47.Філософські вчення пізньої античності. Скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм.

Епікур (341-271) з острова Самосу жив та вчив в Атенах, визначному філософічному центрі грецького світу. Світ складається з атомів, що мають певні розмір, відпорну силу та вагу. Із сполучення атомів повстають речі, що вже по собі мають змислові якості (барву, смак, запах тощо). Повстання світу Епікур викладає теж в цілому за Демокритом: його цікавить філософія природи власне лише як засіб звільнити людину від страху смерти та привести її до правильної форми життя, тому він часто обмежується загальними тезами, не розвиваючи їх далі. Атоми падають в пустому просторі усі донизу. Цілком випадково якийсь окремий атом ухиляється вбік, штовхає інші, так повстає вихор атомів, в якому подібні до себе атоми збираються в купи і так повстає світ, що є цілком матеріальний, та в якому все відбувається механічно, та не все добре: багато речей "повинні б бути утворені зовсім інакше". Богів та демонів Епікур сам не відкидав, але вони, на його думку, зовсім не вміщуються в події у світі, вони живуть або "поміж світами" (яких є багато), або в ті часи, коли один світ загинув, а інший ще не повстав: відповідні думки висловлені для нас неясно. Пізніші епікурейці почасти цілком відкидали існування богів.

Душа людини — теж матеріяльна, хоч і складається з суміші якихось тонших елементів (атомів). Якби вона була безтілесна, вона не могла б мати ніякого зв'язку з тілом.

Основне прагнення людини, яке Епікур визнає за єдиний критерій моральної чинности — насолода, щоправда, не окрема насолода, а життя, повне насолоди, як ціле.

Головне завдання людини — досягнути стану "атараксії", стану, в якому людину не занепокоюють впливи світу. Тому епікуреєць не зв'язує себе занадто тісно з суспільством, уникаючи навіть шлюбу, а тим більше якихось суспільних функцій та обов'язків.

Стоїки

Школу стоїків заснував Зенон з Кіпру (336-264), що діяв в Атенах, але був не грек, а семіт.

В основі знання будується на досвіді: зовнішній світ залишає в душі людини, що є первісне незаписана, відбитки, відтиски, з яких складаються загальні поняття. В дійсності "загального буття" немає (нпр. ідей), є лише окремі речі, загальні поняття є лише в нашому уявленні ("номіналізм"). Людина здібна, одначе, пізнавати і світ в цілому і Бога.

Світ є цілком матеріяльний (чотири елементи), навіть і душа, що складається з якоїсь власне "тонкої" матерії. Світ є розумна істота, що має душу. Світ є ніби велика держава, якої людина є громадянином.Та стоїки визнають і існування панівної сили у світі: це є розум, Логос, іноді говорять про "Дух" (Пневма) або Вогонь, як про таку основну силу у світі. В окремих речах чинять так звані "сіменні логоси", що є ніби розумними зародками речей, які зформовують їх з матерії. Але й ці сили стоїки не різко відрізняють від матерії.

Скептики

Певний успіх мали скептичні течії, що виходили з різних філософічних шкіл, зокрема в Академії. Критика змислового пізнання, а часом і розумового приводила до сумніву в його правдивості та до сумніву в можливості пізнання взагалі. Із цієї критики часто робили висновки етичного змісту, — потребу утриматись від висловлювання теоретичних тверджень (грецьке слово "епохе").

Теоретичні погляди скептиків відомі нам найліпше з великих обсягом творів Секста Емпірика, що жив коло 200 року до Р. X., та про якого ми нічого ближчого не знаємо — він подає не лише критику основ пізнання, але й збірку скептичних аргументів проти теорії окремих наук. Він сам — не чистий скептик, а прибічник емпіричної, досвідної науки (зокрема медицина). Та для старого світу саме емпіричні науки мало характеристичні, — найбільші наукові досягнення старого світу лежали в галузі математики.

48.Неоплатоні́зм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.