20. Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.

Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним ісп. рісаго — шахрай романом, який [281] протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента — маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення — пікаро. Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Загалом роман відзначається вільнодумством, великою дотепністю. Стиль його низький, мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності. Можливо, автор свідомо протиставив цей низький стиль складній, риторичній мові рицарських романів. Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством, осміяння Пихатості дворянства та ін. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності. В цьому жанрі відзначилися Матео Алеман та Франсиско Кеведа. Першим пікарескним романом був Життя Ласарильйо з Тормеса, автор якого невідомий.

21. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістовна характеристика, національні варіанти.

Ліричний герой сонетів — це мрійник, заглиблений у свій внутрішній світ. Він живе і дихає любов'ю, яка відкриває його душу назустріч красі навколишнього світу.

Сонет (від італ. зопеііо — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п'ятистопного або шестистопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети). У сонеті має бути п'ять рим з різними видами римування. Виник сонет в італійській літературі, очевидно, на початку XIII ст. Започаткований Джакото да Лентіно (XIII ст.), сонет проходить через всю історію світової літератури/

Зміст сонета складає почуття чи настрій, викликаний яким-небудь фактом. Сам факт лише глухо згадується, дається натяком, а іноді в сонеті й зовсім відсутній безпосередній привід - вірш служить вираженням настрою, який володіє поетом. Головне - у вираженні емоцій, у перебуванні слів і образів, що не тільки передадуть щиросердечний стан ліричного героя, але і заразять цим настроєм читача.

 У сонетах, як і в поемах, окремі випадки є приводом для широких узагальнень, що стосується всього життя. Іноді здається, що мова йде про щось чисто особисте, скороминущий настрій, але поет неодмінно зв'язує його з чимось великим, що знаходиться поза ним. У драмах Шекспіра й особливо в його трагедіях ми зіштовхуємося з таким ж сполученням приватного і загального.

 Поети Відродження, і особливо Шекспір, дуже гостро відчували протиріччя життя. Вони бачили їх і в зовнішньому світі й у душі людини. "Сонети" розкривають перед нами діалектику щиросердечних переживань, зв'язаних з почуттям любові, що виявляється не тільки джерелом найвищих радощів, але і причиною важких мук.

У сонетах, як і в поемах, окремі випадки є приводом для широких узагальнень, що стосується всього життя. Іноді здається, що мова йде про щось чисто особисте, скороминущий настрій, але поет неодмінно зв'язує його з чимось великим, що знаходиться поза ним. У драмах Шекспіра й особливо в його трагедіях ми зіштовхуємося з таким ж сполученням приватного і загального.

Поети Відродження, і особливо Шекспір, дуже гостро відчували протиріччя життя. Вони бачили їх і в зовнішньому світі й у душі людини. "Сонети" розкривають перед нами діалектику щиросердечних переживань, зв'язаних з почуттям любові, що виявляється не тільки джерелом найвищих радощів, але і причиною важких мук.