11. Спілкування

11.1. Спілкування: структура, функції, види, бар’єри спілкування.

11.2. Соціальна група. Класифікація, структура груп.

11.3. Позиція, статус, роль людини в групі.

11.4. Тенденції поведінки людини в групі.

11.5. Соціально-психологічні феномени в групах.

11.6. Конфлікти, їх структура, класифікація.

11.7. Стратегії поведінки у конфліктах.

Єдина справжня розкіш –

це розкіш людського спілкування

(Антуан де Сент Екзюпері)

11.1. Спілкування: структура, функції, види, бар’єри спілкування

Спілкування – одна із основних психологічних категорій. Людина стає особистістю в результаті взаємодії і спілкування з іншими людьми.

Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребою у спільній діяльності і включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння партнера по спілкуванню.

Тлумачення цього поняття (спілкування) залежить від вихідних теоретичних і критеріальних обґрунтувань. У найзагальнішому вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Його соціальний зміст полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду.

У вітчизняній психології існує декілька підходів до розуміння спілкування. Найдоречніше виходити із принципу нерозривної єдності спілкування і діяльності, а не зводити спілкування до однієї з його сторон – або до обміну інформацією, або до взаємодії впливу однієї сторони, яка спілкується на іншу, або до процесу міжособистісної перцепції.

Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. За формою впливу можна робити висновок про комунікативні вміння і риси характеру людини, за специфікою організації мовного спілкування можна дізнатись про загальну культуру і грамотність, освіченість.

Наприклад, чимало людей у своє мовлення вставляють слова – “паразити” – ті, які насправді заважають розумінню мови, хоча на думку мовців, надають їхній думці зв’язність, заповнюють паузи. Вживання нецензурних слів, запозичення виразів із “фєні”, безумовно характеризують культурний рівень та соціальний статус співрозмовника не ліпшим чином. Зловживання “канцеляризмами” в усній мові також можуть багато повідомити про професійну належність, сферу діяльності співрозмовника. Цікаво, що сленг, жаргон змінюється від покоління до покоління, зокрема поповнюється нині як інтернаціоналізмами, породженими комп’ютеризацією - “жерсть”, так і “оновлюється” за рахунок суржику - “ми тіпа заходимо туди”.

Отже, спілкування – взаємодія двох або кількох людей, полягає у обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оцінювального характеру. Зазвичай спілкування включене у практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра тощо), забезпечує планування, здійснення і контролювання їх діяльності. Водночас спілкування задовольняє особливу потребу людини у контакті з іншими людьми. Задоволення цієї потреби, що з’явилося у процесі суспільно-історичного розвитку людей, пов’язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко займає значне і часом провідне місце серед мотивів, що спонукають людей до спільної практичної діяльності. Процес спілкування може відокремлюватися від інших форм діяльності і набувати відносної самостійності.

Засобами процесу спілкування виступають різні знакові системи: 1) мовлення – здійснюється за правилами певної мови (української, англійської тощо), яка представляє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування; 2) засоби оптико-кінетичні – жести, міміка, пантоміміка; 3) засоби паралінгвістичні – якість голосу, його діапазон, тональність; 4) засоби екстралінгвістичні – паузи, плач, сміх, темп мовлення; 5) засоби просторово-часові – взаєморозташування партнерів, часові затримки початку спілкування та інше.

Важливою характеристикою комунікативного процесу виступає намір його учасників вплинути один на одного, вплинути на поведінку іншого, забезпечити свою ідеальну представленість у іншому (персоналізацію); необхідні умови для цього – не просто використання однієї мови, але й однакове розуміння ситуації спілкування.

Так, наприклад, даруючи щось від щирого серця іншій людині, ви повинні зважити на можливі несподівані реакції: а) оцінка вашого вчинку як хабаря; б) образа через приписування вам бажання принизити цю людину своїм натяком на її нестатки; в) розчуленість і сльози, про причину яких зразу не здогадаєшся.

Все це приводить не просто до руху інформації, а й до уточнення і збагачення знань, відомостей і думок, якими обмінюються люди.

Спілкування: структура: з позиції соціальної психології. Виділяють такі сторони спілкування:

1. Сторона комунікативна – виражається у обміні інформацією, її розумінні, в ході спілкування його учасники повинні використовувати одну й ту саму знакову систему.

Всі, хто спілкується, впливають один на одного, у них виникають стосунки, відносини.

2. Сторона інтерактивна – виражається у взаємодії партнерів при організації і виконанні спільної діяльності. Ця сторона не вичерпується лише формами спілкування, зовнішньою картиною взаємодії, - мають значення і мотиви, цілі спілкування кожної сторони, взаємодія цілей і мотивів. Вирізняють такі види взаємодії, як співдружність, конкуренція і конфлікт.

3. Сторона перцептивна – виражається у сприйманні одного партнера по спілкуванню іншим.

Путь пізнання людини людиною є складним актом. Адекватний психологічний портрет суб’єкта спілкування формується в залежності від ряду об’єктивних та суб’єктивних факторів і включає в себе дію трьох важливих механізмів сприйняття людини людиною: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) та стереотипізацію.

До умов, що сприяють пізнанню людини людиною у спілкуванні, належить особистісно-соціальна цінність предмета комунікації, характер ситуації спілкування та тривалість контактів.

Перший етап в механізмі пізнання людини людиною – ідентифікація.

Ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене і неусвідомлене уподібнення, ототожнення її самої суб’єкту, який пізнається. Суть цього процесу полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншого: рибак рибака бачить здалеку, закохані – легше, ніж інші розуміють страждання того, хто переживає нерозділене кохання).

Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню. Це поглиблює сприймання іншої людини, створює уявлення про ставлення до себе як суб’єкта сприймання.

В процесі спілкування ідентифікація і рефлексія існують в єдності.

Інтерпретація дій і вчинків здійснюється або на основі ідентифікації, тобто через приписування іншому тих мотивів і почуттів, які, на думку людини, вона сама б виявили в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, до певних стереотипових уявлень.

Стереотипізація – це класифікація форм поведінки і інтерпретація їхніх причин стосовно прикладів, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип – це сформований у конкретних соціальних умовах образ людини, яким користується як штампом. Стереотипізація – прийом узагальнення типових рис, властивих особистостям, підкреслювання соціально і психологічно значущих характеристик людини. Художня література, прислів’я, приказки – результат власного досвіду і знань, отриманих із книг та інших джерел може “працювати” на стереотипізацію.

Якщо стереотипізація базується на об’єктивній інформації, правильному узагальненні, то вона відображає вищий рівень пізнання людини людиною. Якщо ці умови порушені - стереотипізація може бути і хибною, помилковою.

Стереотипи можуть утворюватись на основі першого враження, під впливом власних настановлень, чужих настанов, очікувань. Нагадаємо вельми відомий приклад з інтерпретацією характера людини за фотографією. Одній групі сказали, що на демонстрованій дослідниками фотографії – злочинець і попросили описати його зовнішність. Інша група отримала таке ж завдання й ту саму фотографію, проте їх було повідомлено, що це – дитячий письменник. Описи характеру, як ви розумієте, разюче відрізнялись.

Стереотипи, що виникають на ґрунті позитивних чи негативних настановлень (установок), настановленості – сукупності настановлень у спілкування проявляються у вигляді суб’єктивізму.

Можна в цілому сказати, що спілкування є поліфункціональним, що виражається у різноманітності існуючих класифікацій його функцій.

За критерієм мети спілкування вирізняють вісім функцій спілкування:

1. контактна, мета якої – встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому та передачі повідомлень і до підтримки взаємозв’язку у вигляді постійної взаємозорієнтованості (зосередження погляду на співрозмовникові, ручкання);

2. інформаційна, мета якої – обмін повідомленнями (прийом передача відомостей у відповідь на запит, а також обмін думками, задумами, рішеннями та ін.) (“Як справи?”);

3. спонукальна, мета якої – стимуляція активності партнера для спрямування його на виконання певних дій (“Не залишайте це без наслідків!”);

4. координаційна, мета якої обопільне орієнтування і узгодження дій при організації спільної діяльності (“Моя участь в цьому буде така...”);

5. функція розуміння, мета якої не лише адекватне сприйняття та розуміння смислу повідомлення, але й взаємне розуміння – намірів, настановлень, переживань, станів та ін. (“Наскільки я розумію, Ви в цій ситуації бачите тільки негатив?”);

6. емотивна, мета якої – збудження в партнері необхідних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна за його допомогою (партнера) своїх переживань і станів (“Я Вам співчуваю, але давайте подивимось на ситуацію з іншого боку...”);

7. функція встановлення стосунків (відносин), мета якої – усвідомлення і фіксація свого місця у системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків групи чи спільноти, в якій діє індивід (“Тепер я зрозумів, що вимоги керівництва до Вашої роботи справедливі, але Вас образила та форма в якій це Вам було висловлено...”);

8. функція здійснення впливу, мета якої – зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера, в тому числі його намірів, настановлень, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності та ін (“Не варто через це залишати роботу, існують інші шляхи знайти порозуміння з керівництвом...”).

Наведені ілюстрації прояву функцій змальовують ситуацію конфлікту підлеглого з безпосереднім керівником і реакції на його розповідь друга, колеги з іншої установи.

Вербальне спілкування – це мова і мовлення, а невербальне – міміка, жести, манера триматися.

У спілкуванні можуть виникати певні перешкоди, перепони, бар’єри. До них відносяться різноманітні неадекватні реакції співрозмовника, виражені як на вербальному так і невербальному рівнях.

Серед бар’єрів спілкування виокремлюють такі як: естетичні, мотиваційні, інтелектуальні тощо. Вони можуть бути пов’язані з належністю людини до групи або бути індивідуальними. Наприклад, естетичний бар’єр – неспівпадання уявлень про красиве чи некрасиве може виникати через специфіку національних (групових) уявлень співрозмовників про красу, або індивідуальних уявлень про припустимість чи неприпустимість різних зовнішніх емоційних проявів у тій чи іншій формі. Мотиваційний бар’єр – нерозуміння чи неприйняття мотивації поведінки партнера по спілкуванню може бути спричинений розбіжністю політичних поглядів (груповий бар’єр) чи моральних переконань партнерів (індивідуальний). Інтелектуальний бар’єр виникає в разі непорозуміння через релігійні погляди партнерів, статево-вікові особливості сприйняття ситуації (груповий бар’єр) чи тоді, коли існують перепони через специфіку мовлення кожного чи одного з партнерів спілкування (невиразна вимова, складність у викладі і доведенні думки, жаргон та й просто погане володіння тією чи іншою мовою спілкування) – індивідуальний бар’єр.

Своєчасне виявлення перешкод, бар’єрів спілкування сприяє віднайденною взаєморозуміння між партнерами, суб’єктами спілкування, дозволяє виявити ті якості партнера, які заважають спілкуванню і які йому сприяють, з’ясувати, як вони впливають на міжособистісні стосунки.

Розгляд трьох сторін спілкування в їх єдності – важлива умова оптимізації спільної діяльності і стосунків. Одним із завдань соціальної психології – розробка засобів коригування і оптимізації навчання, засобів розвитку здібностей і навичок спілкування, які особливо є важливими для тих, хто професійно пов’язаний з процесом спілкування: керівникам, педагогам, лікарям і т.ін. Серед різних форм навчання мистецтву спілкування значне місце посідає соціально-психологічний тренінг – оволодіння різними формами спілкування за допомогою спеціальних систем завдань (програм).

Міжособистісне спілкування значно змінилося з розвитком радіо і телебачення, хоча заміна особистих контактів на опосередковані не була так помітна при появі письма і книжок, грамофону і радіо. Телебачення створює на екрані ефект картини природнього спілкування; таке спілкування справило значний вплив на культуру суспільства і психічний розвиток людей – зокрема, через учбове телебачення і відеофільми. Нова галузь спілкування відкривається і у зв’язку з комп’ютеризацією, стільникового зв’язку.