Сырная Гистология

t.me/rapeture

Пластинчас та кісткова тканина утворюється шляхом перебудови грубоволокнистої кістки або внаслідок розвитку кістки на місці хряща (хрящового остеогенезу). Відтак пластинчаста кісткова тканина отримала назву вторинної; з неї побудована переважна більшість кісток скелета дорослого організму. Із компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої - плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток.

Трубчасті кістки складаються з центральної частини - діафіза, та двох периферичних закінчень - епіфізів. Ділянка переходу між діафізом та епіфізом має назву метафіза. Діафіз укритий періостом (або окістям), який складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного різнонаправленими пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару, в якому залягають остеобласти та їхні попередники (рис. 9.86). За рахунок судин періосту здійснюється живлення кісткової тканини; клітинні елементи глибокого остеогенного шару періосту забезпечують ріст кістки у товщину, її фізіологічну та репаративну регенерацію

Під періостом залягає компактна кісткова тканина, у якій розрізняють три шари: (1) шар зовнішніх обвідних пластинок; (2) остеонний шар; (3) шар внутрішніх обвідних пластинок (рис. 9.85, 9.9). Шар зовнішніх обвідних пластинок розміщений безпосередньо під періостом. Кісткові пластинки цього шару охоплюють кістку іззовні, однак замкнутих кілець вони не утворюють, перекриваючись суміжними шарами. Основна товща діафіза представлена шаром остеонів. Кожний остеон являє собою кісткову трубочку діаметром від 150 до 400 мкм, у центральному каналі якої (каналі Гаверса) проходить живильна судина і локалізовані остеобласти та остеокласти. Навколо каналу Гаверса концентрично нашаровані від 5 до 20 кісткових пластинок. Пучки колагенових волокон у сусідніх пластинках орієнтовані під кутом один до одного, що сприяє зміцненню остеона і кістки в цілому.

У лакунах між кістковими пластинками остеона залягають тіла остеоцитів, які анастомозують своїми відростками, що розміщені у кісткових канальцях. Кожний остеон обмежує тонка цементна лінія, яка складається головним чином з кальцинованої основноїміжклітинної речовини з невеликим вмістом колагенових волокон. Проміжки між остеонами заповнені вставними, або інтерстиційними кістковими пластинками. Від окістя до осгеонного шару надходять живильні судини, а також пучки колагенових волокон (так звані проривні волокна Шарпея). Шар внутрішніх обвідних пластинок відокремлює остеонний шар від ендосту

t.me/rapeture

***Непрямий остеогістогенез: умови його протікання, перихондральний та ендохондральний остеогістогенез, формування метаепіфізарної хрящової пластинки росту. Ріст трубчастих кісток в товщину та довжину.

Шляхом непрямого остеогенезу в організмі людини утворюються трубчасті кістки скелету людини.

Перша стадія полягає у формуванні хрящової моделі майбутньої кістки. Вона побудована з гіалінового хряща, вкритого охрястям

Наступний етап — перихондральне окостеніння. Унаслідок виходу клітин остеогенного ряду із судин охрястя на поверхні хрящової моделі відбувається інтенсивна продукція осеїнових волокон та осеомукоїду з подальшим звапнуванням. При цьому навколо хряща виникає так звана кісткова манжетка.

Третій етап - енхондральне окостеніння - проходить з утворенням діафізарного центру окостеніння. Цей процес починається із проростання судин кісткової манжетки всередину діафіза хрящової моделі і виходу за їх межі остеогенних клітин. За рахунок діяльності остеокластів у хрящі виникають порожнини резорбції, які, зливаючись, утворюють кістковомозкову порожнину. Навколо судин формуються кісткові пластинки, відбувається закладка остеонів

Останній, четвертий етап хрящового остеогенезу - вростання в епіфізарну частину хрящової моделі кровоносних судин та утворення епіфізарного центру окостеніння. У такому разі між епіфізарним і діафізарним центрами окостеніння формується так звана метаепіфізарна пластинка росту. У ній розрізняють три основні зони з різними морфофункціональними характеристиками. Перша зона, найвіддаленіша від діафізарного центру окостеніння, є зоною незміненого хряща. Ближче до діафіза розміщена зона стовпчастого хряща, за рахунок розмноження клітин якого здійснюється ріст кістки у довжину. Хондроцити в її складі розташовані паралельними рядами, так званими, клітинними стовпчиками або колонками. Ще ближче до діафізарного центру окостеніння розміщена зона пухирчастих клітин. Для неї характерні процеси дистрофії хондроцитів і розсмоктування хрящової тканини. Із зоною пухирчастого хряща безпосередньо межує зона резорбції хряща та незрілої кісткової тканини, в якій інтенсивно відбуваються процеси утворення та звапнування міжклітинної речовини кістки. У разі злиття епіфізарних та діафізарних центрів окостеніння (зі зникненням зони проліферації хрящових клітин) ріст кістки у довжину припиняється..

t.me/rapeture

29. Загальна гістологія. Скелетні тканини. Види сполучення кісток.*Синдесмози, синостози, синхондрози – розташування та особливості будови.

Синдесмоз - сполучення кісток за допомогою фіброзної сполучної тканини. Синхондроз – сполучення кісток за допомогою хрящової тканини. Розрізняють синхондроз гіаліновий (реберні хрящі) і волокнистий(міжхребцеві диски).

Синостоз - з'єднання двох кісток опосередком кісткової тканини, які раніше сполучались хрящем чи сполучною тканинною

Синхондроз - різновид суглобового з'єднання, при якому кінці кісток сполучені між собою за допомогою хряща

**Суглобиоргани утворені скелетними тканинами. Різновиди, будова. Суглобовий хрящ, суглобова капсула, субхондральна кістка: особливості будови, роль у гістофізіології суглобів.

Переважна більшість з'єднань між кістками кінцівок передбачає їхню значну рухомість і представлена суглобами (рис. 9.16, 9.17). Епіфізарні відростки цих кісток утворені гіаліновим хрящем, який у зв'язку з певними особливостями будови отримав назву суглобового хряща. Зв'язки утримують кістки у певному положенні в межах суглобової капсули. Остання включає зовнішній волокнистий шар, утворений щільною сполучною тканиною, котра зрощена з періостом кісток, та внутрішній синовіальний шар, який вкриває всі внутрішні поверхні суглоба. У складі синовіального шару розрізняють два типи клітин: синовіоцити І типу належать до гістіоцитарного ряду макрофагів, які забезпечують видалення з суглоба продуктів тканинного розпаду; синовіоцити II типу є видозміненими фібробластами, яким належить важлива роль у продукуванні синовіальної рідини. Останній притаманний високий вміст гіалуронової кислоти та глікопротеїну любрицину у поєднанні з компонентами плазми крові. Означені складники полегшують і амортизують рухи в суглобах

У складі синовіальної оболонки суглобів міститься багато стовбурових клітин, які після відповідної диференціації і проліферації у лабораторних умовах можуть бути використані для клітинної терапії, зокрема, заміщення ушкодженого суглобового хряща.

***Синовіальні клітини, їх роль у продукції гіалуронової кислоти, у розвитку запалення та деструкції суглобового хряща.

У складі синовіального шару розрізняють два типи клітин: синовіоцити І типу належать до гістіоцитарного ряду макрофагів, які забезпечують видалення з суглоба продуктів тканинного розпаду; синовіоцити II типу є видозміненими фібробластами, яким належить важлива роль у продукуванні

t.me/rapeture

синовіальної рідини. Останній притаманний високий вміст гіалуронової кислоти та глікопротеїну любрицину у поєднанні з компонентами плазми крові. Означені складники полегшують і амортизують рухи в суглобах

Синовіоцити можуть бути трьох видів: фібробластоподібні, макрофагоподібні та проміжні

30. Загальна гістологія. М`язові тканини.*Особливості будови і функції м’язових тканин. Морфо-функціональна та гістогенетична класифікація. Посмугована (несерцева) м’язова тканина: особливості структури і функції, розташування в організмі. Будова м'язового волокна: міосимпласт та міосателітоцити, сарколема та базальна мембрана, органелли загального та спеціального призначення.

Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови та функції поділяють на гладку та посмуговану. Остання, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. У зв'язку з тим, що скелетна м'язова тканина представлена також у нутрощах, у найновішій редакції Міжнародної гістологічної термінології скелетна м'язова тканина отримала назву посмугованої несерцевої м'язової тканини

Згідно з гістогенетичною класифікацією, м'язові тканини за їхнім походженням поділяються на п'ять типів: (1) соматичний тип (походить із міотомів мезодерми) - це скелетна м'язова тканина; (2) целомічний тип (походить із вентральної мезодерми) - це серцева м'язова тканина; (3) вісцеральний тип (походить із мезенхіми) - це гладка м’язова тканина внутрішніх органів; (4) невральний тип (походить із нервової трубки) - до цього типу належать гладкі міоцити райдужної оболонки ока; (5) епідермальний тип (походить із шкірної ектодерми) - цей тип включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз

М'язові волокна мають циліндричну форму. Діаметр волокна може складати від 9 до 150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у спортсменів). Довжина м'язових волокон коливається у значних межах: залежить від розмірів м'яза і часто дорівнює його довжині. Наприклад, у кравецькому м'язі людини м'язові волокна сягають довжини 1213 см. Кожний міосимпласт оточений сарколемою (грец. саркос - м'ясо, лема - оболонка), а все волокно - базальною мембраною, яка зв'язана з тонкими колагеновими та ретикулярними волокнами пухкої сполучної тканини, що оточує м'язове волокно. Плазмалема міосимпласта бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз.

t.me/rapeture

До складу міосимпласта входять численні ядра та цитоплазма, яка отримала назву саркоплазми. Ядра локалізуються переважно під плазмалемою, мають видовжену, овальну форму. В каріоплазмі наявні грудочки гетерохроматину та ядерця. Саркоплазма містить органели спеціального призначення - міофібрили, загальні органели, а також вуглеводні та жирові включення. Загальні органели розташовані у саркоплазмі переважно біля ядер, а численні мітохондрії - ще й між міофібрилами. Канальці гра нулярної ендоплазматичної сітки мають незначний розвиток, проте гладка ендоплазматична сітка (саркоплазматична сітка, або ретикулум) розвинена добре.

Між базальною мембраною і плазмалемою міосимпласта розташовані одноядерні клітини - міосателітоцити. Це стовбурові (камбіальні) елементи м'язового волокна, за рахунок яких здійснюються процеси росту і регенерації. Ядра міосателітоцитів дрібніші та кругліші, ніж ядра симпласта, і забарвлюються світліше. Цитоплазма цих клітин включає органели загального призначення і не містить спеціальних органел.

**Будова поперечно-посмугованої міофібрили. Саркомер, формула саркомера. Механізм скорочення поперечно-посмугованої міофібрили (модель ковзних ниток).

Міофібрили - спеціальні органели скелетних м'язових волокон, побудовані з паралельно орієнтованих актинових і міозинових філаментів, взаємне зміщення яких лежить в основі механізму м'язових скорочень. Міофібрили мають у саркоплазмі поздовжню орієнтацію; їхня довжина співпадає з довжиною м'язового волокна, а товщина становить 1-2 мкм. Характерною особливістю будови міофібрил є поперечна посмугованість - чергування світлих і темних смуг. Це зумовлено впорядкованим розташуванням актинових і міозинових філаментів, що надає ділянкам міофібрил різні оптичні властивості. Світлі та темні смуги всіх міофібрил окремо взятого м'язового волокна лежать на одному рівні.

У міофібрилі послідовно розташовані темні анізотропні диски (диски А) і світлі ізотропні (диски І). Анізотропні диски забарвлюються інтенсивніше, ніж ізотропні. У поляризованому світлі диски А мають подвійне променезаломлення, тобто є анізотропними; світлі смуги є однопроменезаломлювальними - ізотропними. Всередині кожного І-диска міститься тонка темна лінія, яка має назву телофрагми (Т), або лінії Z. У центрі диску А можна спостерігати світлішу ділянку - Н-зону, або смужку Гензена, всередині якої локалізується темна лінія М, або мезофрагма

t.me/rapeture

Ділянка між двома телофрагмами є структурнофункціональною одиницею міофібрили і отримала назву саркомера. Саркомери - це елементарні скоротливі одиниці міофібрил поперечнопосмугованих м'язових волокон.

У складі саркомера розрізняють поздовжньо орієнтовані філаменти двох типів - тонкі і товсті. Товсті філаменти розташовані у середній частині саркомера, вони побудовані з білка міозину. Тонкі філаменти розташовані в І- смузі і частково заходять у проміжки між товстими філаментами, досягаючи зони Н. Одним кінцем вони прикріплюються до телофрагми, а другий їх кінець вільний; у товстих філаментів вільні обидва кінці

Тонкі філаменти побудовані з актину.

Кількісне співвідношення міозинових філаментів до актинових становить 1:2

***Ембріональні джерела розвитку та гістогенез скелетної (несерцевої) м’язової тканини.

В ембріогенезі джерелом розвитку скелетної посмугованої м'язової тканини служать міобласти міотомів дорзальної мезодерми. Диференціація міобластів відбувається у двох напрямках. Частина клітин зливається з утворенням м'язових трубочок, з яких відтак формуються дефінітивні структури - міосимпласти. Друга частина міобластів диференціюється у міосателітоцити

31. Загальна гістологія. М`язові тканини. *Загальна морфо-

функціональна характеристика та класифікація м’язових тканин. Посмугована серцева м’язова тканина: локалізація, особливості будови, характеристика скорочень. Структурно-функціональна організація серцевої м’язової тканини

Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови та функції поділяють на гладку та посмуговану. Остання, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. У зв'язку з тим, що скелетна м'язова тканина представлена також у нутрощах, у найновішій редакції Міжнародної гістологічної термінології скелетна м'язова тканина отримала назву посмугованої несерцевої м'язової тканини

Функції: переміщення організму і його частин, кровота лімфообігу, пересування їжі в травній системі, повітря у дихальних шляхах тощо.

Серцева м'язова тканина побудована з клітин циліндричної форми - кардіоміоцитів, які є її структурно-функціональними одиницями. Кардіоміоцити

t.me/rapeture

мають циліндричну форму; іззовні їхню плазмалему оточує базальна мембрана. Овальне ядро кардіоміоцита розташоване в центральній частині клітини

У саркоплазмі містяться органели спеціального призначення - міофібрили, між якими упорядковано лежать мітохондрії, що мають численні кристи. У перинуклеарних ділянках саркоплазми локалізуються також комплекс Гольджі, включення глікогену та ліпідів.

Структурна організація міофібрил і саркомерів кардіоміоцитів та скелетних м'язових волокон в цілому подібна, однак існують певні відмінності: (1) Т- трубочки і короткі відрізки саркоплазматичної сітки формують діади (на відміну від тріад у скелетному м'язовому волокні); (2) діади локалізуються на рівні лінії Z, а не на рівні сполучення дисків А та І (рис. 10.12Г). Механізм скорочення кардіоміоцитів аналогічний такому у скелетних м’язових волокнах

У процесі філогенезу кардіоміоцити, крім скоротливої функції, набули ще двох важливих морфофункціональних особливостей: (1) здатності до генераціїта проведення електричних імпульсів - такі клітини отримали назву збуджувальних (пейсмейкерних) та провідних кардіоміоцитів (волокон Пуркіньє);

(2) здатності до синтезу і секреції біологічно активних речовин гормональної природи - так звані секреторні кардіоміоцити передсердь.

**Будова кардіоміоцитів способи їх контактів між собою в функціональних волокнах. Типи кардіоміоцитів, їх локалізація, особливості будови, функція.

Кардіоміоцити мають циліндричну форму (довжина 50-150 мкм, товщина 15-20 мкм); іззовні їхню плазмалему оточує базальна мембрана. Овальне ядро кардіоміоцита розташоване в центральній частині клітини. У саркоплазмі містяться органели спеціального призначення - міофібрили, між якими упорядковано лежать мітохондрії, що мають численні кристи. У перинуклеарних ділянках саркоплазми локалізуються також комплекс Гольджі, включення глікогену та ліпідів

Кардіоміоцити сполучаються між собою "кінець в кінець" ділянками плазматичної мембрани з утворенням вставних дисків, внаслідок чого формуються м'язові волокна міокарда. Вставні диски мають звивисту конфігурацію: у їхніх поперечних ділянках суміжні кардіоміоцити контактують з утворенням демосом і смужок злипання, у поздовжніх ділянках - формують щілинні контакти (нексуси)

У процесі філогенезу кардіоміоцити, крім скоротливої функції, набули ще двох важливих морфофункціональних особливостей: (1) здатності до генераціїта проведення електричних імпульсів - такі клітини отримали назву

t.me/rapeture

збуджувальних (пейсмейкерних) та провідних кардіоміоцитів (волокон Пуркіньє); (2) здатності до синтезу і секреції біологічно активних речовин гормональної природи - так звані секреторні кардіоміоцити передсердь

***Джерела розвитку та гістогенез посмугованої серцевої м’язової тканини.

Целомічний тип (походить із вентральної мезодерми) - це серцева м'язова тканина

В ембріогенезі джерелом розвитку скелетної посмугованої м'язової тканини служать міобласти міотомів дорзальної мезодерми. Диференціація міобластів відбувається у двох напрямках. Частина клітин зливається з утворенням м'язових трубочок, з яких відтак формуються дефінітивні структури - міосимпласти. Друга частина міобластів диференціюється у міосателітоцити

32. Загальна гістологія. М`язові тканини. *Морфофункціональні особливості будови та класифікація м’язових тканин. Гладка м'язова тканина: локалізація, структурно-функціональна організація тканини, характеристика тонічного типу скорочень гладких м’язів.

Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови та функції поділяють на гладку та посмуговану. Остання, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. У зв'язку з тим, що скелетна м'язова тканина представлена також у нутрощах, у найновішій редакції Міжнародної гістологічної термінології скелетна м'язова тканина отримала назву посмугованої несерцевої м'язової тканини

Згідно з гістогенетичною класифікацією, м'язові тканини за їхнім походженням поділяються на п'ять типів: (1) соматичний тип (походить із міотомів мезодерми) - це скелетна м'язова тканина; (2) целомічний тип (походить із вентральної мезодерми) - це серцева м'язова тканина; (3) вісцеральний тип (походить із мезенхіми) - це гладка м’язова тканина внутрішніх органів; (4) невральний тип (походить із нервової трубки) - до цього типу належать гладкі міоцити райдужної оболонки ока; (5) епідермальний тип (походить із шкірної ектодерми) - цей тип включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз

М'язові волокна мають циліндричну форму. Діаметр волокна може складати від 9 до 150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у спортсменів). Довжина м'язових волокон коливається у значних межах: залежить від розмірів м'яза і часто дорівнює його довжині. Наприклад, у кравецькому м'язі людини м'язові волокна сягають довжини 1213

t.me/rapeture

см. Кожний міосимпласт оточений сарколемою (грец. саркос - м'ясо, лема - оболонка), а все волокно - базальною мембраною, яка зв'язана з тонкими колагеновими та ретикулярними волокнами пухкої сполучної тканини, що оточує м'язове волокно. Плазмалема міосимпласта бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз

Гладка м'язова тканина (лат. textus muscularis levis) є різновидом м’язової тканини, що входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів (травний тракт, повітроносні, сечовивідні, статеві шляхи, судини), у шкірі, капсулах та стромі селезінки, лімфатичних вузлів тощо. Джерелом розвитку гладкоїм'язовоїтканини слугує мезенхіма, тобто цей різновид м'язовоїтканини має спільне походження з тканинами внутрішнього середовища, до яких і належить гістогенетично.

Структурною і функціональною одиницею гладкої м'язової тканини є гладкий міоцит, або лейоміоцит - клітина веретеноподібної форми, розміри якої залежать від її функціонального стану і коливаються в межах 20-100 мкм (довжина) та 3-20 мкм (діаметр). У матці під час вагітності довжина гладких міоцитів сягає 500 мкм. В ендокарді, аорті, сечовому міхурі, матці м'язові клітини набувають відростчастої форми. Мікроскопічна будова гладких міоцитів має особливості. На поздовжніх зрізах ядра клітин видовжені, паличкоподібної форми; вони лежать у центральній, потовщеній частині цитоплазми клітин і забарвлюються помірно базофільно

Скорочується гладка м'язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час перебувати в такому стані, не виснажуючись. Такий тип її скорочень зумовлений повільним циклом взаємодії актинових та міозинових міофіламентів. Гладкі м'язи здатні до значної сили скорочень (наприклад, м'язова оболонка матки вагітної жінки при пологах). Тип скорочення, властивий гладким м'язам, має назву тонічного; він є мимовільним, тобто не піддається контролю свідомості. Крім скоротливоїфункції, гладкі міоцити беруть участь у синтезі компонентів колагенових та еластичних волокон.

**Ультраструктура гладких міоцитів – лейоміоцитів (кавеоли, піноцитозні везикули, розташування актинових та міозинових філаментів), зв'язок їх у пласти міжклітинними контактами та базальною мембраною. Гістогенез гладкої м’язової тканини.

Структурною і функціональною одиницею гладкої м'язової тканини є гладкий міоцит, або лейоміоцит - клітина веретеноподібної форми, розміри якої залежать від її функціонального стану і коливаються в межах 20-100 мкм (довжина) та 3-20 мкм (діаметр). У матці під час вагітності довжина гладких

t.me/rapeture

міоцитів сягає 500 мкм. В ендокарді, аорті, сечовому міхурі, матці м'язові клітини набувають відростчастої форми.

Мікроскопічна будова гладких міоцитів має особливості. На поздовжніх зрізах ядра клітин видовжені, паличкоподібної форми; вони лежать у центральній, потовщеній частині цитоплазми клітин і забарвлюються помірно базофільно. Цитоплазма клітин забарвлюється оксифільно. При скороченні міоцита ядро вигинається і навіть закручується у формі спіралі

Електронномікроскопічно в гладких міоцитах чітко контуруються видовжені ядра, каріоплазма яких містить переважно еухроматин та невеликі грудочки гетерохроматину, наявні невеликі ядерця. У цитоплазмі виявляються органели загального призначення. Невеликі мітохондрії розташовуються групами переважно біля полюсів ядра. Ендоплазматична сітка та комплекс Гольджі розвинені слабо, наявні лізосоми, вільні рибосоми та полірибосоми, вуглеводні та невеликі жирові включення.

Плазматична мембрана нерівна, утворює численні вгинання - кавеоли; при відокремленні кавеол від плазмалеми утворюються піноцитозні везикули. З їхньою допомогою здійснюється ендоцитоз і в цитоплазму гладких міоцитів надходять, зокрема, іони кальцію. Більшу частину цитоплазми лейоміоцитів займають тонкі актинові та товсті міозинові філаменти, які мають переважно поздовжню орієнтацію та лежать невпорядковано. Внаслідок цього у гладких міоцитах відсутня посмугованість. Актинових міофіламентів міститься більше і вони, крім поздовжнього напрямку, орієнтовані під кутом до осі клітин, утворюючи сітку. Окрім актинових та міозинових філаментів, у гладких міоцитах присутні також проміжні філаменти.

Джерелом розвитку гладкої м'язової тканини слугує мезенхіма, тобто цей різновид м'язовоїтканини має спільне походження з тканинами внутрішнього середовища, до яких і належить гістогенетично

***Міоепітеліальні клітини та секреторний тип міоцитів - розташування, функції.

Міоепітеліальні клітини (міоепітеліоцити) розміщені навколо ацинусів і вставних проток, зовні оточені базальною мембраною. Міоепітеліоцити кінцевих секреторних відділів формують відростки на зразок восьминога: це так звані зірчасті міоепітеліоцити. Кожний зірчастий міоепітеліоцит складається з тіла, у якому розміщені ядро та органели; від тіла відходять чотири вісім відростків, які орієнтовані уздовж довгої осі залозистого ацинуса (рис. 20.21, 20.25А). Міоепітеліоцити вставних проток мають меншу кількість