Самостійно вивчити:

• рекреаційні ландшафти. Література:

1. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Првобережної України: Монографія / Г.І. Денисик.  Вінниця: Арбат, 1998.  292 с.

2. Денисик Г.І. Рекреаційні ландшафти Поділля / Г.І. Денисик, В.М. Воловик.  Вінниця: ПП ''Едельвейс і К'', 2009.  206 с.

3. Сіжнєва М.М. Рекреаційна географія: навчальний посібник / М.М. Сажнєва  Мелітополь: Люкс, 2008.  329 с.

1. белігеративні ландшафти. Література:

1. Антонюк О.О. Белігеративні й тафальні ландшафти / О.О. Антонюк // Географія та екологія:наука і освіта.  Київ: Інтерлінк, 2006.  С. 14-16.

2. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Првобережної України: Монографія / Г.І. Денисик.  Вінниця: Арбат, 1998.  292 с.

3. Дмитрук Ю.М. Ґрунти Траянових валів: еволюційний та екологогенетичний аналіз / Ю.М. Дмитрук, Ж.М. Матвіїшина, І.І. Слюсарчук.  Чернівці: Рута, 2008.  228 с.

5. Висотна диференціація антропогенних ландшафтів

У 1947 році Ф.М. Мільков відкрив і вперше описав явище вертикальної диференціації натуральних ландшафтів у межах Східно-Європейської рівнини. Під нею він розумів «якісні зміни природи ландшафту у зв’язку з відмінностями у їх рельєфі» [10]. Це явище характерне для “перехідних” природних смуг Східно-Європейської рівнини: лісотундри, мішаних лісів та лісостепу. Найбільш чітко висотна диференціація виражена у межах лісостепової смуги.

Крім Ф.М. Мількова, висотну диференціацію ландшафтів лісостепу Східно-Європейської рівнини вивчали Г.А. Бєлосельская [2,3], А.В. Бережной [4] та інші. З українських географів цьому питанню присвятили свої праці О.М. Маринич [9], П.Г. Шищенко [16], І.Г. Черваньов [17], П.М. Чижов [18]. Не дивлячись на це, питання висотної диференціації ландшафтів ще слабко вивчене. На початку XXI ст. немає детальних досліджень та узагальнюючих праць, а, відповідно, не чітко визначено роль та значення висотної диференціації ландшафтів для практики, особливо оптимізації довкілля. В опублікованих працях зовсім не розглянуто питання висотної диференціації антропогенних ландшафтів. Під активним впливом господарської діяльності почала змінюватись не лише просторова (горизонтальна), але і висотна структура ландшафтної сфери Землі.

Згідно Ф.М. Мількова [11] потужність ландшафтної сфери Землі змінюється у межах від 10 до 500 метрів. Разом з тим, сучасні підземні комунікації у містах та промислових об’єктах, шахти і відкриті розробки корисних копалин сягають глибин 1-2 і більше кілометрів. Багатоповерхові "хмарочоси" піднімаються у містах до 600-650 м¹, а пилові "ковпаки" над великими агломераціями – до 1,5-2 км. Ці та інші результати діяльності людей виходять за межі натуральної ландшафтної сфери Землі. Її структура, властивості, ландшафтні комплекси ще слабко вивчені. Серед названих проблем неабияке значення має вивчення висотної диференціації антропогенних ландшафтів на глобальному, регіональному та локальному рівнях. Частково питання диференціації антропогенних ландшафтів на глобальному рівні розглянуто у працях Ф.М. Мількова [12,13], А.М. Рябчикова [15] та інших. Висотну диференціацію антропогенних ландшафтів на регіональному та локальному рівнях розглянемо на прикладі Правобережної України і, зокрема, Поділля. Безумовно, що у невеликому розділі повністю висвітлити це питання неможливо. Розглянемо лише окремі його аспекти².

Особливості висотної диференціації антропогенних ландшафтів на локальному рівні найбільш виразно представлені в містах і районах видобутку корисних копалин.

Висотна диференціація міських ландшафтів. Характерною ознакою міських ландшафтів є їх вертикальна диференціація (рис. 40). У крупних міських агломераціях вертикальний "розріз" настільки потужній, що в окремих випадках виходить за межі ландшафтної сфери Землі (в розумінні Ф.М. Мількова) [11]. Так, ''фундамент'' міських ландшафтів Поділля, що представляє собою складне поєднання різновікових мас земної кори і товщ (від 2-3 м до 25-30 м) а нтропогенних відкладів із зарегульованими горизонтами підземних вод і с истемою підземних комунікацій, сягає глибин від 5-8 м до 35-50 м.

Рис. 42. Вертикальний розріз і структура міських:

А – власне антропогенних ландшафтів; Б – ландшафтно-технічних систем; 1 – незаймані корінні породи; 2 – докорінно змінені породи і відклади; 3 – насипні, намивні ґрунти; 4 – докорінно змінений ґрунтовий покрив; 5 – техногенний покрив (асфальт, бетон); 6 – штучні водойми; 7 – рослинний покрив ; 8 – пляжі, зони відпочинку; 9 – малоповерхова забудова; 10 – багатоповерхова і промислова забудова; 11 - "міське" повітря; 12 – межі ярусів.

Багатоповерхові жилі і промислові споруди піднімаються до висоти 45-60 і більше метрів, а пилові "ковпаки", що сприяють формуванню специфічних кліматичних умов в містах – до 200-400, інколи 1500 м. Ботаніки і архітектори особливого значення надають техніці ''вертикального'' озеленення міст.

У вертикальному розрізі міських ландшафтів на особливу увагу науковців заслуговує ''ізоляційний'' (між літогенною основою, повітряними і водною масами) компонент – закриті грунти або техногенний покрив. У його структуру входять бетонні, асфальтові та інші кам’яні покриття і відповідні грунтосуміші, що знаходяться під ними, а також ущільнені, селікатизовані та обпалені породи тощо. Їх будова, мабуть, краще, ніж що небудь інше розкриває історію розвитку міських ландшафтно-техногенних комплексів.

В мсотна диференціація міських антропогенних ландшафтів і ландшафтно-технічних комплексів тісно взаємопов’язана з основними типами міського ландшафту і, здебільшого визначається особливостями вертикальної диференціації типів місцевостей (рис. 41).

Рис.41. Взаємозв'язок між натуральними і антропогенними (міськими) типами місцевостей.

Висотна диференціація гірничопромислових ландшафтів. Видобуток корисних копалин викликає корінні зміни не лише у структурі природних компонентів, але і ландшафтних комплексів [6,7]. Висотна диференціація ландшафтних комплексів тут зумовлена насамперед зростанням вертикального розчленування території зайнятої під розробки. Так, до початку (кінець XIX ст.) видобутку гранітів на Гніваньському родовищі у Вінницькій області, відносні висоти заплави, першої і другої терас над рівнем води у річці Південний Буг не перевищували 25-30 м. Зараз днище кар’єру знаходиться на 72 м нижче від русла річки, а платоподібні відвали піднімаються до відміток 60-75 м. Різниця у відмітках майже у 150 м призвела до помітної висотної диференціації антропогенних ландшафтних комплексів, що було враховано при розробці проекту можливої рекультивації Гніваньсько-Вітавських розробок гранітів. Проте незавжди гірничо-промислові розробки призводять до помітних змін у висотній диференціації антропогенних ландшафтів. Є випадки коли вони навпаки, нівелююють висотну диференціацію натуральних ландшафтів. Це можна спостерігати у Подільських товтрах при розробці вапняків на Негінському та Закупнянському родовищах у Хмельницькій області. Знищення товтрових пасем та горбів з подальшою засипкою кар’єрів для рекультивації відпрацьованих ділянок призводить тут до формування одного висотного ярусу – міжтовтрових понижень.

Регіональні особливості висотної диференціації антропогенних ландшафтів здебільшого визначаються природними умовами та структурою ландшафтних комплексів висотно-ландшафтних рівнів і ярусів [8], а також характером їх господарського освоєння.

На початку XXI ст. антропогенні ландшафти займають приблизно 86 % території Поділля. Найбільш поширеними є: сільськогосподарські, селитебні, водні та лісові антропогенні, а також дорожні ландшафти. Вони частково описані в географічній літературі [5,6,7]. Нас же цікавить, в першу чергу вертикальна диференціація антропогенних ландшафтів за висотно-ландшафтними рівнями [8].

Натуральні ландшафти ''молодого'' акумулятивного висотно-ландшафтного рівня Поділля змінені господарською діяльністю людини на 62 %. Серед натуральних урочищ тут переважають русла річок в південній частині і русла річок з заплавними луками в північній частині. Частково зустрічаються також урочища заплавних і надзаплавно-терасових лісів.

Антропогенні ландшафтні комплекси в межах ''молодого'' висотно-ландшафтного рівня розповсюджені рівномірно. Нижній ярус представлений складними водно-болотними урочищами водосховищ та ставків. Водосховища поширені, в основному в південній частині Поділля, а також поблизу великих міст, селищ та промислових об’єктів. Більшість водосховищ створені в 60-х роках, а тому на початку XXI ст. для них характерна зріла стадія розвитку. В межах Подільського акумулятивного рівня виділяються придністерські і власне подільські водосховища.

Водосховища Придністер’я приурочені до найнижчих відміток у рельєфі (від 110 до 200 м). Усі водосховища Придністер’я мають значну довжину (десятки кілометрів) та глибини, при незначній ширині. Так, довжина найбільшого на Поділлі Дністерського водосховища сягає 204 км, а його ширина – від 400 до 600 м. У прибережній частині водосховища фації рогізно-очеретових та осокових боліт дуже рідко зустрічаються.

Інші характеристики мають водосховища подільського типу. Довжина цих водосховищ рідко перевищує 10 км, а ширина від 1 до 2-3 км. Прикладом є Тернопільське, Щедрівське (Хмельницька обл.), Микулинецьке (Вінницька обл.) водосховища. Майже всі водосховища подільського типу є мілководними (найбільша глибина зрідка перевищує 5 м). Як наслідок, крім фацій плес на них значно поширені фації рогізних, очеретяних, рогізно-очеретяних та осокових боліт. На деяких водосховищах на їх долю приходиться 25-30 % усієї площі.

У нижньому ярусі ''молодого'' висотно-ландшафтного рівня поширені також ставки. Більшість з них – заплавного типу. Ставки мають незначні глибини (зрідка до 3 м), їх середня площа – від 50 до 100 га. Характерною ознакою ставків заплавного типу є їх швидке замулення та заростання. Якщо вони не використовуються під інтенсивне риборозведення, або не є частиною птахоферм з розведення водоплавних птахів, то дуже швидко (приблизно через 10-15 років) ці ставки перетворюються в низинні болота. Фоновими фаціями на таких ставках є рогізно-очеретяні та осокові болота, зрідка зустрічаються чисті плеса. На ставках інтенсивного використання плеса займають до 60-70 % площі. Для них також характерні рогізно-очеретяні болота, які займають приблизно 20-25 % акваторій. Перехідні смуги зайняті осоковими та аїрними болотами. Серед іншої рослинності перехідних боліт зустрічаються різні види верб, зрідка вільха, а серед трав’янистої рослинності виділяється ірис болотний.

Русла річок, не зайняті ставками та водосховищами, здебільшого представлені меліоративними прямолінійними каналами. Це характерно не лише для малих річок Поділля, але і для великих. Як приклад  русло Південного Бугу, що на відрізку від витоків до м. Летичів представлене каналом. Але через те, що планові очищення цих каналів не проводяться – русла річок поступово набувають характерних для них ознак: канали замулюються, схили стають покатішими, в багатьох місцях відновлюється меандрування, можна зустріти невеликі острови, протоки, озера-стариці. Відновлюється і рослинний світ. Схили каналів поступово задерновуються і заболочуються. З деревної рослинності тут поселяються різні види верби та вільхи, зустрічаються осока, тополя. Серед нехарактерних рослин для цих урочищ є шипшина собача, дика степова вишня.

Серед антропогенних ландшафтних комплексів заплав переважають окультурені пасовища. Після проведення меліорації (осушення) в більшості випадків заплави були глибоко (0,5 м) переорані і засіяні культурними травами, серед яких переважали райграс і єжа збірна. Такі сінокоси вимагали щорічного внесення мінеральних добрив та систематичного підсіву трав, а це додаткові затрати. Поступово від таких заходів відмовились і заплавні луки почали розвиватись за природними закономірностями. Частина з них продовжує використовуватись під сінокоси, а інша перетворена в пасовища для громадської худоби. Домінуючими рослинами сінокосів є костриця лучна, тонконіг лучний, перстач прямостоячий та повзучий, різні види осок, гравілат міський та річковий. У пониженнях часто зустрічаються фації очеретяних та рогізно-аїрних боліт.

Верхній ярус ''молодого'' висотно-ландшафтного рівня також значно змінений людиною. Невеликі ділянки лісів надзаплавно-терасового типу місцевостей збереглися на півночі Поділля та на Середньому Побужжі (Подільському Поліссі). Решта території активно використовується людиною.

Степові та лісові ділянки надзаплавних терас знищені ще в давнину. Тепер це території найдавнішого заселення та сільськогосподарського освоєння. Тут переважають польовий та лучно-пасовищний типи сільськогосподарських ландшафтів, характерними є і селитебні ландшафти.

Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів, що приурочений до надзаплавних терас, характеризується щорічним розорюванням, внесенням органічних та мінеральних добрив для підтримання родючості грунтів. Тут формуються специфічні рослинні угрупування. Серед культурних рослин переважають посіви пшениці, ячменю, цукрових буряків з посадками картоплі та овочевих культур. Кожному із цих сортів рослин відповідають певні види бур’янів та формуються певні зооценози.

Лучно-пасовищний тип ландшафту надзаплавних терас представлений переважно окультуреними луками. В більшості випадків ці луки використовуються під посіви багаторічних трав (конюшини, люцерни, вівсяниці), які в одних місцях зростають по 3-5 років. До цих угрупувань пристосувались та гніздуються жайворонки і куріпки, з’являються на світ зайченята.

Серед інших антропогенних ландшафтів на надзаплавно-терасовому типі місцевості поширеними є селитебні. Для сільських поселень цього типу місцевостей характерною особливістю є їх великі площі. Села тут добре сплановані, але різної конфігурації. Остання залежить від форми басейну головної річки, що протікає через поселення, а також від кількості приток (малих річок, потічків), що впадають у неї в його межах. Городи, що займають приблизно 60 % приватних ділянок приурочені до найбільш вирівняних ділянок терас. На брівках терас знаходяться сади з житловими та сільськогосподарськими будівлями. В сільських ландшафтах надзаплавно-терасових місцевостей рослинний світ представлений як природною так і культурною рослинністю. Серед порід деревної рослинності переважають: ясен, береза, каштан, липа, клен, верба. В культурних насадженнях паніють різні сорти яблунь, вишень, слив та груш. Чагарникова рослинність представлена також культурними і дикоростучими видами. Це горобина, бузина, ліщина, агрус, смородина, малина. Серед трав’янистої рослинності домінують культурні види: клубніка, суниця, багаторічні трави, овочеві культури. Ґрунтовий покрив в межах населених пунктів різноманітніший, але характрною особливістю для нього є відносна бідність на гумус, що пояснюється вирощуванням одних і тих же рослин.

До надзаплавно-терасового типу місцевостей приурочені й міські населені пункти. Вони хоч і займають менші площі у порівнянні із селами, але ступінь перетворення натуральних ландшафтів тут значно вищий. В першу чергу зазнає нівелювання рельєф. Горби зрізаються, яри та балки засипаються, на крутих схилах нарізаються тераси. Пізніше ця територія забудовується житловими або промисловими спорудами. Простір між ними, здебільшого, асфальтується. Внаслідок цього грунти, натуральна рослинність та тваринний світ майже повністю знищені. Сучасна рослинність міст Поділля представлена липами, каштанами, тополями, березами, кленами. Серед культурних рослин: яблуні, груші, сливи, вишні, черешні та абрикоси.

Серед інших антропогенних ландшафтів, що зустрічаються у верхньому ярусі ''молодого'' висотно-ландшафтного рівня, виокремлюються дорожні та промислові. Дорожні ландшафти представлені автомобільними дорогами та залізницями в більшості випадків місцевого та внутрішньообласного значення, і лише на невеликих відрізках (КалинівкаВінниця, Летичів–Хмельницький) ця дорога державного значення. Всіх їх об’єднує одна особливість – на значних відстаннях вони створені на штучних насипах. Природорожні захисні смуги представлені тополею тремтливою та вербою. Інші породи дерев висаджуються рідко.

Промислові ландшафти у межах верхнього ярусу представлені переважно кар’єрами. Найбільшими з них є Губницький гранітний (220 га), Ладижинський піщаний (180 га), Полонський гранітний (140 га), Тернопільський піщаний (130 га).

Натуральні ландшафти типового висотно-ландшафтного рівня також зазнали суттєво антропогенного впливу, але в різних його ярусах по різному. На нижньому ярусі, що представлений схиловим та низькогірним типами місцевостей, натуральні ландшафти збереглися відносно добре (до 35 %). Верхній ярус, що відповідає плакорному типові місцевостей, майже повністю (на 92 %) змінений господарською діяльністю людей.

Схиловий та низькогірний типи місцевостей характеризуються найбільшою в межах Поділля лісистістю. Натуральні лісові ландшафти займають тут приблизно 28-30 %. Решта лісів є похідними або лісокультурними. Похідні лісові ландшафти виросли на місці суцільних вирубок в минулому. Панівними породами лісів Поділля були дуб та бук. Після їх масової вирубки, звільнені ділянки заселяв граб, а понижені місця – осика та береза. Дуб тут хоча і відновлювався, але уже не був панівною породою. Як наслідок, 49 % сучасних лісів Поділля – це похідні дубово-грабові та буково-грабові ліси.

До цього ж типу місцевостей приурочені й лісокультурні ландшафти. Так як круті схили є найбільш ерозійно небезпечними, їх у першу чергу засаджують лісовими культурами. У лісопосадках переважає дуб (до 80 %), а також сосна, бук, ялина, граб.

Поширені на схиловому типі місцевостей селитебні ландшафти. У Придністер’ї та на Середньому Побужжі села витягнуті вздовж річок та балок. Зливаючись, вони утворюють сільські агломерації, що тягнуться на десятки кілометрів. Найбільшою серед них є Малостружківсько-Липчанська протяжністю 37 км, яка починається в Хмельницькій і закінчується у Вінницькій областях.

Літогенна основа в населених пунктах схилових місцевостей зазнала значних змін. Тут схили терасовані, а уступи між ними закріплені штучними стінками. Ландшафтні комплекси добре диференційовані за висотою. Городи розташовані в нижній частині схилів на переході до заплав та на заплавах.

Основна частина схилів зайнята садами та будівлями. В садах переважають кісточкові (вишня, черешня, абрикос, зрідка персик). Багато тут також яблунь, груш, грецьких горіхів. Постійно зростає площа виноградників. У перехідній смузі до плакорів та на самих плакорах розташовані тваринницькі ферми, авто- і тракторні парки, а також частина городів. У населених пунктах схилового типу місцевостей у значній мірі, збереглась і натуральна рослинність. Вона зростає в глибоких ярах та балках кожного села чи міста.

Дорожні ландшафти представлені виключно автомобільними шляхами місцевого та обласного значення. Вони тягнуться схилами у вигляді серпантину, що надає їм ознак гірських. З одного боку такої дороги деревна рослинність відсутня, а з другого – тягнуться мури висотою 1,5 – 2,0 м, над якими піднімаються кущі та дерева. Серед дерев переважають акація та клен, а серед кущів – бузок. Основою усіх цих доріг є місцеві гірські породи, які безпосередньо виходять на поверхню в результаті терасування або привезені з найближчих кар’єрів.

Значне поширення на схиловому типові місцевостей має садовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Вони мають певну схожість з лісокультурними ландшафтами. Відрізняються садові ландшафти від лісокультурних менш вираженою саморегуляцією та більшою глибиною впливу антропогенного чинника. Тут щорічно проводиться обрізування дерев, розорювання міжрядь і навіть висів на них злакових культур, або вирощування ранніх овочів.

Решта території схилового, а також більша частина низькогірного типів місцевостей, зайнята луками і пасовищами. Переважає випас, сінокосіння майже повністю відсутнє. Особливістю пасовищ цих типів місцевостей є те, що вони виникли на натуральних лучно-степових ділянках, або на деградованих від надмірного випасу свійських тварин лісових урочищах. З трав’янистих рослин тут переважають костриця борозниста, осока низька, келерія струнка. Серед цієї рослинності зустрічаються зрідка і рідкісні та ендемічні види. На схилах пасовища помережені ''терасами'' з добре вираженими стежками проходження свійських тварин, на яких відсутня будь-яка рослинність. В середині літа такі пасовища перетворюються у пустирі.

На схилах долин річок характерними є промислові ландшафти. Вони представлені в основному невеликими за розмірами кар’єрами. Розкривні породи кар’єрів використовуються місцевими жителями для будівництва, або як підсипка для доріг. Частину з них складають у заплавах у вигляді невеликих териконів, які з часом заростають рудеральною рослинністю. Здебільшого це різні види полину, тонконіг звичайний. Серед кущової та деревної рослинності – верболіз, акація в південних районах та береза в центральних і північних. Схили кар’єрів утворюють майже прямовисні (до 60-80^о), зрідка терасовані ''стінки''.

Зустрічаються у нижньому ярусі і водні антропогенні ландшафти, які зосереджені у ярах та балках. Це ставки схилового типу. Активне їх будівництво ведеться протягом минулих 15-20 років. Ставки мають невеликі площі але характеризуються значною глибиною, яка досягає поблизу дамб 7-12 м. У зв’язку з молодістю, ставки зазнають значного впливу акумуляційно-денудаційних процесів, які проявляються в ерозії берегів, утворенні конусів виносу і поступовому їх замуленні. Болотні угрупування з’являються у верхів’ях цих ставків через 5-8 років після створення.

Найбільшого антропогенного впливу в межах Поділля зазнав верхній ярус типового висотно-ландшафтного рівня, який представлений плакорним типом місцевостей. Плакори, з їх рівнинним рельєфом, є найбільш сприятливими для ведення господарської діяльності та промислового і житлового будівництва. Натуральні ландшафти тут майже на 95 % замінені антропогенними. Серед них панують сільськогосподарські ландшафти. Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів займає від 52 до 80 % плакорів Поділля. Так як на Поділлі в посівах переважають пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кукурудза, то утворені ними агроценози з відповідними бур’яновими угрупуваннями є фоновими. В результаті багаторічного використання ґрунтовий покрив набув нових властивостей.

Тваринний світ польового типу ландшафтів також специфічний. Широко розповсюджені польова та руда миші, кріт звичайний, хом’як звичайний, заєць-русак, подільський сліпак. Птахи представлені сірою вороною, шпаками, сірими куріпками, польовими жайворонками, перепілками, кібчиками. Влітку поля активно відвідують сільські ластівки, шпаки, сороки. Наприкінці літа свіжозорані поля – місця збору білих лелек, що готуються у вирій.

Для вододілів Поділля характерним є також садовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Поблизу кожного населеного пункту наявні різні за площею сади. Найбільше їх у південній частині Придністер’я. На відміну від садів схилового типу, тут майже повністю відсутні абрикоси та черешні. Найбільше в цих садах зимових сортів яблук та груш, а також сливи. Зрідка зустрічається грецький горіх.

Близко 20-22 % усіх селитебних ландшафтів Поділля розташовано на вододілах. Вони мають багато подібних ознак до поселень надзаплавно-терасового типу  це і довільна конфігурація і значні площі. Разом з тим селам та містам плакорного типу властива низка особливостей. Перш за все вони відзначаються більшою компактністю розташування. Причина – річки майже відсутні, або представлені лише верхів’ями, заплави теж немає. Ще одна особливість полягає в тому, що 35-40 % сіл цього типу виникли протягом минулого століття, як висилки (в роки колективізації) або поблизу промислових об’єктів. Прикладом можуть бути села Придністер’я, що знаходились в зоні затоплення Новодністерської ГЕС і були перенесені на плакори. Такого ж типу селище цукровиків Теофіпольського цукрового заводу, яке виникло в 1975 році та інші. Своєрідний і рослинний світ цих поселень. Серед деревної рослинності переважають не характерні для вододілів Поділля береза, ялина, осика, тополя, клен, сосна.

Поблизу або в поселеннях розташовані ставки та копанки вододільного типу. Ставки споруджуються на потічках або в улоговинах та лощинах стоку. Вони характеризуються невеликою площею та малою глибиною навіть біля дамб (1,0-1,5 м). Такі ставки швидко заростають (5-6 років) і перетворюються в болота. Після спуску води болота поступово осушуються і перетворюються в пасовища, або їх переорюють. Очищення дна від мулу та відновлення ставу відбуваються дуже рідко. Останнім часом значного поширення набувають ''копанки''. Форма їх довільна, але переважає прямокутна, глибина сягає до 2 м. Вони заповнюються дощовими водами, рідше – через відвідні канали від струмків. Навколо копанок насаджують здебільшого верби, зрідка осику та березу. Використовують такі копанки для напування худоби, вирощування водоплавної птиці та риборозведення.

До вододілів приурочені і більшість дорожніх ландшафтних комплексів. Саме тут прокладені основні вітки залізниць та автомобільних шляхів як державного так і міжнародного значення. Серед шосейних: Київ – Вінниця – Львів, Київ – Кишинев, Біла Церква – Кременець, Львів – Одеса. До вододілів приурочені і основні залізниці: Київ – Жмеринка – Одеса, Жмеринка – Тернопіль – Львів, Тернопіль – Коломия та ін. Велика (75 %) частка і доріг внутріобласного значення. Ширина доріг коливається від 50 до 100 м. У їх межах горби зрізані, в результаті чого утворилися виїмки, а заглиблення засипані. Насипи іноді мають висоту до десяти метрів. Під дорожним полотном – щебінь граніту, пісковиків та вапняків. З боків дороги, шириною від 10 до 20 м тягнуться смуги, що заросли трав’янистою рослинністю. Крім рослин, які характерні для справжніх луків тут значна домішка бур’янів – лободи, будяків, кропиви. Вздовж автомобільних шляхів ці смуги використовуються в основному для випасу худоби. Дещо по іншому використовують їх вздовж залізниць – під сінокоси, та городи.

Ззовні доріг розташовуються лісозахисні смуги. Їхня ширина знаходиться в прямій залежності від значення транспортної магістралі. Найбільша ширина лісових смуг вздовж автомобільних шляхів сягає 10 м, а залізниць 20-25 м. Склад деревних порід різноманітний. Частіше зустрічаються осика, липа, тополя, а вздовж залізниць також ялина та сосна. В молодих посадках переважають липа, клен, яблуні, груші, черешні, горіхи.

Цікавий тут і тваринний світ, особливо птахів. Це шпаки і сороки, іволга і сойки, синиці, дятли, солов’ї. Поблизу та на околицях населених пунктів влаштовують свої колонії ворони. Зустрічаються їжаки, ящірка прудка, вужі. Зрідка тут можна побачити зайців, лисиці та козулі.

Плакорний тип місцевостей – основний район створення полезахисних лісосмуг. Вони рівномірно розповсюджені по всій площі плакорів. Флористичний склад їх характеризується помітним переважанням (75-80 %) дубу. Менше поширені граб, береза, осика; зрідка зустрічаються липа, клен, ясен, дика черешня, верба. Трав’янй покрив в них майже відсутній. Часто зустрічаються формації бур’янів. Тваринний світ той же, що і в навколишній лісах. З інших лісокультурних ландшафтів варто виокремити насадження лісу, площі яких постійно збільшуються на схилах долин річок, крутизною більше 6^о.

Серед промислових ландшафтів плакорів незначне поширення мають гірничо-промислові. Вони представлені невеликими (від 1 до 5-10 га) кар’єрами.

Заміна натуральних ландшафтів антропогенними відбулася і на “старому” денудаційному висотно-ландшафтному рівні, проте в різних його типах місцевостей по-різному.

Для товтрового типу місцевостей характерною рисою є високий (до 25-30 %) ступінь збереженості натуральних ландшафтів. Разом з тим, в порівнянні з іншими типами місцевостей цього рівня, антропогенний вплив тут значно більший. Повсюдно натуральні лісові ландшафти замінені польовим типом сільськогосподарських ландшафтів. Його характерними рисами є невеликі за площою поля, що мають довільну форму. Ґрунти, для підтримання родючості тут необхідно постійно збагачувати значною кількістю мінеральних і особливо органічних добрив.

На товтровому пасмі в однаковій мірі поширені як похідні так і лісокультурні ландшафти. Похідні лісові ландшафти виникли на місці суцільних рубок дубових та букових лісів. Найшвидше навирубках поселявся граб і, як наслідок, виникли дубово-грабові, буково-грабові і чисті грабові ліси, які ще переважають в структурі лісів Товтр. Тепер лісовпорядкування направлене на зменшення частки грабу в лісах. Штучні посадки лісу ведуться на схилах долин річок та окремих товтр. В складі деревних порід переважає дуб, а в північній частині Подільських товтр – бук. Значна частка ялини та сосни, які були висаджені в 60 – 70 роках. Сучасний дегресійний стан сосново-ялинових лісів свідчить про невідповідність цих порід цьому типові місцевостей.

Лучно-пасовищні ландшафти ''презентовані'' виключно пасовищами. Вони розміщені на покатих схилах, а також на безлісих товтрах. У складі рослинних угруповань тут найчастіше зустрічаються костриця лучна та червона, тонконіг вузьколистий та лучний, мітлиця звичайна, полин-чорнобиль та гіркий. На вапнякових схилах рідко зростають ендемічні види. З кожним роком ці пасовища набувають ознак пустирів. Через надмірне випасання худоби рослинний світ не встигає повністю відновитись. Непоправних втрат для рослинності завдають вівці, які домінують серед худоби.

Селитебні ландшафти в межах товтрового типу місцевостей мають свої особливості. Тут в однаковій мірі поширені села як схилового так і плакорного типів. Причому в селах схилового типу частина їх (25-30 %) розташовується на плакорах і має ознаки плакорного типу. Деревна рослинність у селах представлена тополями та осиками, зустрічаються лісова черешня, липа, рідше шовковиця. Для околиць сіл Подільських товтр характерними є сади, площею до 100 і більше га. В них поряд із яблунями та грушами зустрічається черешня та вишня. За минулі роки площа садів поступово скорочується. На їх місці утворюються пасовища, на яких зрідка трапляються фруктові дерева. Приклад – околиці села Черче поблизу товтри ''Самовитої'' у Хмельницькій області.

В структурі промислових ландшафтів Подільських товтр переважають гірничопромислові. Товтри – основний район видобутку вапняків для потреб цукрової та цементної промисловості. Розробки тут ведуться відкритим способом, завдяки чому кар’єрні комплекси є фонові. Найбільшими і відомими далеко за межами Поділля є Нігинсько-Вербецький (840 га) та Закупнянсько-Лисогірський (930 га) кар’єри у Хмельницькій області. Майже всі кар’єри інтенсивно розробляють. Поблизу кар’єрів часто є відвали з різними стадіями заростання.

Однією з особливостей дорожних ландшафтів Товтр є те, що вони проходять перпендикулярно і під кутом до головного пасма гряди і лише зрідка паралельно. В більшості випадків це дороги місцевого та обласного значення, а тому їх ширина рідко перевищує 10-30 м.

Суттєво змінені натуральні ландшафти в останцево-вододільному типові місцевостей. Їхня частка тут становить лише 26 %. На решті території характерні антропогенні ландшафти, серед яких панує польовий тип сільськогосподарських ландшафтів.

Оригінальна система селитебних ландшафтів. Найбільші міста – Кременець та Почаїв належать до схилового типу поселень. До цього ж типу відносяться села, що розташовані вздовж р. Ікви. Всі решта до плакорного типу. Відмінною їх рисою є значна густота поселень хутірського типу, які майже ніде більше на Поділлі не зустрічаються.

Центральною частиною хутірської системи розселення є власне хутір. Він складається, як правило, з одного житлового будинку а також одного-двох господарських приміщень. Навколо них розташований садок, де переважають яблуні, груші, сливи та вишні. Поряд зростають насаджені ясен, береза, липа та інші породи дерев. У кожному садку є вулики для бджіл. Поряд розташовані ділянки для польових сівозмін. Якщо ділянки площею до 1 га то зернові культури займають приблизно половину площ. На більших за площею ділянках зернові та кормові культури переважають. Основними культурами, які вирощуються тут є озимі пшениця і жито, в меншій мірі ячмінь, кукурудза. Серед багаторічних трав переважає конюшина та райграс. Технічні культури представлені картоплею. Значні площі відводяться під кормовий буряк та овочі.

Верхні частини схилів останців зайняті похідними лісовими ландшафтами. Переважають серед них грабові ліси з пануванням у травостої осоки волосистої, яглиці звичайної та маренки запашної.

Полезахисні лісосмуги зустрічаються рідко. У посадках переважає клен, осика, граб. Водні ландшафти презентовані ставками заплавного типу. Майже всі приурочені до русла Ікви та її невеликих приток. Серед інших антропогенних ландшафтів виділяються дорожні. Незначне поширення мають промислові ландшафти, зокрема Кременецького крейдового кар'єру.

Натуральні ландшафти на горбогірно-грядовому типові місцевостей ''старого'' денудаційному рівневі збереглися на 22-25 %. Серед антропогенних ландшафтів переважає польовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Розорані тут не лише міжгорбові і міжгрядові пониження, але і значна частина схилів, особливо нижня. Для підтримання родючості грунтів необхідно внесення значної кількості поживних речовин. На цих землях вирощують культури, що характерні для решти території Поділля.

Лучно-пасовищні ландшафти поширені на 12-15 % території (найбільше з усіх типів місцевостей). Переважають луки заплавного типу. Суходільні луки поширені на схилах горбів, де вони утворилися на місці вирубаних лісів. У їх травостої переважають біловус, щучник, костриця овеча. Майже всі луки як заплавного. так і суходільного типу перетворені в пасовища.

Селитебні ландшафти приурочені здебільшого до долин річок, особливо схилів. На вододілах зрідка розташовані малі за площею та кількістю жителів села.

У лісокультурних ландшафтах на крутих схилах горбів та гряд, переважають бук, дуб, сосна, явір, липа, граб.

Таким чином для кожного висотноландшафтного рівня Поділля характерний певний набір антропогенних ландшафтних комплексів. Це свідчить про те, що і для антропогенних ландшафтів є характерним явище їх висотної диференціації.

Питання для самоконтролю

1. Що таке явище висотної диференціації ландшафтів, його основні ознаки?

2. Які ознаки формування висотної диференціації антропогенних ландшафтів?

3. Які ви знаєте висотно-ландшафтні рівні і ступені Поділля?

4. У чому проявляються антропогенні зміни природи висотно-ландшафтних ярусів Поділля?

5. Яке значення має вивчення висотної диференціації антропогенних ландшафтів для їх оптимізації?

Література до теми

1. Белая О.П. Генетические особенности серых лесных почв Правобережной и Левобережной лесостепи Украины и их изменение под влиянием сельскохозяйственного использования: Автореф. дис. канд. с/х наук / О.П. Белая.  Киев, 1964.  24 с.

2. Белосельская Г.А. О высотно-ландшафтных ступенях Приднепровской низменности / Г.А. Белосельская // Научн. Записки Воронежского Отдела Географического общества СССР.  Воронеж, 1968.  С. 8-13.

3. Белосельская Г.А. Основные вопросы вертикальной дифференциации ландшафтов центральной лесостепи / Г.А. Белосельская // Вопросы ландшафтной географии.  Воронеж, 1969.  С. 16-24.

4. Бережной А.В. Склоновая микрозональность ландшафтов Среднерусской лесостепи / А.В. Бережной.  Воронеж: Издательство ВГУ, 1983.  139 с.

5. Воропай Л.И. Селитебные геосистемы физико-географических районов Подолии / Л.И. Воропай, М.А. Куница.  Черновцы: ЧГУ, 1982.  90 с.

6. Денисик Г.І. Природнича географія Поділля / Г.І. Денисик.  Вінниця: ЕкоБізнесЦентр, 1998.  168 с.

7. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України / Г.І. Денисик.  Вінниця: Арбат, 1998.  298 с.

8. Кирилюк Л.М. Висотні рівні і ступені Поділля: Українська геоморфологія: стан і перспективи / Л.М. Кирилюк.  Львів: Меркатор, 1997.  С. 139-141.

9. Маринич А.М. О ярусности рельефа равнин (на примере Украины) / А.М. Маринич // ХІХ Международный географический Конгресс в Стокгольме.  М.: Издательство АН СССР, 1961.  С. 155-159.

10. Мильков Ф.Н. О явлении вертикальной дифференциации ландшафтов на Русской равнине / Ф.Н. Мильков // Вопросы географии, 1947.  № 3.  С. 87  102.

11. Мильков Ф.Н. Ландшафтная сфера Земли / Ф.Н. Мильков.  М.: Мысль, 1970.  207 с.

12. Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты Ф.Н. Мильков.  М.: Мысль, 1973.  222с.

13. Мильков Ф.Н. Физическая география. Учение о ландшафте и географическая зональность / Ф.Н. Мильков.  Воронеж: Издательство ВГУ, 1986.  327 с.

14. Рябчиков А.М. Структура и динамика геосферы, ее естественное развитие и изменение человеком / А.М. Рябчиков.  М.: МГУ, 1972.  310 с.

15. Шищенко П.Г. Прикладная физическая география / П.Г. Шищенко.  К.: Вища шк., 1988.  192с.

16. Черванев И.Г. Структура рельефа и ее влияние на структуру ландшафта / И.Г. Черванев // Физ. геогр. и геоморфология.  1983.  Вип. 16.  С. 104-107.

17. Чижов М.О. Український лісостеп / М.О. Чижов. К.: Рад. школа, 1961.  304 с.