1. Характеристика національних варіантів мистецтва бароко в різних країнах (маринізм, культизм, консептизм, преціозна література).

БАРОКО — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVII століть.

Термін "бароко" був введений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище.

Термін "бароко" дав можливість об'єднати в межах цього літературного напряму чимало течій і шкіл, які існували здебільшого протягом XVII століття й відзначалися типологічно спорідненими рисами. Зупинимось на характеристиці деяких з них.

МАРИНІЗМ — літературна течія в Італії XVII століття, пов'язана з ім'ям Джамбатісто Маріно.

Характерні риси цієї школи:

• перевага форми над змістом;

• наявність примхливих метафор, порівнянь, словесної гри при відсутності відчуття, етичних і громадських ідей.

марінізм (мarinissimo – від прізв. італ. поета Дж.Маріно) течія в італійській літературі, представники якої (Акілліні, Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, хар-ся посиленням формотворчих тенденцій;

ПРЕЦІОЗНА література — (від франц. "вишуканий", "витончений") аристократичний напрямок у літературі Франції XVII століття.

Особливості

• оспівування галантного кохання та дрібних епізодів із світського життя;

• використання примхливих метафор, умовних алегорій, перифраз;

• улюблені форми лірики: сонети, рондо, послання

преціозну літературу – стильова течія бароко у французькій літературі, для якої характерні вишуканість лексики, метафоричність, витончена барвистість стилю тощо. Представники: д’Юрфе, д’Обіньяк та ін.

КУЛЬТУРИЗМ(Гонгоризм)— аристократична школа в іспанській поезії, яку започаткував поет Луїс де Гонгора.

Ознаки цієї школи

• відмова від ренесансного принципу доступності поезії;

• утвердження культу чистоти форми, принципової безсюжетності і ускладненості поетичного слова.

гонгоризм – поетична школа в іспанській поезії, представники якої тяжіли до метафоризації, вишуканого поетичного мовлення, своєрідності перифраз, абсолютизації “аристократичного духу”;

КОНСЕПТИЗМ – течія у літературі бароко (Ледесма, Ф.Кеведо), основною художньою знахідкою якої було парадоксальне зіставлення чи зіткнення предметів, явищ, якостей, зв’язок між якими розкриває глибинну сутність предмета або явища із незвичайного боку, це приклад літературної гри з читачем, що має розгадати прихований смисл тексту;

2. «Золота доба» іспанської літератури: особливості розвитку бароко в Іспанії.

Іспанія XVII століття майже нічим не відрізнялася від Іспанії попереднього століття.

Як і раніше, вона залишалася країною єзуїтів. Тут з дикою жорстокістю панувала інквізиція. За XVI, XVII і XVIII століття на вогнищах інквізиції було спалено понад ЗО тисяч людей і близько 300 тисяч кинуто до в'язниці.

Іспанський король іменувався "його католицькою величністю". Величезна роль церкви проявлялася не лише у політичному житті країни, айв економіці: церква володіла однією четвертою усієї іспанської землі. Всередині XVII століття майже кожен 5—6 іспанець носив одяг монаха або священика.

Якщо у Франції абсолютизм у період свого становлення сприяв формуванню нації, економічному, політичному та культурному об'єднанню сил народу, то в Іспанії цього не відбулося. Королівська влада досягла лише незначного обмеження влади феодалів, взяла під свій контроль лицарські духовні ордени, конфіскувавши їх величезні земельні наділи.

В Англії та Франції королівська влада, впроваджуючи політику меркантилізму (заохочення торгівлі та промисловості), сприяла економічному зростанню країни. В Іспанії королівська влада, йдучи на поступки феодалам, проводила нерозсудливу політику у галузі зовнішньої торгівлі, дозволяючи шляхом ввезення іноземних товарів підривати основи власного виробництва.

Золото рікою лилося із американських колоній на територію Піренейського півострова. Золото стало для Іспанії підступним даром богів.

Загибель "Непереможної Армади" (усього іспанського флоту) поблизу берегів Англії у 1588 році остаточно підірвала військову міць країни. Почалися хвилювання в іспанських колоніях.

З карти країни зник цілий ряд населених пунктів. Все населення Іспанії за короткий проміжок часу з кінця XVI і до середини XVII століття зменшилося на два понад мільйони чоловік.

Різко скоротилося виробництво.

Соціальний та національний тиск, що здійснювався дворянством за підтримки уряду та церкви, став причиною ряду народних повстань.

Католицька церква, яка поєднувала у собі духовне ярмо народу із найвитонченішими формами репресій, стала в Іспанії керівним інструментом реакції, знаряддям безжального придушення революційного протесту мас.

У XVII столітті Іспанія — другорядна країна Західної Європи. її колишня могутність відійшла у минуле.

Дійсної влади король уже не мав.

Філософська думка Іспанії була перейнятою містикою та песимізмом.

Однак художня література Іспанії того періоду надзвичайно багата. Іспанський Ренесанс дещо запізнився. В той час, як в Італії, Франції краща пора Відродження вже минула, в Іспанії, яка накопичувала свої культурні сили, цей розквіт тільки розпочинався.

В іспанській літературі XVII століття можна виділити три художніх напрями: ренесансний реалізм, який очолював могутній геній Лопе де Вега, класицизм, представлений творчістю деяких вчених-поетів та підтримуваний університетами, і бароко, найвищим вираженням якого була творчість Педро Кальдерона. Слід зазначити, що класицизм в Іспанії не прижився.

РЕНЕСАНСНИЙ РЕАЛІЗМ, який поєднував у собі художній досвід античної культури із національними художніми традиціями іспанського народу, являв собою у першій половині XVII століття наймогутніший, глибоко народний художній напрям в Іспанії.

Театр пізнього Відродження (1580—1620-ті роки) і наступної літературної епохи — XVII століття — в Іспанії являв собою дійство величезного масштабу.

Іспанський театр "золотого віку" активно утверджував гуманістичний склад життя, гуманістичного героя; боровся комедією більше, ніж трагедією. Національний театр був глибоко ліричним. Відомі драматурги були поетами у прямому розумінні цього слова. Лопе де Вега до 50 років повністю не усвідомлював того, що він поет-драматург.

Цілком зрозуміло, що Іспанія посилювала тиск на театр. У самих коралях були перегородки для різних верств населення партер для тих, хто мав стояти; окрема галерея для жінок, ложі для знаті; існували придворні театри. П'єси перевірялися, ставали потворними після ряду змін, заборонялися церковною цензурною; актори і драматурги зацьковувались у проповідях, книгах та брошурах.

Хоча реакція і досягла таким чином певних результатів, вона не могла підкорити театральне мистецтво повністю. Тому Філіпп II і найбільш послідовні діячі Контрреформації стояли за повну, абсолютну заборону театру, як світського, так і духовного. Тричі за 100 років королівський уряд забороняв театр: у 1598, 1646 і 1665 роках, але щоразу він втрачав контроль над станом цього виду мистецтва у країні і відступав.

Національна драма залишилася непереможною в ідеологічному двовладді, але умови життя та творчості драматургів за таких обставин були важкими, загроза найстрашніших покарань — цілком реальною.

Тому глядач або читач XXI століття, знайомлячись із п'єсами Лопе де Веги, повинен пам'ятати, що драматург вперше і всупереч усьому реалізував перемогу національного ренесансного театру на території всієї Іспанії.