Сырная Гистология
.pdft.me/rapeture 
При мієлінізації аксон занурюється в цитоплазму нейролеммоцита (клітини Шванна). При цьому утворюється мезаксон (дуплікатура аксона).
Мезаксон нашаровується на осьовий циліндр, утворюючи мієліновий
шар.
**Нервові волокна: склад, класифікація, локалізація в центральній та периферичній нервовій системі. Будова мієлінового та безмієлінового нервових волокон, характеристики проведення імпульсу.
Нервові волокна - це відростки нервових клітин, вкриті оболонками Розрізняють мієлінові та безмієлінові волокна.
Безмієлінові волокна:
Входять до складу вегетативної НС. • Волокна кабельного типу: кілька відростків невових клітин занурені в цитоплазму клітини Шванна. Поширення нервового імпульсу (хвилі деполяризації) неперервне, тому – повільне
Мієлінові нервові волокна:
Зустрічаються як в ЦНС, так і в периферійній НС. • Мають спеціальну оболонку – мієлін, що утворений клітинами Шванна (нейролемоцитами). При мієлінізації аксон занурюється в цитоплазму нейролеммоцита (клітини Шванна). • При цьому утворюється мезаксон (дуплікатура аксона). Мезаксон нашаровується на осьовий циліндр, утворюючи мієліновий шар.
Складаються з одного осьового циліндра, покритого оболонкою зі шваннівских клітин
В оболонці розрізняють два шари: - внутрішній – мієліновий (мієлінова оболонка); - зовнішній - цитоплазма нейролемоциту (шванівська оболонка (нейролема))
Умієліновому волокні розрізняють: • Насічки мієліну (насічки ШмідтаЛантермана) – включення цитоплазми нейролемоцитів між шарами мієліну).
Перехвати Ранв’є (через 1-2 мм) – місця контакту нейролемоцитів. Перехвати Ранв’є забезпечують сальтаторний механізм
розповсюдження нервового імпульсу.
УЦНС мієлін формують гліальні клітини – олігодендрогліоцити
Один олігодендрогліоцит (у ЦНС) бере участь у формуванні мієліну кількох нервових волокон
***Регенерація нервових волокон після ушкодження.
Перерізка нервового волокна викликає реакції як у тілі нейрона, так і в проксимальному та дистальному сегментах аксона. Зміни у тілі нейрона виражаються у його набуханні, розчиненні речовини Ніссля, зміщенні ядра на периферію перикаріона. Поблизу місця травми осьові циліндри центрального (наближеного до перикаріона) відрізка нервового волокна підлягають антероградній дегенерації - відбувається розпад мієлінового шару та осьового циліндра. У дистальному відрізку нервового волокна мієліновий шар і осьовий
t.me/rapeture 
циліндр фрагментуються і продукти розпаду елімінуються нейролемоцитами та макрофагами. Внаслідок цих змін розвивається атрофія іннервованих м'язових волокон
Регенерація залежить від місця травми. Повноцінної регенерації нервових волокон у центральній нервовій системі зазвичай не відбувається. Розмноження астроцитів на місці дефекту призводить до формування астроцитарної бляшки, яка перешкоджає росту аксонів. Нервові волокна у складі периферичних нервів здатні до регенерації. При цьому нейролемоцити периферичного відрізка і наближеного до травмованої ділянки центрального відрізка проліферують і формують компактні тяжі.
У подальшому осьові циліндри центрального відрізка пошкодженого нерва утворюють численні колатералі, які ростуть зі швидкістю 3-4 мм на добу уздовж тяжів нейролемоцитів, забезпечуючи таким чином їх видовження. Зберігають життєздатність лише ті волокна, які формують повновартісні нервові закінчення; інші дегенерують. Якщо існує перешкода для вростання аксонів центрального відрізка пошкодженого нерва у тяж нейролемоцитів периферичного відрізка (наприклад, при формуванні грубого сполучнотканинного рубця), аксони центрального відрізка ростуть безладно і можуть утворити клубок, так звану ампутаційну, або травматичну неврому
38. Загальна гістологія. Нервова тканина.*Склад та морфо-
функціональна організація нервової тканини. Функціональні типи нейронів, їх розташування в рефлекторних дугах. Нервові закінчення: класифікація, види.
Нервова тканина – основа нервової системи
Складається з нейронів і клітин нейроглії
Нейрони забезпечують: - сприйняття подразнень і збудження, - вироблення імпульсу, - проведення, переробку і передачу його іншим нейронам, м'язовим або секреторним клітинам
Частини нейрону:
Тіло (перикаріон) – містить ядро та основні органели нейрону
Відростки – видовжені відростки, що закінчуються нервовими закінченнями
Відростки нейрону (1 аксон і дендрити):
Аксон (нейрит), - центральний відросток, передає імпульс від тіла НК. Аксон завжди один
t.me/rapeture 
Дендрити – передають імпульс до тіла НК. Дендритів може бути кілька або не бути взагалі.
Морфологічна класифікація нейронів:
Уніполярні – мають один відросток (аксон); • Зустрічаються в ембріональному періоді, після народження не зустрічаються
Біполярні – мають два відростка (один аксон і один дендрит). • Знаходяться в сітківці ока, вестибулярному та слуховому гангліях, в нюховому епітелії та нюховій цибулині.
Псевдоуніполярні – мають два відростка (один аксон і один дендрит), які мають спільний початок • Знаходяться в спинальних гангліях (є першим нейроном рефлекторної дуги).
Мультиполярні – мають три та більше відростків (один із яких – аксон). • Знаходяться у ЦНС, вегетативних гангліях та сітківці.
Функціональна класифікація нейронів:
• Чутливі (аферентні, рецепторні), • Рухові (моторні, еферентні), • Вставні (асоціативні)
В основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги - ланцюжки нейронів, які передають нервові імпульси від чутливих нервових закінчень (рецепторів) до рухових або секреторних закінчень (ефекторів) у складі робочих органів.
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: аферентного, дендрит якого закінчується рецептором, а аксон передає імпульс на дендрит еферентного нейрона; еферентний нейрон по своєму аксону надсилає імпульс до ефектора у робочому органі. Складні рефлекторні дуги містять між аферентним і еферентним нейронами одну або декілька асоціативних нервових клітин (інтернейронів).
Прикінцеві сегменти нервових волокон формують нервові закінчення, або терміналі. Розрізняють три групи нервових закінчень: (1) міжнейронні синапси; (2) ефекторні закінчення (ефектори), що передають нервовий імпульс на м'язові або залозисті клітини; (3) рецепторні (чутливі, сенсорні) закінчення, що сприймають подразнення, які надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму
**Міжнейроні синапси: різновиди, будова, класифікація.
Синапси - це структури, призначені для передачі імпульсу з одного нейрона на інший або на м'язові чи залозисті структури. Хімічні синапси передають імпульс на іншу клітину за допомогою специфічних біологічно активних речовин - нейромедіаторів, або нейротрансмітерів.
У складі типового хімічного синапсу розрізняють: (1) пресинаптичне розширення (пресинаптичний полюс)- закінчення нервового відростка;
t.me/rapeture 
включає синаптичні везикули (пухирці) з нейромедіатором, численні мітохондрії, гладку ендоплазматичну сітку, пресинаптичну мембрану; (2) синаптичну щілину - проміжок між пресинаптичною і постсинаптичною мембранами; (3) постсинаптичну мембрану - ділянку мембрани постсинаптичного нейрона або іншої клітини-мішені, на котрій локалізуються рецептори, з якими взаємодіє нейромедіатор. На пре- і постсинаптичних мембранах містяться скупчення біологічно активних макромолекул, які на ультраструктурному рівні мають назву прета постсинаптичних ущільнень
***Механізм передачі збудження в синапсах. Медіатори (нейротрансмітери).
Механізм передачі сигналу в синапсі. Деполяризація плазматичної мембрани пресинаптичного полюса приводить до відкриття кальцієвих каналів; викид Са2* зумовлює міграцію синаптичних везикул до пресинаптичноїмембрани і вивільнення нейромедіатора в синаптичну щілину шляхом екзоцитозу. Пресинаптична мембрана дуже швидко рециклізує мембрану везикул для повторного використання. Нейромедіатор зв'язується з рецепторами на постсинаптичній мембрані; останні є іонними каналами. Після зв'язування з нейромедіатором рецепторні білки змінюють свою конформацію; їхні канали відкриваються для іонів Na*, наслідком чого є деполяризація постсинаптичної частини синапсу
Роль нейромедіаторів можуть виконувати різноманітні речовини, зокрема: низькомолекулярні сполуки - глютамат, гамма-аміномасляна кислота (GABA), гліцин, ацетилхолін; катехоламіни - дофамін (DOPA), норадреналін, серотонін, гістамін; нейроактивні пептиди - субстанція Р, енкефалін, ендорфін, вазопресин, вазоактивний інтестинальний пептид тощо. Зауважимо, що неромедіатори центральної нервової системи характеризуються значним різноманіттям, тоді як у периферичній нервовій системі їх є всього два - ацетилхолін і норадреналін
39. Загальна гістологія. Нервова тканина. *Загальний план будови нервової тканини та її структурні елементи. Зв'язок та функціональні типи нейронів в рефлекторних дугах. Прості і складні рефлекторні дуги.
Нервова тканина – основа нервової системи
Складається з нейронів і клітин нейроглії
Нейрони забезпечують: - сприйняття подразнень і збудження, - вироблення імпульсу, - проведення, переробку і передачу його іншим нейронам, м'язовим або секреторним клітинам
Частини нейрону:
t.me/rapeture 
Тіло (перикаріон) – містить ядро та основні органели нейрону
Відростки – видовжені відростки, що закінчуються нервовими закінченнями
Відростки нейрону (1 аксон і дендрити):
Аксон (нейрит), - центральний відросток, передає імпульс від тіла НК. Аксон завжди один
Дендрити – передають імпульс до тіла НК. Дендритів може бути кілька або не бути взагалі.
Клітини нейроглії не здатні генерувати електричні імпульси, однак вони забезпечують умови, необхідні для повноцінного функціонування нейронів (нейроцитів).
Функції нейроглії наступні: (1) механічний захист і опора; (2) ізоляція нейронів та їхніх відростків для забезпечення швидкої передачі імпульсу; (3) видалення нейромедіатору із синаптичної щілини; (4) забезпечення метаболізму нейронів; (5) регуляція циркуляції рідини в центральній нервовій системі; (6) репаративне заповнення дефекту при пошкодженні нервовоїтканини
Розрізняють глію центральної і периферичної нервової системи. Нейроглію центральної нервової системи поділяють на макроглію і мікроглію. Макроглія розвивається з гліобластів нервової трубки і включає три різновиди клітин, а саме: епендимоцити, астроцити та олігодендроцити. Клітини мікрогліїмають кістковомозкове походження та належать до макрофагічної системи організму
В основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги - ланцюжки нейронів, які передають нервові імпульси від чутливих нервових закінчень (рецепторів) до рухових або секреторних закінчень (ефекторів) у складі робочих органів.
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: аферентного, дендрит якого закінчується рецептором, а аксон передає імпульс на дендрит еферентного нейрона; еферентний нейрон по своєму аксону надсилає імпульс до ефектора у робочому органі.
Складні рефлекторні дуги містять між аферентним і еферентним нейронами одну або декілька асоціативних нервових клітин (інтернейронів).
t.me/rapeture 
Нервове збудження по рефлекторній дузі передається лише в одному напрямку, що має назву фізіологічної (або динамічної) поляризації нейронів ілюструє принцип побудови рефлекторних дуг, а також відмінності між рефлекторними дугами соматичної та автономної нервової системи.
**Нервові закінчення: класифікація, види.
Прикінцеві сегменти нервових волокон формують нервові закінчення, або терміналі. Розрізняють три групи нервових закінчень: (1) міжнейронні синапси; (2) ефекторні закінчення (ефектори), що передають нервовий імпульс на м'язові або залозисті клітини; (3) рецепторні (чутливі, сенсорні) закінчення, що сприймають подразнення, які надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму
Будова ефектора може бути проілюстрована на при кладі нервово- м’язового закінчення, або аксом'язовсг: синапсу. При загальній подібності до іншу типів синапсів, аксом'язовий синапс має низку відмінностей. Так, зокрема, один руховий нейрон, залежно від функції і характеру розгалужень аксона, може іннервувгти від кількох до тисячі м'язових волокон; при цьому фор мується так звана моторна (рухова) одиниця. Синаптичнг щілина розташовується на підошві аксона і покрита цитоплазмою прикінцевої шваннівської клітини. Базальна мембрана нейролемоцита зливається з мембрано-: м'язового волокна і продовжується в ендомізій. Постсинаптична мембрана утворює складки (вторинні синаптичні щілини). У цих складках локалізуються нейромедіатори і ферменти, необхідні для їхньої їнактивації.
***Рецепторні (аферентні) нервові закінчення: класифікація (вільні та невільні, інкапсульовані та неінкапсульовані), будова, локалізація, функціональне значення.
Рецептори поділяютьсс на екстерорецептори, пропріорецептори та інтерорецептори.
Екстерорецептори - чутливі структури, розташова-іг на чи біля поверхні тіла, що сприймають подразнення, які діють на організм із зовнішнього середовища (тактильні, больові й температурні).
Пропріорецептори - спеціалізовані чутливі нерве ві закінчення, що сприймають сигнали, які виникають всередині організму, пов'язані з функцією збереженя положення тіла або його руху. Пропріорецептори локалізуються у
t.me/rapeture 
м'язах, сухожилках, зв'язках, суглобах нервові імпульси в них виникають у зв'язку зі зміною ступеня натягу сухожилків, напруження м'язів і орієнтують стосовно положення тіла чи його частин у просторі.
Інтерорецептори - чутливі структури, розташован у внутрішніх органах і тканинах тіла, що сприймають сигнали, які надходять із внутрішнього середовища організму (хемо- і барорецептори). Інтерорецептори відіграють важливу роль у підтримці постійності внутрішнього середовища організму, рефлекторної регуляції діяльності внутрішніх органів і систем.
Залежно від структурної організації нервові закінчення поділяють на: (1) вільні нервові закінчення, що складаються з термінальних розгалужень дендритів чутливих нейронів, які позбавлені мієліново оболонки; (2) некапсульовані чутливі тільця, що складаються з термінальних розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна; (3) інкапсульовані чутливі тільця, що складаються з розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна, а також зовнішньою сполучнотканинною капсулою.
40. Загальна гістологія. Нервова тканина.*Клітини нервової тканини.
Функціональні види та взаємозв’язок нейронів в нервовій тканині. Розташування та класифікація нейронів та глії в центральній та периферичній нервових системах.
Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.
Астроцити виконують: • опорну функцію, • розмежувальну функцію, • трофічну функцію, • є елементом гематоенцефалічного бар’єру
Астроцити розділяють на: • Протоплазматичні – мають товщі та коротші відростки, розташовуються у сірій речовині. • Волокнисті – мають тонкі та довгі відростки, розташовані у білій речовині
Олігодендроцити • Мають нечисленні відростки. • Присутні в сірій речовині - біля перикаріонів нейронів. У білій речовині входять до складу мієлінових і безмієлінових оболонок.
Епендимоцити • Вистилають шлуночки головного мозку, центральний канал спинного мозку, покривають хоріоїдні сплетення. • Беруть учать у
t.me/rapeture 
виробленні спинномозкової рідини (у хоріоїдних сплетеннях). • Є компонентом ліквороенцефалічного та гематолікворного бар’єрів.
Мікроглія (гліальні макрофаги) • Походять з моноцитів. • Клітини мікроглії рухливі, • здатні до фагоцитозу.
Нейроглія периферийної нервової системи :
-Клітини Шванна – утворюють мієлінову оболонку нервових волокон
-Клітини-сателіти нервових гангліїв
-Морфологічно нейрони поділяються на: (1) уніполярні, які мають єдиний відросток - аксон; це незрілі нервові клітини - нейробласти; (2) біполярні - мають аксон і дендрит; містяться головним чином у сітківці ока; (3) псевдоуніполярні - від їх перикаріона відходить один відросток, який потім поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони локалізуються у спинномозкових гангліях; (4) мультиполярні - мають один аксон і багато дендритів. Існують також анаксональні нейрони, які не мають справжнього аксона, не продукують потенціал дії та регулюють локальні електричні зміни між сусідніми нейронами. Переважна більшість нейронів людського організму є мультиполярними.
-Відповідно до функції нейрони поділяються на: аферентні (рецепторні, чутливі) - які сприймають подразнення і трансформують його в нервовий імпульс; еферентні (моторні, рухові або ж секреторні) передають імпульс на тканини робочих органів, спонукаючи їх до дії. Асоціативні (вставні) - передають імпульс іншим нейронам: 99,9 % нейронів е асоціативними
**Олігодендрогліоцити, нейролемоцити та сателітні клітини: особливості будови,розташування та функції. Відміності в міелінізації відростків нервовоих клітин олігодендрогліоцитами і лемоцитами.
Нейроглію центральної нервової системи поділяють на макроглію і мікроглію. Макроглія розвивається з гліобластів нервової трубки і включає три різновиди клітин, а саме: епендимоцити, астроцити та олігодендроцити.
Олігодендроцити мають дрібніші порівняно з астроцитами та інтенсивніше забарвлені ядра, їхні відростки нечисленні.
Ці клітини присутні як у сірій, так і в білій речовині мозку. У сірій речовині вони локалізуються поблизу перикаріонів нейронів. У білій реченні відростки
t.me/rapeture 
олігодендроцитів утворюють мієлінову оболонку нервових волокон, причому, на противагу аналогічним клітинам периферичної нервової системи - нейролемоцитам, один олігодендроцит може брати участь у мієлінізації одночасно кількох аксонів.
У периферичній нервовій системі аналогом олігодроцитів є нейролемоцити (клітини Шванна або шванноцити), які мають схожість з олігодендроцитами функції, і сателітні клітини. Останні є клітинами кубоїдної форми, що ними, оточені тіла нейронів у гангліях.
Тіло кожного псевдоуніполярного нейрона оточене одним шаром сателітних гліоцитів, до яких іззовні прилягають прошарки тонковолокнистої сполучної тканини
Відростки нейронів укриті мієліновими оболонками, утвореними нейролемоцитами (клітинами Шванна). Крім псевдоуніполярних нейронів, у спинномозкових гангліях містяться також дрібні мультиполярні нейрони, котрі забезпечують внутрішньогангліонарні зв'язки
***Різновиди та будова ефекторних нервових закінчень. Нервово-м’язове нервове закінчення. Механізм передачі імпульсу в ньому. Трансмітер.
Будова ефектора може бути проілюстрована на при кладі нервово- м’язового закінчення, або аксом'язовсг: синапсу. При загальній подібності до іншу типів синапсів, аксом'язовий синапс має низку відмінностей. Так, зокрема, один руховий нейрон, залежно від функції і характеру розгалужень аксона, може іннервувгти від кількох до тисячі м'язових волокон; при цьому фор мується так звана моторна (рухова) одиниця. Синаптичнг щілина розташовується на підошві аксона і покрита цитоплазмою прикінцевої шваннівської клітини. Базальна мембрана нейролемоцита зливається з мембрано-: м'язового волокна і продовжується в ендомізій. Постсинаптична мембрана утворює складки (вторинні синаптичні щілини). У цих складках локалізуються нейромедіатори і ферменти, необхідні для їхньоїїнактивації.
41. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.
*Загальна характеристика тканин внутрішнього середовища, класифікація. Особливості будови, походження і функцій крові та лімфи. Характеристика клітин та міжклітинної речовини, склад та походження плазми крові та лімфи. Гематокрит
Тканини внутрішнього середовища поділяються на Кров та лімфу, сполучні тканини та опорні: кісткова та хрящова.
t.me/rapeture 
Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі. Разом із лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму
Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.
Кров складається з рідкої частини - плазми , яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити. Назву формених елементів вони отримали у зв'язку з тим, що повновартісними клітинами серед них є лише лейкоцити, тоді як еритроцити - без'ядерні постклітинні структури, а тромбоцити - фрагменти цитоплазми клітин червоного кісткового мозку мегакаріоцитів
Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу).