2.2. Становлення та розвиток антропогенного ландшафтознавства

Н

аука про ландшафти зародилась наприкінці ХІХ ст. територіально в Україні, частково в Росії, завдяки узагальненню В.В. Докучаєвим даних земських експедицій (1882-1916) і експериментів, що апріорно, з початку ХІХ ст. проводили українські землероби, лісівники та німецькі колоністи [52]. Зародилася не в процесі вивчення натуральної (лісової чи лісостепової) природи, а на розораній степовій ниві. Невипадково, класичні монографії В.В.Докучаєва [15] та О.О. Ізмаїльського [21] підготовлені на межі антропогенної географії і антропогенного ландшафтознавства. Первісний заряд агрофільності (а точніше антропофільності) постійно супроводжував подальший розвиток ландшафтознавства. ''Новий науковий напрямок (ландшафтознавчий – Г.Д.) створювався в процесі практичних досліджень природи для сільськогосподарських потреб'' [34]. Таким чином, традиційне (натуральне) і антропогенне ландшафтознавства почали формуватись (зародились) одночасно. Подальший їх розвиток проходив неоднаково.

Традиційне ландшафтознавство з допоміжного чинника фізико-географічного районування (20-50-ті роки ХХ ст.), після проведення у Львові (1956р.) ІІ Всесоюзної наради з ландшафтознавства, розвивається в системі фізико-географічних наук України уособлено. Антропогенне ландшафтознавство почало оформлятись (Росія) в 30-40-х роках ХХ ст. У 1938 р. М.А. Первухін підсумовуючи 20-річний період розвитку ландшафтознавства, відзначав "підвищену зацікавленість у ландшафтознавців до перетворюючої ландшафт людської діяльності" і висловлював думку "що роль людини у створенні антропогенних ландшафтів ще чекає свого узагальнення" [46]. Сам термін "антропогенний ландшафт", мабуть, належить А.Д. Гожеву [7]. Багато уваги вивченню антропогенного чинника у формуванні ландшафтів приділяв Л.Г. Раменський [47]. На його думку, об'єктом дослідження ландшафтознавців повинні бути не лише натуральні, але й змінені людиною та створені ним культурні ландшафти. Цікаве повідомлення про закономірності переходу лісових насаджень у степу в антропогенний ландшафт було в коротких тезах А.П. Ульїнського [22]. Трохи пізніше, в Росії виходять праці Ю.Г. Саушкіна [51], В.Л. Котельникова [28] та інших – стосовно змісту і типології сільськогосподарських ландшафтів. В Україні першим досвідом детального вивчення сільськогосподарських антропогенних ландшафтів є монографія "Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся" [40]. Ще раніше оригінальну працю, присвячену створенню і районуванню садових ландшафтів опублікували в 1929 р. В.П. Попов і В.Л. Симиренко [45].Не залишили поза увагою антропогенні ландшафти учасники Другої Всесоюзної наради з питань ландшафтознавства, що відбулася у Львові (1956р.). За вивчення антропогенних ландшафтів тут активно виступили І.М. Забєлін [18], Ф.М. Мільков [39], К.І. Геренчук. В оглядових монографіях І.М. Забєлін [19, 20] антропогенним ландшафтам присвятив окремі розділи глав. Результати вивчення антропогенних ландшафтів країн світу колективом географів Московського університету, узагальнив в монографії А.М. Рябчиков [50]. Підсумки розвитку антропогенного ландшафтознавства на початок 70-х років зроблено в монографії Ф.М. Мількова "Человек и ландшафты" [37].

Як самостійний напрям традиційного – антропогенне ландшафтознавство розвивається лише з початку 70-х років XX ст. завдяки дослідженням Воронезьких географів, і, особливо, оригінальним працям Ф.М. Мількова [36, 37]. Саме в цей час, вивчення антропогенних ландшафтів Поділля розпочала група фізико-географів Чернівецького університету. Л.І. Воропай розглянула окремі питання теорії, В.П. Коржик – термінології антропогенного ландшафтознавства [29]. У Сімферопільському університеті цікаві дослідження в області польових і лісових антропогенних ландшафтів Криму проводив Г.Е. Гришанков [8, 9]. Наприкінці 70х – початку 80-х років XX ст. техногенні ландшафти Приазов'я і Криму детально вивчав Ю.Г. Глушенко [6], Поділля – Г.І. Денисик [14]; селитебні ландшафти Поділля – Л.І. Воропай і М.М. Куниця [4]; М.М. Койнов [17], Я.Р. Дорфман [16] – окремих міст. Антропогенні ландшафти західних регіонів України частково вивчають географи Львівського [58], Причорномор'я (польові ландшафти) – Одеського [32, 54] університетів. Проблему стійкості ландшафтних комплексів до антропогенного навантаження успішно розробляють у Київському університеті [11]; оригінальні дослідження радіаційних ландшафтів зони Чорнобильської АЕС ведуться в Інституті географії НАН України.

Наприкінці XX ст. з проблем антропогенного ландшафтознавства проведено низку конференцій: вісім у Росії (Воронеж, 1972-2008 роки; Оренбург, 1979) і три в Україні (Вінниця, 1993, 2004, 2007), присвячена вивченню сільськогосподарських ландшафтів.

На початку ХХI ст. антропогенне ландшафтознавство визнане і активно розвивається в Росії, країнах Балтії, Німеччині, Польщі, Чехії, Фінляндії. В Україні наявні умови його розвитку кращі, ніж у перелічених країнах Антропогенне ландшафтознавство знайшло належне відображення в працях географів, і, відповідно, у навчальних планах підготовки фізико-географів.