79.Релігійно-екзистенціалістські дискурси (к. Ясперс, г. Марсель, м.Бердяєв, х. Яннарас).

Екзистенціалі́зм або філософія існування— напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Так, религиозные экзистенциалисты природу этого «иного» определяют как «трансценденцию» (доопытную сущность), открывающуюся лишь в акте веры.  Их бог – не некое человеческое подобие, а философский синоним категории бытия, понимаемого как основа мира. Бог выше всяких разделений, категорий, абстракций. У христианских мыслителей (Бердяев, Марсель) характеристика трансценденции носит отпечаток религиозных ценностей (например, у Марселя Бог – «абсолютный ты» - самый интимный и надежный друг). При всех различиях между собой религиозные экзистенциалисты не мыслят существование божественного вне акта веры. Решение проблем человека и его «экзистенциальной тревоги» религиозные экзистенциалисты видят в преодолении его отчуждения от бога.

Ясперс Специфіка екзистенціалізму Карла Ясперса виступає у вченні про суміжні ситуації. На думку Карла Ясперса, справжній зміст буття відкривається людині лише в природі глибоких потрясінь (хвороба, смерть та ін.). Саме в ці моменти відбувається «поразка шифру»: людина звільняється від вантажу своїх повсякденних турбот (від наявного буття в світі) і від своїх ідеальних інтересів і наукових уявлень про дійсність (від трансцендентного буття в собі). Перед людиною відкривається світ її глибокого інтимного існування (освідчення екзистенції) і її справжні переживання Бога (трансцендентного). За сформульованою Карлом Ясперсом концепцією, буття людини становить, по-перше, предметне буття; по-друге, екзистенцію або вільне людське життя; по-третє, трансценденція як раціонально незбагачена межа будь-якого буття та мислення.

Христианский экзистенциализм Марселя

В поисках духовных ценностей и путей их возрождения философия Марселя решительно соединяется с религией. Остро поставив вопрос о преодолении духовной отчужденности людей, Марсель постоянно искал ответ на ложном пути религиозной веры. Дело в том, что в глазах Марселя высшей формой интерсубъективности для человека является якобы реализуемое (а в действительности иллюзорное) «общение» с богом в акте веры, рассматриваемое к тому же как необходимое условие развития межчеловеческих форм коммуникации. Наполненная любовью «причастность» бытия данного человека к бытию других людей становится реальностью, согласно Марселю, лишь при условии ее опосредования «причастностью» каждого человека к богу.

Марселевское всеупование на бога обусловлено в конечном счете не чем иным, как беспросветным недоверием христианского философа к людям во всей их материально- мирской реальности, т. е., в сущности, крайне пессимистическим воззрением на человека как такового. Следует подчеркнуть, что этот пессимизм социально обусловлен консервативными, а во многом и реакционными убеждениями Марселя, который был настроен не только антикоммунистически, но и придерживался аристократических и монархических идеалов, уходящих своими корнями в предшествовавшую Великой французской революции эпоху. Марсель в то же время осуждал буржуазный демократизм, критикуя его справа. Обсуждая в начале 50-х годов перспективы социально-политического развития Франции, Марсель запугивал своих соотечественников «коммунистическим режимом», характеризуя последний как абсолютное «зло», и одновременно с симпатией писал о возможности установления в стране «монархического режима, соответствующего самым почитаемым традициям нашей страны…». Больше всего страшила Марселя возрастающая революционная активность народных масс, развертывающих наступление на угнетательско-эксплуататорские режимы во имя удовлетворения своих самых насущных жизненных требований и создания условий для действительно всестороннего развития всех людей.

Бердяєв М.  Основною ідеєю є те, що християнська релігія втрачає свій вплив на сучасну людину, яка вирішила будувати своє майбутнє, щастя без Бога, без допомоги потойбічних сил, без надії на безсмертя. Але йому здається, що заперечують не релігію, не Бога, а лише неправдиву ідею Бога, звідти суд не над Богом,  а над людським перекручуванням, спотворення образу Божого. Бог є в кожному з нас, він розглядається за аналогією з внутрішнім життям людини. Про Бога не можна сказати нічого визначеного. Він є таємницею. Він заперечує традиційне вчення про Бога. Тому що історія християнства зазнала перекручень і була змінена ідея Бога. Бог це не керівник. Бог виступає як сукупність сили, влади і водначас як любов, надія. Філософ не уявляє існування людини без Бога. Християнський екзистенціалізм  М. Бердяєва постає як заклик до співробітництва з Богом, тільки з допомогою Бога вирішуються важкі проблими, що постають перед людино.