Симпатична

Розширює зіниці

Придушує сльози

Придушує слюновиділення

Активізує потові залози

Збільшує частоту серцебиття

Збільшує потовиділення

Перешкоджає травленню

Виділення адреналіну

Виділення цукру з печінки

Послаблює сечовий міхур

Придушує екскрецію

Придушує збудження гені талій

Еяколяція у чоловіків

Парасимпатична

Звужує зіниці

Викликає появу сліз

Викликає слиновиділення

Зменшує частоту серцебиття

Зменшує потовиділення

Звужує кровоносні судини

Стимулює травлення

Зжимає сечовий міхур

Стимулює екскрецію

Стимулює геніталії

Рис. 6. Симпатична і парасимпатична гілки автономної нервової системи. Обидві гілки контролюють мимовільні дії. Симпатична система зазвичай активізує організм. Парасимпатична система, як правило, призводить його до стану спокою. Симпатична гілка передає сигнали по ланцюжку ганглій (скупчення клітинних тіл), які знаходяться поза спинного мозку.

Вегетативна нервова система є саморегульованою, ми не можемо свідомо керувати роботою внутрішніх органів та впливати на обмін речовин. Але відомі випадки, коли людям, наприклад йогам, за допомогою певної системи вправ вдавалося уповільнювати та прискорювати серцевий ритм, на довгий час затримувати дихання, дуже довгий час існувати без їжі, впливати на обмін речовин.

Отже, психіка невідривна від анатомо-фізіологічних механізмів, в першу чергу мозку, які є важливою умовою її існування. Але мозок – це орган психічної діяльності, а не її джерело, бо розкриття сутності нейродинамічних процесів не дає ще даних про те, що саме людина відчуває, переживає, уявляє, про що і як вона думає, мріє, до чого прагне, які цілі ставить перед собою, якими поглядами та переконаннями керується в своїй поведінці. А саме в цьому й виявляється специфіка психічного, його своєрідність. Мозок – матеріальний місток, що поєднує психіку з об’єктивним світом, він лише умова виникнення психіки, її розвитку, а також деградації та інволюції на фінальних стадіях онтогенезу. Психічна діяльність має власну природу та власні закономірності існування.

3.3. Психічне здоров’я

Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, при якому людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні й особисті проблеми.

Фактори здоров’я були визначені ще у 1905 році Бехтеревим:

• Природа організму: антропологічні особливості та біохімічні процеси, що спадково зумовлені й передаються від покоління до покоління;

• Вроджені особливості – умови запліднення і розвиток плоду: хвороби матері під час запліднення та вагітності;

• Економічні умови – невдала економічна політика приречує людей на боротьбу за існування, за право на життя;

• Сім’я – основа формування та розвитку людини, саме в ній відбувається формування адаптаційних можливостей особистості до зовнішніх умов життя. Вона відіграє величезну роль не тільки в розвитку характеру особистості, а й в збереженні і укріпленні фізичного і психічного здоров’я;

• Освіта – важливий фактор здоров’я. Бехтерев вважав, що неосвіченість, невігластво породжують розумову сліпоту;

• Спосіб життя – характеризує особливості та умови життєдіяльності людини. Він характеризує особливості повсякденного життя людини, трудову діяльність, побут, форми використання вільного часу, задоволення біологічних і соціальних потреб, участь у суспільному житті, норми та правила поведінки.

До цих факторів сьогодні додають екологію та рівень розвитку медицини, стан якої впливає на фізичне, психічне та соціальне благополуччя людини.

Найважливішим фактором вважається спосіб життя. Спосіб життя – один із критеріїв суспільного прогресу, це ”обличчя” людини. Доведено, що з суми всіх факторів, які детермінують здоров’я людини, 50-55 % приходиться на спосіб життя.

У той же час, до основних факторів, що визначають спосіб життя належать:

- рівень загальної культури та освіченості;

- матеріальні умови життя;

- статеві, вікові та конституційні особливості людини;

- стан фізичного здоров’я;

- характер екологічного середовища існування;

- особливості сімейних стосунків та сімейного виховання;

- особливості професійної діяльності;

- звички людини;

- можливість задоволення біологічних та соціальних потреб.

Здоровий спосіб життя – концентрований вираз взаємозв’язку способу життя та здоров’я людини. Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, соціальних і побутових функцій у оптимальних для здоров’я та розвитку умовах. На жаль, у нашій країні ще тільки починається формуватися бережливе ставлення до здоров’я як цінності.

Психічне здоров’я – це такий стан людини, який характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму, які забезпечують почуття суб’єктивної психічної комфортності, адекватні форми поведінки, здатність до цілеспрямованої осмисленої діяльності та реалізації власного потенціалу.

У контексті психічного здоров’я необхідно розкрити сутність психосоматичних захворювань, які вважаються ” патологією сучасної цивілізації”. Психосоматичні захворювання – це функціональні розлади тої чи іншої системи без достатньої органічної основи, але за важливої ролі психологічних та соціальних факторів.

Сучасне тлумачення психосоматичних розладів суттєво розширилось. Якщо раніше до цих захворювань належали гіпертонія, тиреотоксикоз, нейродерміт, бронхіальна астма, деякі форми ревматоїдного артриту, виразковий неспецифічний коліт і виразка, то зараз до них включають багато шкіряних та урогенітальних хвороб, мігрені, нервову анорексію та булімію, деякі форми психогенного ожиріння, цукровий діабет, кардіоспазм, імпотенцію, навіть рак та інші.

Психосоматичні розлади (ПСР)– це група хворобливих станів, які виникають при взаємодії соматичних (тілесних) та психічних патогенних факторів. ПСР зумовлені психологічними причинами. Людина, як правило, не усвідомлює цих причин. Саме ці хвороби демонструють єдність тіла та психіки.

Специфічність психосоматичних захворювань в тому, що з психологічної точки зору тлумачення хвороби, вони можуть розглядатися як:

• Хвороба – як наслідок. Наприклад, якщо людина не дозволяє собі проявляти агресію, гніватися, вона нібито віддає наказ організму не виробляти певні хімічні речовини (нонадреналін). І гормони ”атаки і нападу” перестають виробляться, а гормони ”страху” (адреналін) з’являються в надмірній кількості. Це призводить до захворювання.

• Хвороба – як сигнал. У цьому випадку хвороба є реакцією на певну поведінку людини, яка загрожує травматичними наслідками психологічного та фізичного плану. Наприклад, у дитинстві людина злякалася високого, повного з вусами чоловіка. Потім ця ситуація забулася. І ось уже в дорослому віці вона приходить на нову роботу, де керівник зовнішньо дуже схожий на того чоловіка з дитинства. Свідомо людина не пам’ятає ту ситуацію, а несвідоме пам’ятає той переляк. І з’являються симптоми хвороби, на роботі починає боліти голова, чи шлунок. У цьому випадку хвороба розглядається як символічне повідомлення від несвідомого про те, що тут чатує небезпека чи біль.

• Хвороба – як джерело вигоди. Певна негативна причина дає позитивні наслідки, які не можливо отримати без цієї причини. Наприклад, коли людина хворіє, вона, звісно, отримує підвищену увагу та піклування з боку рідних та близьких. Коли людина не бажає з кимсь спілкуватися, чи чогось робити, але не може відкрито про це заявити, то наявність сильних головних болів чи інших симптомів дає можливість звільнитися від цього.

• Хвороба – як компенсація. У цьому випадку хвороба розуміється як здатність виразити власну психологічну потребу в тілесній формі. Якщо людина не може задовольнити свою потребу психологічно, то вона частково задовольняє її тілесно, ірраціонально породжуючи хворобу, зручну для задоволення даної потреби. Наприклад, якщо людина не задовольняє потребу в безпеці на психологічному рівні, вона може це робити поїдаючи велику кількість їжі, таким чином справляючись з тривогою. І це призводить до надлишкових утворень жирової тканини, ”додаткової броні”.

• Хвороба – як програма. Відомо, що розум (психіка) здатна змінювати фізіологічні реакції. Можна допустити, що в основі багатьох хвороб лежать помилкові уявлення нашої психіки, свідомої чи несвідомої її частини.

Лікування ПРС пов’язане в першу чергу з усуненням психологічних причин, які призвели до їх виникнення. І як тільки психологічна проблема розв’язується, то хвороба зникає сама собою.