4.4. Промислові (гірничопромислові) ландшафти

Промислові ландшафти. Їх роль в структурі сучасних ландшафтів Поділля постійно зростає. При розробці корисних копалин, створенні площадок для будівництва промислових споруд, прокладенні трубопроводів знищуються натуральні ландшафтні комплекси і формуються нові – промислові. Зараз вони займають 1,5-2 % території Поділля, а в окремих регіонах – Товтрах, на Середньому Побужжі, до 3-5 %. Щорічно їх площа збільшується на кілька тисяч гектарів.

У структурі промислових ландшафтів Поділля доцільно виділяти два підкласи власне промислові та гірничопромислові ландшафти.

Власне промислові ландшафти формуються навколо великих промислових об’єктів: металургійних і хімічних комбінатів, заводів зі шкідливим для прилеглих ландшафтів виробництвом тощо. Таких в межах Поділля немає, проте формування власне промислових ландшафтів можна спостерігати в промислових районах обласних центрів, в околицях Кам’янець-Подільського цементного комбінату, Бурштинської і Ладижинської теплових електростанцій.

Значно ширше розповсюджені гірничопромислові ландшафти, що формуються при розробці корисних копалин. Вони – основна ланка у формуванні промислових ландшафтів Поділля і краще за інших відображають їх особливості та ландшафтну структуру. На теперішній час площа земель, порушених гірничовидобувною промисловістю складає на Поділлі 65 тис. га і щорічно вона збільшується на 200-300 га.

Структура створених гірничими розробками ландшафтів залежить від способу видобутку і властивостей корисних копалин. Майже 96 % родовищ розробляються відкритим способом. Основним він був протягом історії освоєння корисних копалин Поділля, таким залишиться і в майбутньому.

На Поділлі відкриті розробки ведуться майже у 1800 кар’єрах різного віку і походження – від дрібних кустарних до крупних промислових. Найрозповсюдженіші – незначні за площею (від 1 до 5-10 га) мікрокар’єри. Середніх за розмірами (від 50 до 100 га) можна виділити близько 80. До крупних відносяться – Сулятицький (520 га), Рудницький (580 га), Негінсько-Вербецький (840 га), Закупнянсько-Лисогірський (930 га) вапнякові; Гніваньсько-Вітавський (1250 га), Полонський (140 га), Губникський (220 га) гранітні; Тернопільський (130 га), Ладижинський (180 га) піску; низка торфових кар’єрів.

У залежності від видобутої сировини та її значення в господарському розвитку, в історії освоєння мінеральних ресурсів Поділля виділено п’ять етапів.

Етап кременю (40 тис. років тому – кінець II тис. до н.е.). Упродовж цього надзвичайно тривалого етапу камінь, а вірніше, кремінь, був основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї. Його наявність, в окремих випадках, визначала ступінь господарського освоєння людиною відповідних регіонів (рис. 14).

Етап болотних руд (кінець II тис. до н.е. – XII ст.). Наприкінці II тис. до н.е., племена, що проживали в межах лісостепу Правобережної України, досягли такого рівня розвитку, при якому подальший ріст виробничих сил постійно вимагав розширення сировинної бази і використання нових матеріалів для виробництва високоякісних знарядь праці та зброї. Необхідність у гірничих розробках кременю поступово зникає на Середньому Придністер’ї, в Товтрах, але повністю не відмирає, особливо в західних районах Поділля. Труднощі, що виникли, вдалося частково подолати лише після налагодження місцевого видобутку та обробки заліза. На той час Поділля мало значні запаси доступної і зручної для переробки болотної (залізної) руди. Основні її родовища були приурочені до заплав річок, невеликих озер та боліт (рис. 15).

Етап освоєння будівельних корисних копалин (XIV – кінець XVIII ст.). Після нашестя татаро-монголів на Поділлі розпочинається масове будівництво великих оборонних споруд: фортець, замків, укріплених городищ, монастирів. Літописи свідчать, що вже в XIV ст. “всі города подільські умуровані”. Мова йде про Кременець, Смотрич, Кам’янець, Бар, Меджибіж, Брацлав. Наприкінці XIII-XVII ст., в межах Поділля було побудовано більше 126 значних оборонних споруд. Для будівництва укріплень в Україну запрошувались фахівці і з Західної Європи. Вапняк, пісковик, граніт широко використовували в цивільному будівництві (палаци, культові споруди, архітектурні ансамблі в містах, дороги, мости, дамби тощо). Виникають кустарні каменетесальні промисли.

Початок промислового освоєння мінеральних ресурсів (XIX  поч.XX ст.). Наприкінці XVIII ст. розпочинаються промислові розробки гіпсів у нижній частині басейну р. Збруч. У XIX ст. всі порцеляно-фаянсові підприємства Правобережної України працюють виключно на гіпсах Поділля видобуток яких ведеться за допомогою вибухівки. З другої половини XIX ст. розпочинаються промислові розробки порід Українського кристалічного масиву, вапняків Товтр, доломітів, пісковиків і крейди для будівництва доріг. З розвитком цукрової промисловості у 80-х роках XIX ст.