6.4. Єдина мережа природоохоронних об’єктів Поділля

Н

едосконалість наявної системи класифікації природно-заповідного фонду України, очевидна.

1. Охоронні об’єкти (вся їх різноманітність) розділені, а, відповідно, вивчаються за двома ознаками: виконуючими функціями (заповідники, заказники, пам’ятники природи тощо) та їх значенням (державні і місцеві). Введення нових категорій охоронних об’єктів – національних парків, регіональних ландшафтних парків тощо, дещо урізноманітнить першу ознаку. Доцільність поділу за другого уже тепер викликає сумніви. Поряд два унікальних джерела або вікових дуба. Одне джерело вивчили, на друге не вистачило коштів і часу. Перше джерело – державного, друге – місцевого значення. Під одним дубом відпочивав хтось з відомих поетів, під іншим ні. Перший – державного, другий – місцевого значення.

2. В одну систему класифікації об’єднані охоронні об’єкти різного походження: натурального і антропогенного. Відповідно, принципи і методи їх охорони не відрізняються між собою. Яскравий приклад, лісовий заказник ''Дача Галілея'' в Тернопільський області – унікальне насадження охороняється як об’єкт натурального походження. До таких відносяться оригінальні геологічні розрізи в кар’єрах, угрупування рослин на курганах і валах та багато інших.

3. Повсюдне домінування в природно-заповідному фонді охоронних об’єктів натурального походження. Аналіз обласних кадастрів охоронних об’єктів Поділля показує, що із загальної кількості – 87 % натурального, 8 % – антропогенного і 5 % сумісного походження. Це робить природно-заповідний фонд одноманітним, спрощує його структуру, залишає поза увагою низку важливих об’єктів іншого, а саме антропогенного походження, стимулює однобокий підхід до вивчення охоронних об’єктів.

За багатовіковий період господарського освоєння території Поділля її природні (натуральні) компоненти і ландшафтні комплекси зазнали корінних змін. Тепер антропогенні ландшафти тут займають 94-96 % території, натуральні, включаючи і заповідні – 4-5 %, є можливості росту до 8 %. Упродовж віків людина не тільки знищувала і докорінно змінювала натуральні природні об’єкти. Вона створила нові, оригінальні, але ще слабко вивченні антропогенні геокомплекси, які зараз потребують охорони не менше ніж натуральні. Це можна здійснити лише в єдиній системі природоохоронних об’єктів, яка органічно поєднує тісно взаємопов’язані між собою комплекси різного походження. Така система повинна включати в себе натуральні, власне антропогенні та ландшафтно-технічні (історико-географічні) об’єкти. Всі вони повинні охоронятися державою. Надто мало цих об’єктів залишилося (4-6 % території), щоб знижувати їх статус до місцевих.

1. Натуральні охоронні об’єкти. Наявні на цей час детально описані в спеціальній літературі [2, 13, 15, 17]. У межах Поділля вони займають менше 5 відсотків території. Це найменший показник в порівнянні з іншими регіонами і Україною загалом. Перспективи росту їх кількості і площ практично відсутні. Деяке виключення представляють північні, поліські райони (окремі лісові ділянки, болотні і озерні комплекси), Середнє Придністер’я (унікальні “стінки” і геологічні розрізи Великого каньйону Дністра), карстові (наземні і підземні) форми Поділля, пороги та гранітні виходи басейну ріки Південного Бугу. Ще один шлях до збільшення площ натуральних охоронних об’єктів – поступове відновлення прилеглих до них (а потім і включення до їх складу), або окремо взятих, слабко антропогенізованих ландшафтів. До таких відносяться вторинні лісові масиви, меліоровані болота і заплави річок, озера і стариці, круті схили долин річок, ''гір'' і товтр, карстові ділянки, що слабко використовуються під випас тощо.

2. Антропогенні охоронні об’єкти. Ті що взяті під охорону уже тепер мають значну наукову, естетичну, пізнавальну, виховну і, навіть, практичну цінність. Завдяки широкому розповсюдженню антропогенних ландшафтів їх кількість і площі в майбутньому сеттєво зростуть. Як і натуральні, антропогенні охоронні об’єкти можна розділити на три групи:

а) літолого-геоморфологічна. Створюється в процесі розробок корисних копалин, різних видів будівництва тощо. Яскравий приклад – виникнення в кар’єрах унікальних стінок, які можуть стати еталонами геологічних розрізів не лише району розробок, але і прилеглих територій.

На Поділлі до таких відносяться – стародавні та унікальні розробки пісковиків біля м. Теребовля Тернопільської області, вапняків в межах Подільських товтр, гранітів на Середньому Побужжі тощо. Зараз ще немає проектів рекультивації кар’єрів у заповідні геологічні об’єкти, проте в майбутньому вони стануть основним джерелом поновлення цієї групи заповідних об’єктів.

До літолого-геоморфологічної групи охоронних об’єктів відноситься низка белігеративних геокомплексів. Серед них оригінальні ''змієві'', траянові, козацькі та інші вали, оборонні споруди стародавніх городищ, замків, окремих населених пунктів, поодинокі і групи курганів (курган Сорока Вінницької області). До цієї групи в майбутньому ввійдуть окремі терикони, відвали розкривних порід, шахти (копальні), кар’єри як оригінальні форми рельєфу. Їх відбір можна розпочати уже сьогодні.

б) гідрологічна. Включає оригінальні водосховища, ставки, покинуті канали, копанки, а також окремі водні комплекси, що формуються у відпрацьованих кар’єрах граніту (околиці м. Полонне, Гнівань, Губник тощо), піску (по річках Горинь, Случ, на Середньому Побужжі), глин (с. Кіпченці Хмельницької області, м. Турбів Вінницької області) та багато інших.

Окремі антропогенні водні об’єкти уже зараз є основою формування заповідних об’єктів. До таких належить Касперівське водосховище та Вишнівецький ставок в Тернопільській області. Антропогенні водойми основа багатьох унікальних пам’яток садово-паркової архітектури.

Ще у недалекому минулому хороший режим річок Поділля підтримувався саме раціональним використанням та охороною створених на них водойм. Необхідність взяття під охорону окремих антропогенних водних об’єктів сьогодні диктує також розвиток рекреації.

в) фітологічна. Уже зараз відомі заповідні об’єкти створені на базі лісових насаджень: в Тернопільській області – дача Галілея, у Вінницькій – Буго-Деснянська дача та ін. До таких необхідно віднести посадки буку західноєвропейського у Хмельницькій та Вінницькій областях, що знаходяться на східній межі свого існування; дубу скельного в Придністер’ї; відновлені урочища реліктових трав’янистих рослин в Товтрах, крутих стінках каньйону Дністра, гранітних виходах степового Побужжя тощо.

Охоронні об’єкти цієї групи формуються також в межах сільськогосподарських ландшафтів: оригінальних польових ділянок, цінних лук і пасовищ, садів. Мабуть настав час створення заповідних ділянок заплав на окремих річках з їх обмеженим використанням. Давно назріла необхідність створення заповідного саду Поділля, де можна було б зберегти корінні сорти яблук, груш, слив, вишні, які ми щорічно втрачаємо.

Своєрідний рослинний і тваринний світ, що потребує охорони, формується в покинутих кар’єрах, антропогенних печерах тощо.

3. Ландшафтно-технічні (історико-географічні) об’єкти. До них відносяться ландшафтні комплекси де гармонійно поєднанні унікальні властивості природи, історичні події, оригінальні архітектурні або господарські споруди. Це історико-географічні центри міст і містечок з старовинною архітектурою; релігійні споруди (церкви, костьоли, монастирі) з оригінально оформленими земельними ділянками; фортеці і замки з прилеглими територіями; садово-паркові ансамблі з палацами та садибами; старі ''водяні'' млини, заводи і фабрики на річках та багато інших об’єктів. Їх кількістю і архітектурними особливостями, сучасним станом та використанням, визначається історико-географічний ''образ'' Поділля. Створені протягом століть, частково зруйновані, історико-географічні об’єкти не можуть функціонувати самостійно без постійної підтримки з боку людей. Тому зараз необхідно вирішувати не проблему їх охорони, а реставрації та збереження (в окремих випадках і функціонування) у відповідності до природного середовища, що їх оточує. Нарівні з істориками тут плідно повинні працювати географи і ландшафтознавці. Найголовніше – це розпочати дослідження з метою створення кадастрів історико-географічних об’єктів областей Поділля, їх детального опису. Він дасть можливість обгрунтовано і цілеспрямовано витрачати кошти, стимулює пошуки нових історико-географічних об’єктів, стане початком у відновленні справжнього ''образу'' землі Подільської.

Історико-географічні центри міст та містечок. Їх будували на вигідних у військовому та економічному (торговому, господарському) відношеннях шляхах. Здебільшого приурочені до оригінальних природних об’єктів (меандрів річок, ''мисів'', крутих схилів долин тощо). Тепер їх старовинна архітектура, вузькі вимощені каменем вулиці мають неабияке значення у формуванні сучасних рис міст і містечок Поділля. Зразком у цьому відношенні є місто-музей Кам’янець-Подільський. Добре збережені і відновлені історичні центри Львова, Тернополя і Вінниці. Значно менше уваги приділяється історико-географічним центрам містечок. На Поділлі, зокрема, це Брацлав, Бар, Шаргород, Немирів у Вінницькій; Ізяслав, Меджибіж, Летичів, Сатанів у Хмельницькій; Кременець, Чортків, Скала-Подільська, Заліщики у Тернопільській областях та багато інших. Оберігати тут потрібно не лише оригінальні архітектурні споруди, але й природу ділянок на яких вони розташовані. Це сумісне завдання істориків, архітекторів та ландшафтознавців.

Релігійні споруди із земельними ділянками. Для будівництва церквів, костьолів, монастирів у селах і містах Поділля завжди вибирали найкрасивіші в природному відношенні ділянки землі. Це пагорби або незначні підвищення, які видно звідусіль, рівні ділянки в центрі, дуже рідко на краю села. В подальшому тут висаджувались фруктові дерева, каштани, липа, дуб і разом з оригінальною архітектурою релігійних споруд, ці історико-географічні об’єкти – окраса любого села і міста. Так, найоригінальнішими історико-географічними об’єктами Поділля релігійного призначення є Почаївська лавра в Тернопільській області, скельні монастирі в Бакоті Хмельницької і Лядовій Вінницької областей. Немає потреби охороняти їх спеціальним законом. Такі історико-географічні об’єкти духовного (релігійного) призначення – зразок відношення людини до природи, архітектурних споруд рідного краю.

''Водяні'' млини. Вони були майже в кожному селі Поділля. Будувались безпосередньо на річці, або на спеціальному відвідному каналі. Біля млина – гребля або гатка, невелика водойма. На прилеглих ділянках висаджували вербу, тополю, калину. Млини були окрасою села, регулювали воду в річках. Тепер діючих млинів залишилось мало. Частину з них разом з прилеглими ділянками землі та водоймами, необхідно взяти під охорону і створити музеї хліба, краще діючі.

Крім ''водяних'' млинів цікавими історико-географічними об’єктами на річках Поділля є окремі малі гідроелектростанції, майже зруйновані паперові фабрики і заводи, що використовували енергію води. Сюди можна віднести оригінальні кам’яні споруди (гатки, дамби, затавки), які регулювали воду у річках, оберігали береги від розмиву. Ці проблеми повинні сумісно вирішувати історики, техніки, ландшафтознавці.

Заслуговують на відновлення, з подальшим створенням музеїв або взяттям під охорону, підземні розробки кременю в околицях с. Студениця, фосфоритів у с. Карпачівка Хмельницької області; склоробні гути, поташні буди, залізоробні рудні хоча б по одній-дві у кожній адміністративній області; окремі ділянки старих грунтових або вимощених каменем і покинутих доріг тощо. Їх повернення у сьогодення, – це не лише дань історії та необхідність у наявності об’єктів виховного значення. Це ознака цивілізованої держави. У багатьох країнах світу, особливо Західної Європи, такі історико-географічні об’єкти вже давно відновлені та успішно працюють на їх благо.

Немає потреби детально зупинятися на таких відомих і добре описаних історико-географічних об’єктах як фортеці і замки з прилеглими територіями, садово-паркові ансамблі з палацами, музеї-садиби, місця пов’язані з військовими діями тощо. Вони знаходяться в дещо кращому стані, ніж описані раніше об’єкти, проте також потребують постійної уваги, великих затрат людської праці та коштів.

На відміну від натуральних і власне антропогенних (компонентних систем), історико-географічні охоронні об’єкти – блокові ландшафтно-техногенні (культові споруди з прилеглими ландшафтними комплексами, пам’ятки садово-паркової архітектури) і ландшафтно-інженерні (діючі ''водяні'' млини, електростанції з довкіллям) системи. Їх відновлення, функціонування та охорона потребує сумісних зусиль техніків, інженерів, ландшафтознавців, істориків, екологів та інших фахівців у відповідності зі специфікою історико-географічного об’єкту. У подальшому, єдина система заповідних об'єктів – основа екологічної мережі регіону.