10.3. Структура діяльності

Діяльність - складне явище, що включає сукупність елементів, які пов’язані між собою і утворюють певну цілісність, єдність, тобто становлять собою систему. Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну, яка уточнює загальну, структуру. Щодо проблеми визначення структури діяльності існує велика кількість підходів. Вони розрізняються методологічними засадами розгляду її як складного, динамічного, багаторівневого явища, конкретизацією дій та операцій, але так чи інакше в них вивчаються взаємозв”язки між такими компонентами діяльності як: суб”єкт – об”єкт, потреба, мотив – ціль, поцес (сукупність дій) – засоби, операції, дії, психофізіологічне забезпечення, умови дільності, результат. Важливе значення надається прийняттю рішень, яке має місце на усіх етапах і рівнях діяльності.

Розглянемо основні структурні елементи діяльності у взаємозв”зку (рис.2, рис.3).

Необхідною умовою здійснення діяльності є наявність суб”єкта, у якого виникає потреба змінити себе, навколишнє середовище, пізнати нове, отримати щось необхідне для життєдіяльності тощо.

Потреба – стан людини, який виражає необхідність у чомусь, що потрібне для створення і підтримки нормальних умов життя і функціонування людини залежно від об’єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою її активності. Потреби виникають у разі відчуття фізіологічного, соці­ального або психологічного дискомфорту, нестачі чогось, тому вони спонукають людей до дії, породжують інтерес до певної цілеспрямованої діяльності, яка завжди спрямована на задово­лення потреб. З іншого боку, діяльність людини є важливим фактором формування особистих по­треб, адже чим ширша, багатогранніша діяльність людини, тим різно­манітніші її потреби і тим повніше вони задовольняються. Однією з класифікацій потреб, які набули найширшого визнання, є класифікація за їх природою — 1) первинні (фізіологічні і, як правило, вроджені) - базисні: потреби у їжі, угамування спраги, безпеці, продовженні роду; 2) вторинні – культурні (матеріальні, духовні), набуті, психологічні, які усвідомлюються з досвідом та формуються під впливом виховання: потреби в спілкуванні, емоційному теплі, повазі, пізнанні, діяльності, естетичні, самореалізації, усвідомленні сенсу життя.

Рис.2. Основні елементи діяльності у взаємозв”язку.

Потреби, що виникають у людини, зумовлюють її пізнавальну та практичну активність для їх цілеспрямованого задоволення, перетворюючи таким чином конкретного індивіда у суб”єкта діяльності.

Суб’єкт – головний елемент діяльності – носій певного роду діяльності, джерело активності, спрямованої на предмет (об’єкт) з метою пізнання та перетворення навколишньої дійсності та самого себе. Предметом (об’єктом) діяльності є все те, на що спрямовуються дії, або те, що перетворюється в процесі діяльності.

Діяльність неможлива за відсутності суб’єкта та об”єкта, який він перетворює для задоволення потреби і досягнення мети, тому О.М. Леонтьєв підкреслював, що діяльність - це реальний зв”язок суб”єкта з об”єктом, в який необхідним чином включена психіка¹. Включеність психіки зумовлює вплив сприйняття об’єкта суб’єктом та прийняття ним відповідних рішень залежно від його особистісних якостей, індивідуально-типологічних рис та особливостей протікання психічних процесів (особливо сприймання, пам”яті, мислення тощо).

За відсутності спрямованості пізнавальної або практичної активності індивіда на предмет (об’єкт), він не може бути суб’єктом (згадаємо, що предметність – одна з характеристик діяльності).

При зустрічі суб’єкта із потенційним об”єктом його потреби відбувається опредмечування потреби.

Уявіть ситуацію, коли ви заходите у магазин і бачите річ, про яку давно мріяли (вона вам потрібна) і надзвичайно вам сподобалася. Ви розумієте, що хочете й приймаєте рішення придбати її. В результаті ця річ стає предметом вашої діяльності – ви починаєте діяти, щоб здійснити своє бажання, наприклад, шукати де і як заробити кошти, а потім працювати (виконувати трудову діяльність) для задоволення цієї потреби.

Але, необхідно звернути увагу, фіксація предмету на об”єкті може бути як джерелом зростання та розвитку особистості, так і причиною хворобливих відхилень або антисоціальних дій. В наведеному прикладі така ж ситуація іншу людину може спонукати до злочинних дій.

Опредмечування потреб у сфері міжособистісних відносин також може стати або джеролом зростання особистості (наприклад, предмет потреби – значима людина, здатна до відповідного почуття), або до невротичних відхилень (можливих у разі нерозділеного кохання, невідреагованої образи тощо). В останньому випадку мова йде про невротичну фіксацію на об”єкті.

В акті опредмечування потреби народжується мотив, тому мотиви зумовлюються потребами, тісно пов’язані з ними.

Якщо потреби виявляються у мотивах поведінки, її прагненнях, бажаннях, інтересах людини, то усвідомлюються суб”єктивно вони через мету. Немотивованої, як і нецілеспрямованої діяльності не буває. Мотив і ціль створюють свого роду “вектор” діяльності, який визначає її напрям та величину зусиль, які розвиває суб”єкт у процесі її виконання (рис. 2.2).

Мотив – це внутрішня основа, підстава, спонукальна причина дій і вчинків людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда, шлях вибору варіанту досягнення мети.

Без мотиву діяльність для людини втрачає сенс і для підтримки інтересу до діяльності необхідно застосувати стимулювання.

Стимул - зовнішня спонукальна причина дій і вчинків, явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію.

Різниця між стимулом і мотивом у тому, що мотив – це будь-яке внутрішнє психічне явище, що збуджує до дії, а стимул - це явище, що діючи на людину, викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, якщо буде усвідомленим особистістю та“пристосованим” до її потреб, цінностей, установок тощо. Один стимул може породжувати різні мотиви і, навпаки, один мотив може породжуватися різними стимулами. Наприклад, погроза про покарання одну людину стимулює до зміни поведінки, а іншу – навпаки, один студент намагається вчитися на високі оцінки заради отримання стипендії, а іншого спонукає до навчання велике бажання отримати якомога грунтовніші знання.

Те, якою буде діяльність, що зумовлена конкретним мотивом, визначається метою.

Мета (Ціль) - уявний образ майбутнього результату (передбачений результат) діяльності, за допомогою якого суб’єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу. Усвідомлена мета є основою, системоутворювальним елементом у структурі діяльності, а її відсутність заперечує існування діяльності (наявність усвідомленої мети – характеристика діяльності).

Якщо мотив спонукає до діяльності, то мета “конструює” конкретну дільність, визначає її характеристики та динаміку. Мотив і ціль можуть збігатися, не збігатися і навіть знаходитися у протиріччі.

Наприклад, якщо у студента, який виконує завдання, задане викладачем для самостійної роботи, пізнавальний мотив є домінуючим, тобто він бажає отримати певні знання, уміння, то ціль і мотив у цьому випадку збігаються, якщо ж студент зацікавлений лише здати роботу викладачу і отримати позитивну оцінку або домінує мотив запобігання невдач, то мотив та ціль діяльності не співпадають.

Вектор мотив – ціль розглядається у зв’язку з результатом діяльності, а також її предметом та умовами.

Мета може розглядатися як об’єктивний результат діяльності (об'єктивне явище) і як результат, передбачений суб”єктом (суб’єктивне явище). Якщо мета і результат глибоко усвідомлюються, розуміються суб”єктом діяльності, то формується образ-ціль та образ-результат, співвідношення між якими є головною умовою регулювання виконання діяльності.

Результат діяльності характеризується двома компонентами: продукт – це те, що отримано або має бути отримано після реалізації дій над предметом діяльності відповідно до мети; психічний результат діяльності – це новоутворення в структурі властивостей особистості, особливо в її досвіді, тобто в знаннях, уміннях, навичках. Психічний результат доповнює засоби суб’єкта діяльності і вважається позитивним, якщо завдяки йому людина не допускає помилкових дій.

Наприклад, результатом вивчення студентом теми “Поняття про діяльність та її структуру” мають стати: 1) продукт - написаний конспект лекції та звіт про виконання самостійної роботи; 2) психічний результат: знання основних понять теми, уміння розрізняти поняття дії, операції, діяльність; уміти розкладати різні види діяьності на структурні елементи тощо; навички щодо постановки цілей, аналізу власних мотивів діяльності, аналізу та врахування умов виконання діяльності тощо; зацікавленість у подальшому вивченні даної теми і дисципліни взагалі і.т.д.

Значною мірою результат діяльності (продукт, психічний результат) залежить від умов, в яких вона відбувається. Це пов”зано з суттєвим впливом зазначених умов на психічний стан суб’єкта, його психічні та особистісні властивості, мотиви, цілі, процес діяльності та вибір засобів її виконання.

Умови діяльності – це середовище та засоби, в яких і за допомогою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Оскільки поведінка людини залежить як від зовнішнього середовища, так і від її психічної діяльності, тому на хід діяльності впливають як зовнішні, так і внутрішні умови. До зовнішніх умов належать соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона праці тощо) та просторово-часові умови середовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, засоби, технологія тощо. До внутрішніх – фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров’я взагалі та психічного зокрема, характер, досвід, здібності тощо).

Наприклад, якість виконання навчальної діяльності студента не лекції (уважне слухання, конспектування, активність у наданні зворотного зв”язку викладачу) залежить від таких умов: внутрішні – самопочуття, відсутність втомленості, наявність бажання вчитися, зацікавленість темою, настрій, вміння концентрувати увагу тривалий час, посидючість, вміння сказати “ні” тим відволікає від роботи тощо; зовнішні – освітлення, температура, повітря, шум в аудиторії, засоби викладання матеріалу, оформлення аудиторії, поведінка, зокрема розмови, запізнення, загальний настрій з боку оточення і т.д.

Досягнення цілей діяльності – це не миттєвий акт, він вимагає більш чи менш тривалого часу. Це пояснюється тим, що у ході діяльності мета розгортається в систему окремих задач (цілей, даних в певних умовах), кожна з яких реалізується шляхом виконання окремих дій, що є взаємопов”язаними, здійснюються у певному порядку, будуються за визначеним планом. Послідовність дій, що спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності називається процесом діяльності.

Кожен особливий вид діяльності (ігрова, трудова, спілкування, навчання тощо) реалізується відповідними особливими поєднанням дій, послідовністю їх виконання та використанням необхідних засобів.Інакше кажучи, кожному особливому виду діяльності відповідає особливий процес, що забезпечує досягнення її цілей.

Особливі види діяльності – це верхній рівень у ієрархічній будові діяльності, яка складається з чотирьох рівнів (рис.3.): 1) верхній рівень – особливі види діяльності (процес виконання сукупності відповідних дій, що спрямовуються та забезпечують досягнення певної мети або певної зміни предмету діяльності), 2) дії - цільовий акт поведінки, значущої для суб”єкта, спрямрований на реалізацію цілі як бажаного результату; 3) операції - спосіб виконання дій, рівень автоматичних навиків, 4) найнижчий рівень – психофізіологічних функцій.

Рис.3. Рівні діяльності.

Розглянемо структурні елементи, пов”язані з оперативно-технічним аспектом діяльності, який забезпечує реалізацію процесу діяльності.

Дія – відносно закінчений елемент діяльності, у процесі якого досягається конкретна усвідомлена мета, що не розкладається на більш прості цілі, інакше кажучи, це складова процесу діяльності, що спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети. Ми говоримо про дію, як відносно закінчений елемент діяльності, оскільки вона може поділятися на дії більш низького порядку.

Наприклад, діяльність учіння студента в даний момент передбачає виконати домашнє завдання з певної дисципліни. Для її реалізації студент має виконати такі дії, як прочитати матеріал підручнику, написати конспект або розв”язати задачу тощо (дії І порядку), але ці дії можна представити у вигляді сукупності інших, ієрархічно супідрядних менш складних дій: піти в бібліотеку, взяти книгу, знайти в ній необхідний матеріал, ознайомитися з матеріалом, проаналізувати, вибрати головне, записати його в зошиті (дії ІІ порядку). А для цього необхідно виконати ще більше дрібні дії: одягнутися, щоб вийти з дому, почекати транспорт, взяти ручку, відкрити зошит, намалювати схему структурованого матеріалу, накреслити таблицю тощо (дії ІІІ порядку).

Основними структурними елементами дії є мотив, мета, засоби, результат (рис.4).

Рис.4. Структура дії

У загальнопсихологічних та практично-прикладних дослідженнях різновидів діяльності існує низка класифікацій дій за різними ознаками. Ми звернемося лише до тих, які більш наочно розкривають зміст основних компонентів дії.

Дія включає різні компоненти: 1) моторні (рухові), які забезпечують виконання дії, 2) центральні (мислительні), що регулюють та за необхідності корегують їх, 3) сенсорні (чуттєві) – здійснюють орієнтування в середовищі та контролюють хід виконання дій.

Моторні компоненти є зовнішніми, вони є складовими предметних дій - усіх дій, які спрямовані на перетворення стану або властивості предметів зовнішнього світу, та складаються із відносно простих, пов”язаних у просторі та часі рухів. Здебільшого це можуть бути такі дії: взяти (підняти), перемістити, опустити. Важливо, що виконання предметної дії заключається у здійсненні певної системи рухів, яка залежить від мети, властивостей предмету, на який ця дія направлена, та умов дій. Наприклад, ходити на лижах та ходити пішки тощо. Такі види рухів як мовленнєві, соматичні, виразні, психомоторні також можна віднести до зовнішніх компонентів дій.

Сенсорні та мислительні компоненти є внутрішніми. Вони забезпечують

координацію рухів та узгодженість їх одне з одним. Вони є складовими різноманітних дій людини, які виконуються у внутрішньому плані свідомості, що називаються розумовими діями.

Розумова діяльність людини розподіляється на: 1) перцептивну, за допомогою якої формується цілісний образ сприйняття предметів і явищ; 2) мнемічну, за допомогою якої здійснюється запам”ятовування, утримання та згадування якогось матеріалу; 3) інтелектуальну, за допомогою якої здійснюється вирішення інтелектуальних проблем; 4) імажетивну (від image - образ), за допомогою якої здійснюється творчий процес.

На хід процесу діяльності впливають засоби, обрані для його реалізації, зокрема засоби дій.

Засобами дій називають способи виконання дій, які складають певний вид діяльності,. Вони включають різні психічні акти. Залежно від того, які з психічних актів домінують у засобах дій, розрізняють дії: сенсорні – дії сприйняття об’єкта (розміру, розміщення в просторі, оцінка настрою людини по міміці тощо); моторні – дії, направлені на зміну положення об’єкта у просторі шляхом безпосереднього переміщення або за допомогою засобів праці; вольові – подолання труднощів та перепонів при досягненні мети; мислительні (процеси мислення) пошуки досвіду, який не може бути одержаний шляхом сприйняття або згадування конкретних фактів, а вимагає висновків із одержаних знань; мнемічні (мнестичні) - дії пам’яті, які забезпечують запам’ятовування, згадування.

Сенсорні та моторні дії в діяльності праці як правило об”єднуються в сенсомоторні. Як окремі види дій їх виділяють для цілей навчання (рис.5).

В нутрішні і зовнішні компоненти дії взаємопов”язані. Процес переходу від зовнішньої (матеріальної) до внутрішньої (ідеальної) дії називається інтеріоризацією. Завдяки інтеріоризації людина може оперувати образами, які в даний момент відсутні в її полі зору, проектувати, планувати зміни тощо. Це відбувається, оскільки, здійснивши певні предметні дії, вона накопичує відповідний досвід: знання, уміння, навички (ЗУН) і тим самим отримує здатність здійснювати ті ж дії в думці (рис.2.6). Але свої плани та ідельні образи людина, використовуючи свій досвід (ЗУН), намагається реалізувати у житті. Це можливо через процес перетворення внутрішньої психічної дії у зовнішню - екстеріоризацію (рис.2.6).

Наприклад, студент-першокурсник, який ще ніколи раніше не писав курсових робіт, виконавши її вперше за допомогою викладача, отримує відповідний досвід: знання, уміння, навички з планування та організації своєї діяльності, роботи з літературою, систематизації матеріалу тощо, які закарбувалися у нього в мозку - так відбувся процес інтеріоризації – перетворення предметних дій у розумові. Наступного разу, коли студентові знову зададуть таке ж завдання (навіть з іншої дисципліни), набутий досвід дасть йому можливість вже самостійно спланувати власну діяльність і реалізувати її – таким чином відбудеться перехід розумових (внутрішніх) дій у зовнішні, предметні дії, тобто екстеріоризація.

Особистий досвід у певній сфері діяльності; засвоєнні знання, норми поведінки, морально-етичними цінності; сформованіи уміння, навички та звички є засобами суб’єкта, визначають його підготовленість до діяльності, до виконання дій, зумовлюють хід процесу діяльності. До засобів суб’єкта серекд інших належать операції, що є рівнем автоматичних навичок, які не усвідомлюються або мало усвідомлюються людиною.

Операції - це система рухів, з яких складається кожна дія. Інколи операції можна розглядати як конкретний спосіб виконання дій.

Різниця між дією та опреацією в тому, що дія завжди включає акт свідомості та акт поведінки. Операції ж є неусвідомленими або малоусвідомленими.

Операції бувають двох видів: 1) що виникають шляхом адаптації, приладжування, безпосереднього наслідування, 2) що виникають з дій шляхом їх автоматизації. Перші – не усвідомлюються і не викликаються в свідомості навіть при прикладанні зусиль, другі – знаходяться на межі свідомості і легко можуть стати усвідомленими.

Характер використовуваних операцій залежить від задач та умов, в яких потрібно виконати цю задачу, а також від досвіду людини.

Передумовою та засобом діяльності є фізіологічні функції, до яких належать низка здатностей нашого організму, зокрема здібності до відчуття (сенорні), до запам”ятовування (мнемічні), моторні тощо. До цього рівня також відносяться вродженні механізми, закріпленні морфологією нервової системи, і ті, що дозрівють упродовж перших місяців життя. Ці засоби діяльності дані людині від природи, нічого не потрібно робити, щоб їх мати, вони вже є готовими до використання.

Наприклад, пам’ять. Коли людина ставить перед собою мету щось запам”ятати, вона часто використовує спеціальні прийоми, або дії, що називають мнемічними: логічний аналіз матеріалу, асоціювання з чимось знайомим, повторення тощо. Але ні одна з цих дій не забезпечила б очікуваний результат, якби у суб’єкта була відсутня мнемічна функція. Таке можливо у хворих людей, які мають так званий “корсаківський синдром”, що виражається у втраті саме мнемічних функції (на можливість запам’ятати будь які дії – їв чи не їв, звертався до когось чи ні, виконав щось чи ні тощо).

Отже, вектор процес – засоби розкриває процесуальний та операційно технічний аспекти діяльності, що включають особливий вид діяльності, дії, операції, психофізіологічні функції.

Найважливішо складовою будь-якої діяльності є прийняття рішення, яке може відноситися як до всієї діяльності, так і до окремих дій або їх компонентів. Суб”єкт приймає рішення під час визначення цілі діяльності, підцілей (конкретних задач), при плануванні, при виконанні дій тощо. Необхідність в цьоми виникає, коли суб”єкт має проблему, тобто попадає в ситуацію, яка включає невизеаченість. Найважливішими чинниками, що впливають на прийняття рішення, пов”язаного, наприклад, з вибором мотиву, є соціальні фактори (рівень домагань, оцінка з боку референтної групи, престижність професії тощо), при планування - когнітивні та операційні фактори тощо.

Отже, діяльність є надзвичайно складним, багатогранним явищем, який включає велику кількість елементів, пов”язаних між собою.

Головною умовою реалізації будь-якої діяльності є соціально-психологічні характеристики її суб’єкта, його досвід (знання, уміння, навички, звички), те, як він ставить перед собою цілі, здійснює мотивацію, реалізує процес, застосовує засоби, враховує умови, приймає рішення тощо, а також те, що є предметом діяльності, які його характеристики, наскільки реально суб”єкт їх усвідомлює.