1. Філософія як теоретична форма світогляду. Специфіка філософських проблем та характер філософського знання.

Філософія - це історична форма світогляду або сиетемно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія - це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, тому що у вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності і призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще Й тому, що все аксіологічне знання (етика, естетика) - предмет філософського дослідження. Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення. Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення - поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим — теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Релігія, наприклад, не займається спеціально пізнанням світу, щоб потім давати йому своє пояснення. Її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін.). Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута пафосом пізнання. Зрештою, світ як невідоме, як проблема постав лише перед філософією.

2. Структура філософського знання.

Структура філософського знання визначається тими сферами реальності, спираючись на які людина (і філософія) може з’ясовувати орієнтири життєдіяльності, позначити їх та досліджувати. Відповідно до цих сфер формуються основні філософські дисципліни або основні розділи філософії:

: онтологія - філософське вчення про буття (перш за все, буття як таке) чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов’язана із буттям і т.ін.; натурфілософія - що таке природне буття та природа у цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, соціологія - досліджує суспільство й людину як суспільну істоту; філософія історії - ставить граничні питання щодо історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесу розвитку, куди прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії тощо; культурологія - суспільному життю надає культуротворення, тому необхідним є вивчення культури; філософська антропологія -вивчає людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках (сутність людини, спосіб її буття тощо); структурна антропологія -вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних й інших можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; логіка - досліджує форми, закони та норми правильного мислення; гносеологія - це теорія пізнання; вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, етика - вчення про норми та засади людських взаємин; естетика - досліджує природу людського захоплення красою дійсності, філософія релігії – опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, історія філософії - збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.