63.Філософія українського просвітництва xvііі ст. (м.Козачинський, г.Кониський).

63 Михайло Козачинський

У плеяді професорів Києво-Могилянської академії, Михайлу Козачинському — українському письменнику, педагогу, філософу, церковно-освітньому діячеві XVIII ст. Народився в 1699 р. у м. Ямпіль Козачинському властиве визнання творення світу Богом з ухилом в пантеїстичне ототожнення Бога і природи. Розглядаючи це питання, він вказував на те, що назва "природа" походить від слова "продовжувати". Термін "природа" використовується замість Бога, який є автором природи, і тому його називають "творцем природи", а речі — "тварью" (створеними), що виступають як "породжена природа". В поняття "природа" Козачинський вкладав і інший зміст, а саме як сукупність усіх речей, універсум, доходячи висновку, що назва природи збігається з матерією.

Висловлюючи деїстичні і пантеїстичні думки, М. Козачинський прагнув розмежувати філософію і теологію, що об'єктивно сприяло відходу української філософської думки від православної ортодоксії. При цьому він виходив з того, що тіло і матерія не одне й те саме. Тіло, а не матерія характеризувалося ним як субстанція, де матерія є лише одним із основних принципів, суттєвих частин субстанції. Однак знову-таки, на його думку, матерія є субстанція, а субстанцію він визначає як матерію, яка існує сама по собі і в собі. Вона не потребує ніякої підтримки, чим відрізняється від своїх модусів та акциденцій. Матерія сприймається з досвіду, тому що коли фізик розглядає природні тіла, то з їх виникнення і руйнування легко доходить до першої матерії, яку він не прагне побачити, а осягає думкою.

У теорії пізнання М. Козачинський виходив з визнання об'єктивного існування світу, критично ставився до томіської концепції відчуттів, згідно з якою вони посилаються об'єктом. Зближуючись із сенсуалізмом Локка, підкреслював, що розум людини подібний до "чистої дошки". Не існує ніяких вроджених ідей. Вродженими для людини є тільки здатність відчувати, уявляти, думати, а все інше формується через вплив зовнішнього світу. Заперечуючи забобони, високо цінував науку, науковий пошук, які дають людині нові знання, підтримував геліоцентричну систему, вчення Коперника—Галілея.

Серед складових частин філософії М. Козачинський на одне з перших місць ставив етику, вбачаючи мету і призначення філософії в досягненні з її допомогою "природного щастя", бо основна мета всіх людських вчинків полягає саме в цьому. В обгрунтуванні своїх етичних поглядів він посилався на Сократа, Агріколу, Роттердамcького, Гроція, концепції природного права, виділяючи з природних прав право на життя, право свободи совісті, право приватної власності, право вибору, особливо наголошуючи на останньому. На його думку, там, де немає вибору, немає і свободи. Щастя він вбачав не у володінні благами, які поділяв на природні (все те, що пов'язане із задоволенням природних потреб, — їжа, одежа, житло тощо) і штучні (блага, які самі по собі не потрібні для природи людини, але допомагають їй). Без природних благ, підкреслював Козачинський, неможливе існування людини, проте і наявність їх ще не робить людину щасливою. Не погоджувався він і з тими, хто вбачав щастя в чуттєвій насолоді, владі, вельможності, почестях, славі. Щастя полягає у здоров'ї тіла, добробуті долі, і до нього людина рухається внутрішніми джерелами, пізнанням, почуттям любові до інших людей, в чому, власне, й полягає вічне життя, "сходження людини до Бога". Філософські, зокрема етичні, ідеї М. Козачинського як одного з безпосередніх вчителів, безумовно, вплинули на формування поглядів Г. Сковороди, а натурфілософські — на одного з найближчих своїх наступників Г.. Кониського.

КОНИСЬКИЙ

Він є прихильником концепції двох істин — віри і розуму й, відповідно, розмежування теології і філософії. Виокремлюючи в процесі пізнання три щаблі — чуттєве сприйняття, формування інтелектом поняття про сприйнятий об’єкт і судження, — надає великої ваги чуттєвому пізнанню, але вирішальну роль у відкритті істини залишає за інтелектом, апелюючи до сили природного світла розуму. К. переконаний, що процес пізнання має успіх за умов застосування двох методів — індуктивного й дедуктивного. Великого значення при цьому надає спостереженню і дослідам.

Світ К. розуміє як сконцентрований навколо Землі, одухотворений різноманітними формами організм, упорядкований і побудований на основі доцільності. На його думку, світ виник не через випадковий і сліпий збіг атомів (філософ не поділяв точку зору прихильників атомізму), а був створений Богом, в якому К. вбачає архітектора дивовижної машини. Розуміння Бога як майстра, що, створивши машину-світ, забезпечує збереження останнього і не втручається у дію природних законів, завдяки яким здійснюється його функціонування, засвідчує наявність ранньопросвітницької деїстичної тенденції у філос. курсі К. Весь створений світ, за К., складається з матерії та форми. Остання спричиняє його різноманітність. Натомість матерія єдина й однорідна в усіх земних, небесних тілах, а також і в самій людині. Свідченням однорідності земної і небесної матерії, на думку K., є змінність земних і небесних тіл. Ранньопросвітницька орієнтація на докази розуму приводила К. до зваженої й позитивної оцінки новітніх наукових і філос. концепцій. Так, викладаючи різні концепції світобудови — Птолемея, Тихо де Браге й Коперника, — К., попри прихильність до системи Тихо де Браге як зручної, на його думку, для розв’язання астрономічних труднощів і загалом не суперечливої щодо Св. Письма, не відмовляє в істинності й системі Коперника, покладеній на аргументовані докази розуму і суттєво доповненій теорією вихорів Р. Декарта.

Певні тенденції новітнього раціоналізму виявляються й у вченні К. про людину як досконале, причетне до тілесної й духовної природи створіння. Своєю духовною природою — розумом — вона уподібнюється до Бога і на її основі повинна шукати шлях земного щастя. Його він розуміє як мудре і доброчесне життя, тілесне здоров’я і сприятливу долю. Щастя, за К., досягається інтелектуальною діяльністю, плеканням добрих нахилів, вихованням. Ідею спільного блага К. поєднує з прагненням до індивідуального, особистого добра. Визначне місце у житті людини і суспільства відводить освіті