46.Етика та політика Аристотеля.

Етика  Арістотеля  намагається допомогти людині  усвідомити  свою головну мету життя і діяльності і вирішити  питання  можливості виховання  в державі громадян, бо поруч з політикою  ця  наука  є важливою  не лише для людини, а й цілого суспільства. Визначаючи етичний аспект , Арістотель  намагається розв’язати не тільки  взаємовідносини  особистості із суспільством, а й прагне  віднайти  можливі  шляхи їхньої  гармонійної  взаємодії, звичайно  з розумним обмеженням стихії егоїстичних потреб індивіда,  його  переорієнтацію на благо суспільства – це з однієї сторони, а з іншої – спільної дії  держави заради благоустрою  і розквіту  громадян.

Арістотель вважає, що соціальна гармонія ні в якому разі не повинна  придушувати інтереси особистості. Якщо людина є моральною, то  спираючись  на свій розум і волю, приводить себе до мети, бажань, потреб у співвідносності  з державними інтересами. Тут мислитель помічає  дуже важливу деталь: джерело  людської моралі необхідно шукати саме у державних відносинах.

У вченні про щастя, Арістотель намагається внести безліч відділків для цього поняття. Щастя на його думку  є  особливим станом  задоволення людини тим, що вона отримує як результат своєї   добродійної  діяльності. Виділяючи  єдність моралі з щастям, філософ  підкреслює, що досягнення  вищого задоволення  людини своїм життям залежить від її вчинків, дій.  Головним щастям є інтелектуальна і моральна  людська досконалість, її здоров’я із наявністю  зовнішніх благ, активна позиція як громадянина, дружба.З Іменем Аристотеля пов'язано відокремлення політичних знань з філософії, політична наука звертається до проблем держави та людини. Людина — це частка держави і, як "політична істота", є часткою політичної системи. Громадянами виступають лише ті, хто займаються законодавчими, судовими та військовими справами. На його думку спочатку виникає ціле (держава), а вже тоді частина - люди, "політичні істоти", тому держава передує людині.

Аристотель відстоював принципово інші політичні погляди, ніж його вчитель Платон, він критикував того за замах на індивідуальні права людини, за усунення від державних справ землеробів, ремісників, торговців. Краще правління — це не правління богів або царів, а розумних і справедливих законів. Він розрізняв Форми держави по тому, на кого спрямоване досягнення користі — на більшість чи на не багатьох. Його погляди на державу ґрунтувались на величезному зібраному та впорядкованому емпіричному матеріалі — описі 158 грецьких міст полісів. Трьом правильним формам — монархія (правління одного), аристократія (влада не багатьох), політія (правління більшості для спільної користі), Аристотель протиставляв три неправильні — тиранія (найгірший вид правління в інтересах не багатьох), олігархію (влада купки багатіїв-правителів), демократію (панування бідніших мас у сфері влади).

Аристотелю належать положення щодо розподілу влади на законодавчу, судову і виконавчу гілки, питання про громадянство, до громадян належав той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, у суді".