4.3. Відчуття

Відчуття - початкова форма психічного відображення у свідомості людини окремих властивостей, ознак предметів і явищ, що безпосередньо діють на організм. Їх призначення - забезпечення орієнтації в оточуючому світі.

В даний час існує кілька способів класифікації відчуттів. Відомі усім відчуття, виділені ще Аристотелем: зір, слух, нюх, дотик, смак. Крім них, існує ще кілька видів, що не ввійшли в цю систему: тактильні (відчуття дотику), температурні (відчуття холоду і тепла), вібраційні (відчуття коливань), відчуття рівноваги і прискорення. Особливий вид відчуттів складають органічні чи внутрішні відчуття. Вони виникають у результаті збудження рецепторів, що знаходяться в стінках серця, легень, шлунка, кровоносних судин і ін. В нормі більшість таких відчуттів людина не усвідомлює, фіксуючи тільки функціональні зміни, що відбуваються у відповідних органах (голод, спрагу, духоту, переохолодження).

Для деяких (найважливіших) відчуттів існують специфічні органи (очі, вуха, ніс, язик), інші – надаються рецепторами, розташованими в будь-яких частинах тіла людини (на шкірі, у внутрішніх органах). Анатомо-фізіологічний апарат, пов’язаний із прийомом впливів певних подразників з оточуючого і внутрішнього середовища і перетворенням їх на відчуття, називається аналізатором. До аналізатору входять специфічні рецептори, що забезпечують приймання певного виду енергії; нерви, що проводять імпульси до ЦНС, а також ділянка ЦНС, що відповідає за аналіз певних відчуттів. Прикладом аналізаторів є зір, слух, нюх і т.п.

До індивідуальних властивостей відчуттів відносять:

• латентний (прихований) період реакції - час, який проходить між початком дії подразника і виникненням відповідного відчуття (наприклад, ми не зразу можемо відчути біль);

• інерція відчуттів - продовження відчуття після припинення дії подразника (після гучного звуку. наприклад, пострілу, він ще деякий час „звучить у вухах”);

• пороги чутливості – виникнення відчуттів лише при певній інтенсивності діючого подразника: нижній абсолютний поріг чутливості - найменша сила подразника, при якій дане відчуття починає усвідомлюватися; верхній абсолютний поріг чутливості - найбільша сила подразника, при якій ще існує відчуття (пороги чутливості дуже індивідуальні: звичайна людина слабко розрізняє кольори, художники ж можуть розрізняти до 100 відтінків одного кольору);

• адаптація - чи, інакше, пристосування - зміна чутливості аналізаторів під дією подразника. Розрізняють три її різновиди: повне зникнення відчуття при тривалій дії подразника (наприклад, аромат парфум через деякий час перестає сприйматись), притуплення відчуття під впливом сильного подразника, негативна адаптація (виходячи з темного приміщення на яскраве світло, ми можемо спочатку мовби „осліпнути”, і лише через деякий час зір до нас повертається); підвищення чутливості під впливом слабкого подразника, чи, інакше, позитивна адаптація (в тиші навіть цокання годинника сприймається гучнішим).

• взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізаторів при одночасному виникненні різних відчуттів (доведено, що при надмірно інтенсивному грюкоті (наприклад, авіаційного мотора) розпізнавальна чутливість ока різко погіршується, саме тому так важко працювати в приміщенні де стоїть надмірний гам);

• синестезія - виникнення у певному аналізаторі характерного для нього відчуття, однак причиною цього відчуття є не специфічний для нього подразник, а збудження іншого аналізатора (наприклад, ми сприймаємо кольори як „холодні” і „теплі”);

• сенсибілізація - підвищення чутливості аналізаторів в результаті тренування (наприклад, розвиток музичного слуху).

Відчуття людини піддаються тренуванню і розвитку. Через систематичне виконання спеціальних вправ можна покращити свою чутливість (збільшити діапазон між нижнім і верхнім порогами чутливості), підсилити дію окремих аналізаторів (наприклад, розвинути нюх) тощо.