16. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга).

Колективне несвідоме — найбільш глибинний рівень психіки. Юнг розглядає його і як результат попереднього досвіду філогенезу, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства.

Колективне несвідоме складається з сукупності архетипів.

Архетипи — це «психічні першообрази, приховані в глибині фундаменту свідомої душі, її коріння, опущені в світ в цілому», це система настановлень, що є одночасно і образами, і емоціями. Архетипи передаються в спадок разом із структурою мозку.

Архетипи, з одного боку, обумовлюють, схильність до поведінки певного типу, з іншого — обумовлюють колективні ідеї, образи, теорії людства в ту або іншу епоху, виявляються в міфах, казках, мистецтві, виражаючи «дух епохи».

Всі наймогутніші ідеї і уявлення людства зводяться до архетипів (це релігійні, наукові, філософські, моральні уявлення).

Міфи народів — це прояв, проекція колективного несвідомого. Тому досліджувати колективне несвідоме можна двома шляхами: через вивчення міфології, а також шляхом аналізу психіки людини.

Звичайні реальності людського життя, що постійно повторюються, створюють могутні архетипи — архетип «Мати», «Батько», «Жінка» та ін.

«Образ Матері є архетипове переживання, мати на несвідомому рівні спочатку сприймається не як конкретна особа, а як архетип, як узагальнений образ всіх матерів минулого.

Але архетип як такий відрізняється від перероблених форм — від казок, від міфів. Він є несвідомим змістом, який змінюється при його усвідомленні і сприйнятті: трансформується під впливом тієї індивідуальної свідомості, на поверхні якої він виникає. Образно архетип можна порівняти з «руслом річки», він, як «русло», дає загальний напрям, але конкретний зміст набуває індивідуалізованих форм.

17. Філософська антропологія: основні проблеми.

Філосо́фська антрополо́гія у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — школа в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини

Філософська антропологія. Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:

- біологічні теорії;

- теорії соціологічні.

Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові.

Другий вид теорій теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)

Обидва види теорій мають спільну рису – вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось – природи чи суспільства.(вперше – в античності)

Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу.Дух є осередком мислення та дії людини. Також виділяють 2 духовні потенції людини-розум і волю.