65.Академічне філософствування в Україні хіx ст. (о.Новицький, с.Гогоцький).

НОВИЦЬКИЙ Орест Маркович

Філософські погляди вченого зазнали значного впливу Гегеля.

Філософія — наука наук, яка містить тільки загальні форми та закони буття, нехтуючи всім частковим. Ці загальні знання не можуть бути взяті з досвіду; джерело знань — розум, який первісно споглядає їх у своїх ідеях. Досвід і розум діють разом, досвід дає зміст, розум — форми, закони; досвід — дійсність, розум — єдність та необхідність. Протилежність і боротьба — єство нашої свідомості, тому не треба дивуватися, зустрічаючи у філософії різноманітність суджень та поглядів. Тільки в цілості розвитку філософії ми можемо зрозуміти її як цілісну систему. У відповідь на тогочасні погляди про «недоведену корисність» філософії О. Новицький зазначав, що ідеал корисності — найнижча з ідей. Вищі за нього ідеали правди й прекрасного, святого. Оскільки філософія — найвищий вияв духу, немає нічого дивного, що з погляду нижчої ідеї вона здається ні до чого не придатною.

Головні філософські твори О. Новицького: «Об упреках, делаемых философии в теоретическом и практическом отношениях, их силе и важности» (1838); «О разуме как высшей познавательной способности» (1840).

Народився Сильвестр Сильвестрович Гогоцький 17 січня 1813 р. у м. Кам'янці-Подільському. Професор Київської духовної академії (1841–1850), Київського університету.

Філософські погляди С. С. Гогоцького формувалися під впливом філософії Гегеля, яку вчений цінував насамперед за історико-філософську концепцію. Позитивним у гегелівській філософії, вважав С. С. Гогоцький, є визнання того, що весь світ наповнений єдиним розумом і виявляє в усіх його складниках один верховний план, а також того, що всі окремі предмети пов'язані між собою, як щаблі одного розвитку.

Значну увагу вчений приділяв філософії Канта, убачаючи позитивний момент у тих поглядах філософа, які ведуть до подальшого розвитку філософської проблематики. С. С. Гогоцький стверджував, що кантівське вчення про «антиномії» зумовило «блискучу систему Гегеля та її діалектичний метод», а проголошення першості духу щодо природи — філософію Фіхте і таким чином визначило головні напрямки подальшого розвитку філософії.

С. С. Гогоцький — автор таких наукових праць, як «Критичний погляд на філософію Канта» (1847); «Про характер філософії середніх віків» (1849); «Огляд системи філософії Гегеля» (1860); статей «Два слова про прогрес», «Сучасність» (1860), «Вступ до історії філософії» (1871).

66.Академічне філософствування в Україні хіx ст. (п.Юркевич).

Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття.

«Філософія серця». Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, котрий аж ніяк не вписувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні антропологічні теорії того часу.

Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.

Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь колективне «ми», а не індивідуальне «я».

Позиція Юркевича в цьому питанні така. Мислення не вичерпує собою всієї повноти духовного життя людини, так само як досконалість мислення ще не визначає всіх досконалостей людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина» й сподівається вивести всю багатогранність душевних явищ із мислення, той досягне не більше за того фізіолога, котрий став би з'ясовувати явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір тошо. У відповідності з цим можна припустити, що діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не одну лише голову або головний мозок з нер- вами, а поширюється значно далі й глибше всередину тілесного організму. Як сутність душі, так і її зв'язок із тілом має бути багатшим і різноманітнішим.

Отже, робить висновок Юркевич, світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моралі цілком справедливим було б положення: ми маємо знати тільки те, що гідне нашої моральної й богоподібної істоти. Древо пізнання не є древом життя, а для духу його життя уявляється чимось більш вартим, ніж його знання. Сама істина стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона лягає нам на серце. За цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, позаяк тільки для серця можливий подвиг і самовідданість.

З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії серця» висновки: 1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму; 2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою лою й рушієм нашого духовного життя. Інакше кажучи, розум має значення світла, яким осявається Богом створене життя людського духу. Духовне життя вникає раніше за розум, котрий є вершиною, а не коренем духовного життя людини. Закон для душевної діяльності, писав Юркевич, не покладається силою розуму як його витвір, а належить людині як готовий, незмінний, Богом установлений порядок морально-духовного життя людини й людства. Міститься цей закон у серці як найглибшій скарбниці людського Духу.