків, оточених ендотендинієм - прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини з кровоносними і лімфатичними судинами та нервовими волокнами;

(3)третинні пучки (пучки третього порядку) - складаються з вторинних пучків, оточених зовні перитендинієм - оболонкою зі щільної неоформленої сполучної тканини. Сухожилок, як правило, є третинним пучком; в окремих випадках може складатися з кількох третинних пучків, оточених загальною оболонкою - епітендинієм

24. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Скелетні тканини. *Загальна морфо-функціональна характеристика скелетних тканин, особливості будови міжклітинної речовини кісткових та хрящових тканин, принципи класифікації. Хрящові тканини. Морфо-фунціональні особливості будови та життєдіяльності хрящових тканин. Наявність ізогенних груп клітин, дифузний тип живлення, пружно-еластичні властивості міжклітинної речовини, особливості росту хрящових закладок в гістогенезі.

Хрящова і кісткова тканини, які належать до групи сполучних тканин організму, виконують головним чином опорно-механічну функцію. Характерною особливістю клітинних елементів цих тканин є здатність продукувати компоненти міжклітинної речовини, які забезпечують її тверду консистенцію. По мірі накопичення міжклітинної речовини навколо клітин, останні втрачають можливість до переміщення і замуровуються у специфічних порожнинах - лакунах. Як хрящова, так і кісткова тканини тісно пов'язані з м'язовою системою, спільно з якою забезпечують виконання локомоторної функції. Завдяки високій міцності ці тканини забезпечують також механічний захист життєво важливих органів. Обидві тканини мають спільне походження - розвиваються з ембріональної сполучної тканини - мезенхіми - та характеризуються подібністю початкових стадій гістогенезу. Важливою деталлю, що свідчить про тісний зв'язок цих тканин, є той факт, що переважна більшість довгих кісток скелета розвивається на основі хрящових моделей. Разом із тим, специфіка продуктів синтетичної активності клітинних елементів

t.me/rapeture

обумовлює низку морфофункціональних відмінностей між хрящовою та кістковою тканинами, які будуть розглянуті у цьому розділі.

До характерних особливостей хрящової тканини належить високий - до 80 % маси - вміст води, яка, зв'язуючись із гігантськими молекулами протеогліканових комплексів, забезпечує пружно-еластичні властивості хряща. Близько 15% хрящової тканини складають органічні речовини, 5 % - неорганічні солі. Хрящ - єдиний різновид сполучноїтканини, у якому відсутні судини: поживні речовини надходять всередину цієї тканини шляхом дифузії з судин периферії хряща - перихондрію. Клітинними елементами є хондробласти та хондроцити.

Між клітинами міститься велика кількість міжклітинної речовини - матриксу, збагаченого протеогліканами, колагеновими й еластичними волокнами.

Джерелом утворення хрящової тканини в онтогенезі слугує мезенхіма - ембріональна сполучна тканина. У процесі хондрогістогенезу частина клітин мезенхіми ембріона, а саме - клітини-попередниці хондрогенезу, втрачають свої відростки, округлюються та утворюють хрящовий зачаток - так званий центр хондрогенезу (хондроїд хрящову бластему). Хондрогенні клітини у його складі диференціюються в хондробласти. Відтак, на наступній стадії утворення первинної хрящовоїтканини, внаслідок перетворення хондробластів у хондроцити, посилюється синтез колагену; при цьому формуються колагенові волокна, які надають міжклітинній речовині ознак оксифілії. Дозрівання хондроцитів супроводжується посиленням синтезу протеогліканів, котрі, навпаки, обумовлюють базофілію міжклітинної речовини хряща

Розрізняють два способи росту хряща -інтерстиційний (внутрішній) та аппозиційний (шляхом накладання). Інтерстиційний ріст хряща реалізується в результаті проліферації (розмноження) молодих хондроцитів і утворення ними ізогенних груп клітин. Аппозиційний ріст відбувається за рахунок проліферації хондробластів перихондрію - периферичної ділянки хрящової тканини; він полягає у перетворенні хондробластів на хондроцити і секреції ними компонентів міжклітинної речовини.

**Особливості будови гіалінової хрящової тканини та гіалінових хрящів. Гіалінові хрящі суглобових поверхонь та деяких органів: будова, функції, локалізація.

Цей вид хрящової тканини локалізований у стінках трахеї, бронхів, у місцях з'єднань ребер з грудниною, на суглобових поверхнях і в