Сырная Гистология

t.me/rapeture

типу дископодібних гемохоріальних ворсинчастих плацент (рис. 5.8). Зріла плацента людини мас діаметр 15-20 см, товщину 2-3 см та масу 500-600 г. Вона вкриває близько 25-30% поверхні слизової оболонки матки. Плацента складається з двох частин - плодової та материнської, які розвиваються з різних джерел і мають певні особливості будови

Плодова частина плаценти - хоріон

Процес утворення і розвитку плаценти має назву плацентації.

Структурно-функціональна одиниця сформованої плаценти отримала назву котиледон

Материнська частина плаценти представлена децидуальною оболонкою (лат. deciduus - відпадаючий), яка складається з трьох частин: базальної, або основної, капсулярної, або сумкової та парієтальної, або пристінкової.

*** Критичні періоди розвитку. Багатоплідна вагітність. Моно- і дизиготні близнюки.

Упродовж індивідуального розвитку існують періоди підвищеної чутливості організму до дії патологічних чинників - тератогенів. Проміжок часу, протягом якого орган або система органів є найчутливішими до дії тератогенного фактора, прийнято називати критичним періодом для цього органа чи системи.

Основними критичними періодами в онтогенезі людини є наступні: запліднення, імплантація (6-10 доба ембріогенезу), розвиток осьових органів (3-4 тижні), плацентація (3-8 тижні), розвиток головного мозку (15-20 тижні), активний розвиток систем організму (20-24 тиждень), народження, а також перший рік життя дитини та період статевого дозрівання (11-16 років).

Розрізняють два основні різновиди багатоплідної вагітності: однояйцеву та дво-(або багато)- яйцеву, коли народжуються відповідно монозиготні та двозиготні близнюки.

Монозиготні близнюки розвиваються з однієї зиготи, це відбувається в результаті розділення бластомерів під час дроблення на дві групи. Розділення може відбутися у проміжку між стадією двоклітинного зародка та стадією морули. У такому випадку утворюються дві бластоцисти, які імплантуються окремо. При цьому кожний ембріон, подібно до двозиготних близнюків, утворює власну плаценту. У більшості ж випадків монозиготні близнюки

t.me/rapeture

утворюються на стадії бластоцисти, коли ембріобласт розділяється на дві частини, кожна з яких є окремим ембріоном

Найпоширеніший тип близнюків - двозиготний. Для нього характерне запліднення двох яйцеклітин, відповідно, двома сперматозоїдами, та утворення двох зигот. Кожен із двозиготних близнюків знаходиться у своєму амніотичному пухирі, вони мають окремі хоріони, а їхні плаценти можуть бути відокремленими або злитими

При злитті плацент та хоріонічних пластинок іноді відбувається утворення судинних анастомозів; у такому випадку спостерігається еритроцитарний мозаїцизм, тобто присутність у крові кожного з близнюків двох різних за антигенними властивостями типів еритроцитів

25. Ембріологія. *Ембріональний період пренатального онтогенезу. Дифференціювання зародких листків. Формування тіла зародка – тулубова складка, формування первинної кишки, ротової та анальної бухти.

Ембріональний період включає гаструляцію, нейруляцію та сомітогенез Початок гаструляції характеризується появою на 14-ту добу в

каудальній частині ембріона слабо вираженої первинної смужки.

первинна смужка – первинний вузлик – ектодерма – ендодерма – мезодерма - мезенхіма

У результаті відбувається утворення трьох шарів клітин – трьох зародкових листків: (ектодерма, ентодерма, мезодерма) і комплексу осьових органів. Гаструляція завершується на 17 добу.

Кінець третього тижня - формується тулубова складка. Вона відокремлює тіло зародка від так званих «позазародкових органів» - тимчасових, провізорних структур На 4-му тижні ембріонального розвитку травна система представлена

первинна кишкова трубка, замкнена з обох боків. В краніальній частині зародка – ротова бухта, у хвостовому кінці – ротова бухта

Анальна бухта / проктодеум - заглибина на задньому кінці тулуба зародка, відмежована від порожнини його задньої кишки анальною перетинкою; місце формування анального отвору

**Формування алантоїса, його будова і роль в плацентації, зародка. Будова пуповини.

Алантоїс - трубчастий вен тральний дивертикул задньої частини первинної кишки зародка, який вростає в сполучну нїжку . На ранніх етапах ембріогенезу алантоїс виконує функцію живлення, газообміну і виділення. Через алантоїс від зародка до хоріона проростають судини. Редукується

t.me/rapeture

алантоїс на початку другого місяця розвитку людини, замість нього утворюється сечова протока (урахус) - тяж, який тягнеться від верхівки сечового міхура до пуповинного кільця. У постнатальний період сечова протока реорганізується у серединну пуповинну зв'язку.

Пуповина формується зі сполучної ніжки зародка, до складу якої спочатку входить тільки алантоїс, а згодом включається і жовтковомезентеріальна протока, що сполучає порожнину первинної кишки із первинним жовтковим мішком

***Плацентація: терміни та джерела формування плаценти, частини, морфогенез, регуляція процесу плацентації, функціональне значення. Будова плодного пухиря.

Процес утворення і розвитку плаценти має назву плацентації. Розвиток плаценти починається на 3-му тиж., коли у вторинні епітеліомезенхімальні ворсини починають вростати судини і утворюються третинні ворсинки. В подальшому (6-8 тиж) навколо судин диференціюються макрофаги, фібробласти, колагенові волокна. Формування колагенових волокон в ворсинах співпадає з посиленням протеолітичної активносі трофобластичного епітелію (цитотрофобласта) і його похідного (синцитіотрофобласта).

З розвитком плацени відбувається руйнування слизової оболонки матки і зміною гістіотрофного харчування на гематотрофне. Це означає, що ворсини хоріона омиваються кров’ю матері, яка вилилась із зруйнованих судин ендометрію в лакуни.

Плацента має дві частини – материнську та плодну (зародкову)

Материнська частина плаценти — утворена слизовою оболонкою матки в ділянці вростання в неї ворсинок хоріона плоду, це так звана основна відпадна оболонка (децидуальна). Окрім цього в складі ендометрію матки вагітних розрізняють вільну від вростання хоріональних ворсинок— пристінков відпадну оболонку, а також сумочну відпадну оболонку, яка відокремлює зародок від порожнини матки

Плодова частина плаценти утворена ворсинчатим хоріоном. Виділяють два види хоріону: 1. розгалуджений хоріон; 2. гладкий хоріон

Розгалуджений хоріон, ворсинки якого вростають в ендометрій на ділянці децидуальної оболонки

Гладкий хоріон — місце контакту трофобласта с сумковою відпадною оболонкою

t.me/rapeture

Процес формування плаценти людини найбільш інтенсивно відбувається протягом 3-6 тиж ембріонального розвитку.

Жовтковий мішок — представляє собою пухирець, який зв’язаний з кишковою трубкою, стінка якого всередені вкрита епітелієм, а ззовні утворена сполучною тканиною

t.me/rapeture

Другі питання – загальна гістологія

1.Загальна гістологія.

*Поняття про тканину. Визначення. Морфо-функціональна та філогенетична класифікація тканин.

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

За принципом подібності будови і функції тканини згруповані у чотири основних типи тканин: епітелії, тканини внутрішнього середовища (включають кров і сполучні тканини), м'язові та нервову тканини.

** Характеристика неклітинних структур, їх представництво в тканинах. Взаємодія клітин і неклітинних структур в тканинах.

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури.

До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні). У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

***Молекулярно-генетичні основи детермінації та диференціювання клітин в тканинах. Поняття про диферон.

Розвиток тканин - гістогенез - після утворення зародкових листків - ектодерми, ендодерми та мезодерми.

В основі диференціації, під якою розуміють виникнення будьяких відмінностей клітин (біохімічних, морфологічних), лежить процес детермінації - визначення подальшого шляху розвитку клітин на генетичному підґрунті внаслідок блокування окремих компонентів геному. Обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації визначається терміном комітування

Кожна тканина сформованого організму мала під час ембріонального розвитку так звані стовбурові клітини. Це найменш диференційовані та

t.me/rapeture

найменш комітовані клітини, які детермінуються у зародкових листках перед завершенням гаструляції. Стовбурові клітини формують популяцію, якій притаманні самопідтримання, диференціація у кількох можливих напрямках та утворення через клітини-попередниці функціонально зрілих клітин цієї тканини.

Якщо одна із стовбурових клітин стає на шлях диференціації, то в результаті послідовного ряду комітувальних мітозів виникають спершу напівстовбурові, а відтак і диференційовані клітини зі специфічною функцією.

Сукупність клітин, які послідовно розвиваються від одного типу стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини, має назву гістогенетичного ряду, або диферону

2.Загальна гістологія

* Вчення про тканини, Вклад вітчизняних вчених в принципи класифікації тканин. Морфо-функціональна та філогенетична класифікація тканин. Загальний план будови тканин.

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Великий внесок у розвиток вчення про тканини, зокрема в теорію еволюції тканин, зробив своїми працями російський гістолог А. Заварзін: у 1934 р. він запропонував поділити всі тканини за їхніми функціями на дві групи - загальні та спеціальні

За принципом подібності будови і функції тканини згруповані у чотири основних типи тканин: епітелії, тканини внутрішнього середовища (включають кров і сполучні тканини), м'язові та нервову тканини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

**Тканини, як система гістологічних елементів. Поняття про гістогенетичний ряд клітин в тканинах. Диферон та стовбурові клітини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

t.me/rapeture

*Визначення поняття тканин. Структурні компоненти тканин. Морфологічні основи будови органів. Взаємодія тканин в органах, поняття про структурно функціональні одиниці.

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні). У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

**Гістологічні елементи тканин - клітини та клітинні похідні:1) неклітинні структури; 2) позаклітинний матрикс. Взаємодія клітин та неклітинних структур в тканинах

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції. Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні)

У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи

t.me/rapeture

***Принципи формування тканин: детермінація, комітування та диференціація. Молекулярно-генетичні основи детермінації та диференціювання клітин в тканинах. Поняття про диферон.

Розвиток тканин - гістогенез - розпочинається в ембріональному періоді онтогенезу після утворення зародкових листків - ектодерми, ендодерми та мезодерми. З клітинного матеріалу цих зародкових листків у процесі диференціації виникають тканини. В основі диференціації, під якою розуміють виникнення будьяких відмінностей клітин (біохімічних, морфологічних), лежить процес детермінації - визначення подальшого шляху розвитку клітин на генетичному підґрунті внаслідок блокування окремих компонентів геному. Обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації визначається терміном комітування

Кожна тканина сформованого організму мала під час ембріонального розвитку так звані стовбурові клітини. Це найменш диференційовані та найменш комітовані клітини, які детермінуються у зародкових листках перед завершенням гаструляції. Стовбурові клітини формують популяцію, якій притаманні самопідтримання, диференціація у кількох можливих напрямках та утворення через клітини-попередниці функціонально зрілих клітин цієї тканини. Якщо одна із стовбурових клітин стає на шлях диференціації, то в результаті послідовного ряду комітувальних мітозів виникають спершу напівстовбурові, а відтак і диференційовані клітини зі специфічною функцією.

Сукупність клітин, які послідовно розвиваються від одного типу стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини, має назву гістогенетичного ряду, або диферону.

4. Загальна гістологія. *Вчення про тканини: закон паралельних рядів О.О. Заварзіна та дивергентної еволюції М.Г. Хлопіна. Загальні та спеціальні тканини. Значення тканин в формуванні органів. Поняття про строму та паренхіму.

Явление сходства в строении тканей у филогенетически очень далеко отстоящих животных Заварзин еще в 1934 г. назвал законом параллельных рядов тканевой эволюции.

Закон дивергентной эволюции Хлопина: у многоклеточных животных в ходе эволюции увеличивается разнообразие тканей и, следовательно, основной закономерностью их эволюционных преобразований является дивергентная дифференцировка

російський гістолог А. Заварзін: у 1934 р. він запропонував поділити всі тканини за їхніми функціями на дві групи - загальні та спеціальні. До загальних тканин були віднесені епітелії і тканини внутрішнього середовища (останні

t.me/rapeture

включають сполучні тканини, кров і лімфу), а до спеціальних - м'язові та нервова тканини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів.

Строма — основа органів тварин, яка складається з пухкої або щільної волокнистої неоформленої сполучної тканини.

Паренхіма́ — тканина внутрішнього середовища багатоклітинних організмів, що складається з приблизно однакових неполяризованих клітин

** Взаємозв’язок тканин в органах, репаративна та фізіологічна регенерація тканин, регенераторні можливості різних тканин

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні)

У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

Процес поновлення структури біологічного об'єкта після його руйнування має назву регенерації. Відповідно до рівня організації розрізняють субклітинний, клітинний, тканинний та органний рівні регенерації

При цьому розрізняють фізіологічну регенерацію, яка здійснюється постійно у здоровому організмі, а також репаративну регенерацію, яка є відповіддю на ушкодження

Регенераційні можливості окремих тканин відрізняються, що пов'язано з наявністю стовбурових клітин і клітин-попередниць

*** Значення кейлонів у процесах життєдіяльності та регенерації тканин

Спеціалізовані клітини одночасно з виконанням специфічних функцій здатні до синтезу тканиноспецифічних водорозчинних білків - кейлонів, які гальмують розмноження стовбурових клітин та клітин-попередниць. Коли з будь-якої причини кількість зрілих клітин зменшується (наприклад, після