Структура і класифікація дорожніх ландшафтів

В історії розвитку дорожніх ландшафтів Поділля виділено й обгрунтовано п'ять етапів.

• Етап формування локальних мереж доріг  стежок тимчасового призначення (до V ст. до н. е.). У результаті активного заселення й господарського освоєння Середнього Придністер'я з пізнього палеоліту (35-12 тис. років тому) тут почала формуватися складна й різноманітна система стежок-доріг: між поселеннями, поселеннями й водними об'єктами, поселеннями та виробками і майстернями кременю. Роль доріг зростає з розвитком землеробства і скотарства та застосуванням тяглової сили (VI-IV тис. до н.е.). Однак і наприкінці II тис. до н.е. їх мережі були локально замкнуті (Середнє Придністер'я, Середнє Побужжя, частково Центральне Поділля і лише наприкінці етапу (I тис. до н.е.) дороги поступово проникають на вододіли, зокрема Буго-Дністерський.

• Етап формування субмеридіональної (вододільної) системи доріг військового й торговельного призначення (IV ст. до н.е.  XIII ст.). На початку етапу це було поєднання ''річкових'' водних і ''прирічкових'' сухопутних торгових шляхів. Серед найбільш відомих є шлях з Руського (Чорного) у Слов'янське (Балтійське) море, що проходив Південним Бугом і Бужком, а потім річками Случ, Прип'ять і Неман. В середині і наприкінці етапу це відомі ''вододільні'' шляхи кочових племен, кримських татар і турків  Чорний і Кучманський. Вони сприяли антропогенній трансформації лісостепових вододілів Поділля, а в подальшому стали оптимальними варіантами будівництва шосейних доріг і залізниць.

• Етап формування радіальних систем доріг і дорожніх ландшафтів із власними іменами (XIV  XVIII ст.). У XIV  XV ст. Поділля попадає у сферу впливу балтійського та чорноморського ринків. Зростає значення міст у господарському розвитку регіону, що призводить до перебудови мережі доріг. Великі міста  Вінниця, Брацлав, Бар, Меджибіж, Кам'янець-Подільський  стають центрами формування радіальних систем доріг. Головні дороги мали власні назви: ''Вінницький гостинець'', ''Дрога велика до Брацлава'', ''Коломийський шлях'' тощо. Це були ґрунтові тракти шириною 5-8 м зі своєрідною інфраструктурою придорожніми захисними смугами, заїжджими дворами, знаками тощо.

• Початковий етап формування сучасної мережі дорожніх ландшафтів (XIX середина XX ст.). Основа  мережа радіальних ''іменних'' доріг, яка поступово ущільнювалась дорогами різного функціонального призначення: поштовими, патрульними, етапними й торговими. Це були здебільшого ґрунтові дороги (6-10 м ширини), частково обсаджені деревами. У 1882 р. протяжність ґрунтових доріг Поділля порівняно з серединою століття збільшилась лише на 97 верст і становила 1128,5 верст (1205 км). Будівництво доріг з твердим покриттям (мостові дороги) активно розпочалось на початку XX ст. У 30-х роках XX ст у дорожньому будівництві почали застосовувати в'язкі матеріали (гудрон, нафту), пізніше й асфальтобетон. З інфраструктурних елементів та супутніх ландшафтних комплексів цього етапу простежуються придорожні кар'єри, насипи і виїмки, покинуті мости та ділянки старих доріг.

• Етап реконструкції дорожніх ландшафтів Поділля (60-ті роки XX ст.  початок XXI ст.). Сучасна мережа доріг й дорожніх ландшафтів Поділля сформувалися до 1980 року. Їхня загальна протяжність близько 21 тис. км, з яких 69 % доріг з твердим покриттям. Щільність доріг з твердим покриттям становить 262 км на 1000 км². За ступенем насиченості автомобільними дорогами Поділля посідає провідне місце в Україні. У результаті просторових та якісних змін дорожні ландшафти Поділля стали важливою структурною складовою сучасних ландшафтів. Здебільшого вони функціонують як типові ДЛІС, що поступово перетворюються у своєрідні аномальні ландшафтно-геохімічні та ландшафтно-екологічні системи. На початку XXI ст. дорожні ландшафти Поділля зазнають змін: частково реконструюються дороги державного й міжобласного значення, помітно скорочується протяжність ґрунтових й частково з твердим (щебінь, відсів) покриттям, розпочинається будівництво транс’європейських доріг.

Просторова своєрідність структури (типологія) дорожніх ландшафтів

Структура дорожніх ландшафтів надзвичайно складна й своєрідна. Аналіз поки що нечисленної літератури з цього питання показує, що автори публікацій одностайні у висновках: ''це складна система різнотипових антропогенних комплексів'' [162], це ''складні системи антропогенного походження'' [65], ''структура дорожніх ландшафтів складна й різноманітна'' [98]. Разом з тим, у цих авторів складність структури дорожніх ландшафтів показана лише на прикладі окремих ділянок.

Польові дослідження у межах Поділля загалом підтверджують висновки про складність структури дорожніх ландшафтів і дають можливість детальніше показати її специфіку та регіональні особливості. Специфічні особливості структури дорожніх ландшафтів зумовлені:

• особливостями структури попередніх (натуральних чи антропогенних) ландшафтів – основи дорожніх (натуральні й антропогенні ландшафти описані в численних публікаціях);

• історичними особливостями формування й функціонування дорожніх ландшафтів;

• ''лінійним'' розташуванням у просторі;

• функціональним призначенням та державним підпорядкуванням;

• особливостями будівництва (спосіб, матеріали, техніка тощо).

Польові дослідження показують, що специфічні особливості структури ландшафтів Поділля чітко виявляються через їх регіональні типи. Виділяється три основних регіональних типи дорожніх ландшафтів.Поліській низовинний – сформувався у північних районах Хмельницької області (Мале Полісся) та на Середньому Побужжі (Побузьке Полісся) (рис. 26).

Структура сучасних дорожніх ландшафтів сформувалась тут на основі натуральних й антропогенних сільськогосподарських (польових і лучнопасовищних) та частково селитебних. У зв’язку з рівнинністю й заболоченістю території штучні насипи є характерною ознакою дорожніх ландшафтів. Одночасно значний відсоток у їх структурі займають урочища антропогенних й натуральних виїмок та придорожніх заболочених понижень, значно менше  боліт і водойм, що формуються у балках та лощинах стоку; майже відсутні придорожні канави й незначна роль придорожніх лісових смуг (≈ 21%), проте зростає роль лісових масивів, прилеглих до дорожніх ландшафтів, незначна насиченість інженерними елементами водовідводами, трубами, мостами, стінками тощо. Заболочення й підтоплення дорожніх ландшафтів  основні небажані процеси, через які й проявляються парадинамічні зв’язки з довкіллям. Дорожні урочища, здебільшого мають чітку лінійно-витягнуту форму. Загалом структура дорожніх ландшафтів поліського типу в порівнянні з іншими типами регіональних структур Поділля значно спрощена. Мабуть, саме цей чинник (спрощеність структури) чітко виділяє дорожні ландшафти на фоні сучасних ландшафтів лісопасовищної зони України (аналіз аеро- і космічних фотознімків). Типова структура дорожніх ландшафтів поліського типу представлена на рис. 27.

Подільський височинний – найбільш розповсюджений (рис. 26), займає західну, центральну і східну частину Подільської височини, частково Середнє Побужжя й частину Придніпровської височини у межах Вінницької області. Основою його формування були сільськогосподарські (переважно польові), частково лісові антропогенні й селитебні ландшафти. Структура дорожніх ландшафтів надзвичайно різноманітна. Для її пізнання використано метод історико-генетичних рядів дорожніх ландшафтів (рис. 28, 29, 30).

В структурі дорожніх ландшафтів подільського височинного типу суттєво зростає роль урочищ насипів і виїмок, придорожніх канав, крутих підрізних та насипних схилів, кар’єрів, супутніх (в балках, ярах, лощинах стоку) заболочених понижень і водних комплексів, що виникають в результаті підпору дорогами ґрунтових і стоку атмосферних вод; зростає також значення придорожніх лісосмуг.

Дорожні ландшафти. ДЛІС. Заплавні. Урочища: 1 – високі (6-7 км) кам’яно-щебенево (граніт) – піщані насипи асфальтованих доріг шириною 16-18 м з крутими (до 35°), частково еродованими схилами, які заростають рудеральною рослинністю; 2 – високі (7-8 м) гранітно-піщані водозахисні вали з крутими (до 45°) бетонованими схилами; 3 – заболочені придорожні неглибокі (0,5-1 м) штучні пониження в місцях виїмки піску.

Терасові. Урочища: 4 – невисокі (2-3 м) гранітно-щебнисто-піщані насипи асфальтованих доріг із крутими до 35° задернованими схилами й однорядними (тополя, осика) захисними насадженнями; 5 – невисокі (2-3 м) піщано-гравійні насипи гравійних доріг шириною до 5-6 м частково з придорожніми канавами й задернованими схилами; 6 – неглибокі (0,5-1,5 м) частково заболочені придорожні виїмки піщаних й піщано-суглинистих порід; 7 – мікрогорбкуваті придорожні піщано-суглинисті поверхні, зарослі рудерально-різнотравною рослин-ністю; 8 – невисокий (до 3 м) піщаний уступ, з обвалами й осипами, що частково розробляється для підсипки доріг; 9 – мікрогорбкувате перезволожене днище піщаного кар’єру, подекуди з болотною рослинністю.

Сільськогосподарські ландшафти. Заплавні. Урочища: 10 – рівна перезволожена торф'яна поверхня із заростями вільхи й осоково-різнотравною рослинністю під випас, 11 – слабкопокаті перезволожені торф’яні поверхні із зарослями різних видів верби (переважає попеляста) й болотною рослинністю під сінокосіння; 12 - рівна зволожена поверхня з лучно-болотними ґрунтами з осоково-гіпсовими й хвощево-осоковими асоціаціями під випас й часткове сінокосіння; 13 – вогкі рівні піщано-суглинисті поверхні з лучними торф’янистими ґрунтами й різнотравно-злаковою рослинністю під сінокоси.

Терасові. Урочища: 14 – піщані слабкохвилясті поверхні з ясно-сірими супіщаними лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами; 15 – хвилясті піщано-суглинисті поверхні з сірими супіщаними лісовими ґрунтами зайняті під городи.

Інші ландшафтні комплекси: 16 – неглибоке (0,5-1,2 м) шириною від 2-6 м заболочене русло річки Рудка.

Ці дорожні дандшафти насичені інженерними елементами й часто є типовими ДЛІС. У зв’язку з тим, що подільський тип дорожніх ландшафтів зазнає частих реконструкцій (спрямлення, переноси доріг, будівництво нових), в їх структурі зростає відсоток покинутих ділянок, які поступово переходять в ДЛТС. Лінійна витягнутість урочищ тут зберігається, але лише для основних урочищ – доріг, придорожніх лісосмуг й канав стоку. Загалом структура дорожніх ландшафтів подільського височинного типу в порівнянні з поліським низинним контрастніша й динамічна. Активізація найбільш характерних ерозійно-акумулятивних процесів тут спостерігається лише на окремих (виїмки, насипи, підрізні схили тощо) ділянках, відповідно й парадинамічні зв’язки з довкіллям активно виявляються саме у їх межах. На таких ділянках найчастіше відбуваються зміни в ландшафтній структурі.

Придністерський ''низькогірний'' тип дорожніх ландшафтів сформувався в межах специфічного каньйоноподібного рельєфу долини Дністра й Хмельницької ділянки Подільських Товтр (рис. 26, 31). Натуральною основою його формування були каньоноподібні й прирічкові, частково вододільні місцевості, антропогенною – на вододілах польові й садові, на схилах лучно-пасовищні й селитебні, іноді лісові ландшафти.

Ландшафтна структура складна, своєрідна і в порівнянні з попередніми надзвичайно динамічна. Разом з урочищами доріг тут домінують урочища підрізних й насипних крутих (до 45º) схилів, терас шириною 4-5 м, однобічних придорожніх канав, старих покинутих доріг (занесених зсувами, опливинами, розмитих тимчасовими водотоками й ерозією), кар’єрів та інших. Майже кожне урочище має в своїй структурі техногенний елемент: підпірну стінку, водотік (лоток або трубу), огорожу тощо. Разом з тим, в структурі дорожніх ландшафтів Придністер’я майже немає урочищ придорожніх лісових смуг, які тут на крутих підрізних і насипних еродованих схилах замінені степовою рудеральною рослинністю й кущами різних видів глоду, шипшини, скумпії, низькорослих акації білої та жовтої, клену татарського й польового, диких яблунь, груш і, слив, інколи  абрикос й волоських горіхів.

Разом вони формують своєрідні урочища придорожніх кущових або степових ''стінок''. Прилеглі до доріг яри або балки теж насичені техногенними елементами: муровані й бетонні стінки, підпірні стовпи, загати (земляні, кам’яні, змішані й дерев’яні), тераси з насадженнями фруктових дерев й винограду. Кількість інженерних споруд (мостів, віадуків, навісних споруд) тут у 3-4 рази більша, ніж у попередніх регіональних типах дорожніх ландшафтів.

Інтенсивний розвиток ерозійно-акумулятивних, гравітаційних й карстових процесів, процесів вивітрювання, значне (у 2-3 рази вище, ніж попередніх) забруднення атмосферного повітря призводить до того. Що парадинамічні взаємозв’язки з довкіллям проявляються активніше, а це в свою чергу призводить до перебудови й внутрішньої структури самих дорожніх ландшафтів. В зв’язку з тим, що дороги тут  це своєрідна сукупність поворотів, часто ''серпантини'', лінійна витянутість не є характерною ознакою.

Дорожні ландшафти. Шосейні. ґрунтово-гравійні. Заплавні. Урочища: 1 - невисокі (1,2-3 м) глиняні насипи-дамби, інколи з мостами, частково задерновані різнотравно-рудеральною рослинністю. Схилові. Урочища: 2 - неглибокі (до 2 м) дорожні виїмки з еродованими лесовими схилами, частково задерновані рудеральною рослинністю, 3 - дорожні уступи-тераси з еродованими схилами з лесоподібних суглинків, частково задерновані різнотравно-рудеральною рослинністю.

Вододільні. Урочища: 4 - невисокі (1-1,5 м) глиняні дорожні насипи зі схилами, задернованими різнотравно-злаковою рослинністю, 5 - ненасипні (натуральна основа) дороги з алеями 250-300-річних заповідних лип. Урочища, супутні дорожнім: 6 - неглибокі (1,5-2 м) ставки в заплавах і балках біля дорожніх насипів, 7 - заболочені, зарослі болотною рослинністю днища балок, перегороджені дорожніми насипами.

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Заплавні. Урочища: 8 - перезволожені ділянки з лучно-болотними ґрунтами, різнотравно-болотною рослинністю для сінокосів і випасів. Схилові. Урочища: 9 - покаті лесові схили з сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами. Вододільні. Урочища: 10 - хвилясті лесові поверхні з темно-сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами.

Лісові антропогенні ландшафти. Похідні. Заплавні. Урочища: 11  перезволожені поверхні з торфово-болотними ґрунтами під зарослями чорної вільхи і вербняку. Схилові. Урочища: 12  покаті лесові поверхні з сірими ґрунтами під 30-40річними дубовограбовими лісами. Вододільні. Урочища: 13  хвилясті лесові поверхні з темно-сірими лісовими ґрунтами під 35-40річними грабово-дубовими лісами.

Селитебні ландшафти. Сільські: 14  на схиловому, 15  на вододільному типах місцевостей. Водні антропогенні ландшафти: 16  неглибокі (1,5-2 м), заростаючі болотною рослинністю ставки для господарських потреб і риборозведення. Межі: 17  заплавного і схилового, 18  схилового і вододільного типів місцевостей, 19  антропогенних урочищ. Інші позначки: 20  русло річки Воронка, 21  напрям течії річки.

Рис. 30. Фрагмент картосхеми сучасних (початок XXI ст.) дорожніх ландшафтів

Дорожні ландшафти. Шосейні. Асфальтово-бетонні. Заплавні. Урочища: 1  високі (4-7 м) глиняно-кам'яні дорожні насипи з частково укріпленими бетонними плитами і задернованими схилами; 2  невисокі (1,5-2 м) глиняні дорожні насипи з мостами, крутими схилами, задерновані різнотравно-злаковою рослинністю. Схилові. Урочища: 3  глибокі дорожні виїмки з крутими лесовими еродованими схилами, частково задернованими рудеральною рослинністю; 4  дорожні уступитераси з крутими (1825^о) лесовими еродованими схилами, з рудеральною рослинністю; 5  круті (2025^о) придорожні схили з насадженнями липи серцелистої, клену гостролистого, ялини; 6  мікрогорбисті міждорожні поверхні, частково задерновані різнотравно-злаковою рослинністю.

Вододільні. Урочища: 7 - невисокі (0,5-1 м) дорожні насипи з молодими лісосмугами з липи, клену, грецького горіху, яблунь; 8 - невисокі (1-1,5 м) дорожні насипи з задернованими різнотравно-злаковою рослинністю схилами; 9 - старі ділянки невисоких (0,5-1 м) дорожніх насипів з алеями 300-350-річних заповідних лип. Грунтово-гравійні. Вододільні. Урочища: 10 - невисокі (0,5-0,7 м) глиняні насипи доріг із задернованими схилами і дубово-черешневими придорожніми лісосмугами. Урочища супутні дорожнім. Заплавні: 11 – придорожні, сильно заболочені підпірні ставки. Вододільні: 12 - опливини і зсуви на лесових схилах.

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Заплавні. Урочища: 13  вогкі поверхні з лучно-болотними ґрунтами, різнотравно-злаковою рослинністю для випасу; 14  перезволожені і заболочені поверхні з болотнорізнотравною рослинністю для часткового сінокосіння. Схилові. Урочища: 15  покаті лесові схили з еродованими сірими лісовими ґрунтами під ґрунтозахисними сівозмінами. Вододільні. Урочища: 16  слабкохвилясті лесові поверхні з частково змитими темно-сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами.

Лісові антропогенні ландшафти. Похідні. Схилові. Урочища: 17  покаті лесові схили з сірими ґрунтами під грабовими лісами. Вододільні. Урочища: 18  хвилясті лесові поверхні з темно-сірими ґрунтами під дубово-грабовими лісами.

Селитебні ландшафти. Сільські: 19  на схиловому; 20  на вододільному типах місцевостей. Водні антропогенні ландшафти: 21  неглибокі (0,51 м), зарослі болотною рослинністю ставки під рекреацію.

Межі: 22  заплавного і схилового; 23  схилового і вододільного типів місцевостей; 24  антропогенних урочищ. Інші позначки: 25  русло річки Воронка; 26  напрям течії річки.

Дорожні ландшафти. ДЛІС. Заплавні. Урочища: 1 – високі (3-4 м) з крутими (30-35°) слабкоеродованими схилами, складені каменем, глиною й частково бетоновані насипи асфальтованих доріг - шириною до 12 м³, рудеральною рослинністю й кущами верб; 2 – невисокі (0,5‑1 м) шириною до 5 м глинисто-щебнюваті насипи місцевих польових доріг, частково задерновані пирієм, подорожником. Схилові. Урочища:3 – відрізки асфальтованих доріг (довжина до 100 м, ширина 8‑9 м) з підрізними крутими (45 –60°) глинисто-сланцевими й насипними (до 40°) частково еродованими схилами з рудеральною (підбіл, полин гіркий, синяк) рослинністю; 4 – підрізні глинисто-сланцево-піщані (ширина дороги 8 м, асфальт) схили; 5 – відрізки дороги (довжина 100‑200 м, ширина 6–8 м) з підрізними піщано-лесовими крутими (20–27°) й кам’яно-лесовими крутими (до 45°) незадернованими схилами; 6  насипний крутий (до 25°) схил з лесоподібних суглинків, ускладнений зсувами, частково зарослий рудеральною рослинністю; 7 – відрізки (25-40 м) асфальтованої дороги (шириною 6-8 м) з підрізним (до18° )схилом з лесоподібних суглинків,зарослим різнотрав’ям; 8 – схилові польові дороги на підрізних (шириною до 6 м) терасах. Вододільні. Урочища: 9 – відрізки (від 20–30 до 120-150 м довжиною й 8-12 м шириною) асфальтованих доріг з підрізними піщано-лесовими, некрутими (8-12°) й насипними кам’яно-суглинистими крутими (до 38°), ускладненими зсувами слабкозадернованими схилами; 10  відрізки (до 80 м) асфальтованих доріг шириною до 6–8 м, підрізними (до 6-8°) і насипними (до 12-18°) лесоподібними схилами сильно ускладненими зсувами, підпірними стінками та насадженнями акації жовтої, лоху вузьколистого, клену польового; 11 – невисокі (0,7‑1,2 м) глинисто-гравійні насипи асфальтованих (шириною до 12 м) доріг із задернованими схилами й придорожніми захисними смугами (тополя, клени, черешні, горіхи, яблуні); 12 – невисокі (до 1 м) глиняні й піщано‑глиняні насипи місцевих щебнистих доріг; 13 – польові (ширина 3‑4 м) глиняні дороги, частково задерновані. Супутні дорожнім ландшафтам урочища: 14 – розмиті біля дорожніх мостів зі свіжими обвалами ділянки заплав; 15 – свіжі тріщини зсувів у лесоподібних суглинках підрізних схилів; 16 ‑ неглибокі (до 1 м) заболочені у верхів’ях водні комплекси на місці ''мочарів''; 17 – невеликі (до 0,1 га) придорожні кар’єри піску й глини без рослинності; 18 – зона (геохімічного, екологічного й парадинамічного) впливу дорожніх ландшафтів.

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Заплавні. Урочища: 19 – слабкопокаті в бік русла алювіальні поверхні з лучними щебнюватими ґрунтами під сінокісною різнотравною рослинністю. Схилові. Урочища: 20 – круті (26 -30°) пісковиково-вапнякові схили з сильно змитими сірими лісовими ґрунтами, здебільшого типчаково-вівсяницевими асоціаціями, що використовуються під інтенсивний випас, 21 – круті (28 – 35°) схили балок з сильно змитими щебнюватими сірими лісовими ґрунтами, частково задерновані різнотравно-злаковою рослинністю, кущами глоду, шипшини, калини цільнолистої, що використовуються під інтенсивний випас; 22 – глибокі до (12 – 15 м) яри в пісковиках і вапняках силуру з рудеральною рослинністю, що частково використовуються під випас.

Польові. Схилові. Урочища: 23 – круті (10–16°) складені пісковиками і вапняками силуру та перекриті лесами схили з сірими лісовими ґрунтами, розорані під сільськогосподарські культури (багаторічні трави, частково зернові). Вододільні. Урочища: 24 – слабкопокаті лесові поверхні з опідзоленими чорноземами і темно-сірими-слабкозмитими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами, 25 – покаті лесові поверхні ложбин зі змитими сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами; 26 – слабкохвилясті лесові поверхні з опідзоленими і типовими малогумусними чорноземами під польовими сівозмінами; 27 – ''мочари'' – перезволожені блюдцеподібні пониження з опідзоленими чорноземними ґрунтами під сільськогосподарськими культурами (частково розорані або зайняті сінокосами).

Лісові антропогенні ландшафти. Схилові. Урочища: 28 – круті (26-35°) пісковиково-вапнякові схили зі змитими сірими лісовими ґрунтами під похідними дубово-грабовими лісами; 29 – круті (28–36°) схили з сильно змитими щебнюватими сірими лісовими ґрунтами під похідними грабовими лісами. Межі: Типів місцевостей: 30 – заплавного і схилового, 31 – схилового і вододільного. Урочищ: 32 – натуральних, 33 – антропогенних. Інші позначки: 34 – русла річок; 35 – напряму течії річки; 36 - напрям вітрів, що переважають

Товтровий горбогірний тип дорожніх ландшафтів сформувався у межах Подільської гряди, Кременецьких гір та Подільських товтр. Своєрідність природи цих територій знайшла своє відображення в особливостях формування та функціонування дорожніх ландшафтів. Натуральною основою їх формування є горбогірні місцевості, місцевості похованих рифових споруд, ґрунтових та ізольованих конусоподібних рифових вершин, головного рифового кряжу Подільських товтр, міжрифових рівнин та річкових, інколи каньоноподібних долин.

З антропогенних ландшафтів у формуванні дорожніх геокомплексів приймають участь селитебні, лісові, сільськогосподарські й промислові. У порівнянні з придністерським ''низькогірним'', структура товтрового горбогірного типу дорожніх ландшафтів менш складна, але своєрідна, інколи навіть оригінальна. Через те, що цей тип дорожніх ландшафтів формується в регіонах розповсюдження вапняків, крейди, доломітів, або при їх будівництві використані названі породи, то такі дорожні ландшафти чітко виокремлюються (''біліють'') на фоні лісових, польових та інших антропогенних ландшафтів. В околицях Подільських товтр та Кременецьких гір, а також міжрифових та денудаційних рівнин – це насипи шириною до 10 м, висотою 1,5-2 м, в ''горах'' або Товтрах – тераси шириною до 4-5 м, з підрізними та насипними еродованими схилами. Дорожні ''серпантини'' формуються рідко. Найбільш оригінальні з них у містечках Сатанів, Смотрич, селах Залуччя, Гуменці (район перетину Подільських товтр трасою Хмельницький – Кам’янець-Подільський). Рідко зустрічаються також підпірні стінки (''мури'') та придорожні лісові смуги. Характерним є дорожній карст, який активно розвивається у придорожніх канавах, місцях, де дороги проходять над підземними розробками вапняків, крейди, або пов’язані з відкритими розробками цих порід [98]. На цих ділянках дорожніх ландшафтів активізуються й ерозійно-акумулятивні процеси, селеві потоки яких інколи руйнують й самі дороги.