- •Походження античної трагедії та комедії.
- •2.Теорія трагедії та комедії за Арістотелем.
- •Внесок Есхіла і Евріпіда у розвиток античної трагедії.
- •1. Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей.
- •2. Від трагедій «Іон», «Єлена» та ін., де вперше зустрічаютьсямотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до «побутової» драми, п'єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами.
- •5. Потрактування Арістофаном творчості Евріпіда і Есхіла у комедії «Жаби».
- •1)Середньовіччя як історико-культурна доба.
- •2)Шлях від легенди до роману: літературні обробки історії про Трістана та Ізольду (Беруль, Тома, Кретьєн де Труа, ж. Бедьє).
- •Зв’язок «Роману про Трістана та Ізольду» з циклом лицарських романів про короля Артура (Теоретичне джерело №1)
- •4) Поняття куртуазного кохання в контексті середньовічної культури. (Теоретичне джерело №2) «Трістан та Ізольда» – це роман про вірність чи зраду? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту.
- •Характеристика національних варіантів мистецтва бароко в різних країнах (маринізм, культизм, консептизм, преціозна література).
- •«Золота доба» іспанської літератури: особливості розвитку бароко в Іспанії.
- •Риси барокового світосприйняття та естетики в драмі «Життя – це сон»
- •«Життя – це сон» як алегорична дидактична драма, її символізм та міфологізм.
- •4. Елементи сюжету.
- •7. Проблематика драми «Життя — це сон».
- •10. Провідні мотиви твору
- •Залікові питання
- •1.Періодизація Античності. Феномен античної цивілізації.
- •2. Антропоморфічність античної міфології: 12 наймогутніших олімпійців
- •3. Охарактеризуйте давньогрецький героїчний епос.
- •4. Тема фатуму в «Іліаді»: втручання богів у життя смертних (доля Єлени та Паріса).
- •5. «Одіссея» – поема про повернення чоловіка додому та історія відновлення сімейного благополуччя
- •6. Генеза та художні особливості давньогрецької трагедії
- •7. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Цар Едіп»?
- •8. Театр і драматургія Давнього Риму: комедії Плавта та Теренція
- •9. Специфіка творчості Анакреонта, Алкея, Сапфо
- •10 Середньовічна релігійна література. Творчість Святого Августина
- •11. Наведіть типологічні риси класичного епосу середньовіччя.
- •12. Особливості лицарського роману на прикладі «Роману про Трістана та Ізольду» ж. Бедьє.
- •13. Жанри передновелістики: exemplum, ле, фабліо, шванк.
- •14. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом
- •15. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки ф. Петрарки «Канцоньєре».
- •16. Типологічні риси літератури європейського Відродження
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції
- •18. Специфіка розвитку ренесансних тенденцій у літературі Іспанії (суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники).
- •19. Типологія іспанського роману доби Відродження.
- •20. Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.
- •21. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістовна характеристика, національні варіанти.
- •22. Зіставлення поетичного спадку п. Де Ронсара та ж. Дю Белле: тематика, стиль, атмосфера.
- •24. Ідейно-естетичні особливості сонету у поетів-метафізиків (Дж. Донн). Метафізична поезія як самостійне явище літератури Бароко.
- •25. «Шекспірівське питання» та ставлення до нього сучасних фахівців-шекспірознавців
- •26. Традиційна періодизація творчості в. Шекспіра. Коротка характеристика кожного етапу.
- •27. Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції XVII ст. Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало.
- •28. Конфлікт між обов’язком та почуттям/розумом та пристрастю в трагедії п. Корнеля «Сід».
- •29. Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п. Корнеля та ж. Расіна.
- •Філософські ідеї французького Просвітництва
26. Традиційна періодизація творчості в. Шекспіра. Коротка характеристика кожного етапу.
Традиційно у Шекспіра виділяють 3 періоди творчості:
1) 1590 - 1600.
2) 1600 - 1608.
3) 1609 - 1613.
1. Оптимістичний, тому що збігається з періодом раннього Відродження, а раннє Відродження пов'язане з гуманізмом. Все веде до добра, гуманісти вірять у торжество гармонії. Переважають історичні хроніки й комедії. На рубежі 1-2 періоду створюється єдина трагедія «Ромео й Джульєтта». Ця трагедія не абсолютно похмура. Обстановка дії сонячна, яскрава атмосфера загальної радості. Те, що трапилося з героями, трапилося випадково - убивство Меркуціо, Ромео вбиває Тібальда. Коли Ромео и Джульєтта таємно вінчаються, гонець випадково спізнюється. Шекспір показує, як послідовність випадків приводить до загибелі героїв. Головне, що світове зло не приходить у душі героїв, вони вмирають чистими. Шекспір хоче сказати, що вони вмерли як останні жертви середньовіччя.
2. Цей період творчості Шекспіра пов'язаний з розвитком жанру трагедії. Він створює в основному тільки трагедії і незабаром розуміє, що буржуазна моральність не краща, ніж середньовічна. Шекспір б'ється над проблемою, що є зло. Трагічне розуміється ідеалістично. Шекспіра жахає те, що трагедія виникає з того ж, із чого й комедія. Шекспір починає спостерігати, як те саме якість приводить до гарного й поганого.
3. Романтичний. Шекспір намагається зберегти гуманістичні матеріали, хоча паростків для гуманізму не дає
27. Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції XVII ст. Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало.
У мистецтві й естетиці класицизму (XVII ст.), що складалися на ґрунті ідей французького абсолютизму, центром постала активна діяльна особистість — герой. Його характеру не властивий титанічний масштаб, який вирізняв героїв Відродження, а також цілісність характеру й активне спрямування волі на досягнення мети, що визначала героїв грецької античності.
У руслі ідей механістичного матеріалізму епохи, що розділив світ на дві незалежні субстанції — духовну та матеріальну, мислячу й чуттєву, герой мистецтва класицизму постає індивідуалізованим уособленням названих протилежностей і покликаний визначитися щодо пріоритетів. Героїчною постаттю він стає завдяки наданню переваг цінностям, котрі уособлюють "всезагальне", причому під "всезагальним" класицизм розумів такі достатньо умовні цінності, як дворянська честь, лицарська відданість феодала моральному обов'язку перед правителем і под. Домінування філософського раціоналізму мало позитивне спрямування в сенсі утвердження ідей цілісності держави під владою сильної особистості. У мистецтві воно зумовило умоглядність характерів і конфліктів героїв трагедії. Дослідники слушно зазначають, що класицизм "видобував гармонійне начало не з надр самої людської натури (ця гуманістична "ілюзія" була подолана), а з тієї суспільної сфери, в якій герой діяв" [12, с. 224].
Методологічною засадою естетики класицизму став раціоналістичний метод Декарта, що ґрунтувався на математичному знанні. Він відповідав змісту ідеології абсолютизму, який прагнув регламентувати всі сторони культури та життя. Теорія пристрастей, мотивована філософом, узалежнювала душі від тілесних збуджень, спричинених зовнішніми подразниками. Раціоналістичний метод використовувала теорія трагедії, що в дусі картезіанства застосувала принципи поетики Арістотеля. Ця тенденція яскраво простежується на прикладі трагедій най видатніших драматургів класицизму — П. Корнеля і Ж. Расіна.
Найвидатніший теоретик естетики класицизму Н. Буало (1636—1711) в праці "Поетичне мистецтво" (1674) викладає естетичні принципи мистецтва класицизму. Основою естетичного автор вважає підпорядкування митця законам розумної думки. Однак це не означає заперечення поетичності мистецтва. Міру художності твору він узалежнює від міри істинності твору та правдоподібності його картин. Ототожнюючи сприйняття прекрасного з пізнанням істини за допомогою розуму, він творчу уяву й інтуїцію митця також узалежнює від розуму.
Н. Буало закликає митців до пізнання природи, але радить піддавати її певному очищенню та виправленню. Велику увагу дослідник приділяв естетичним засобам виразу змісту. Для досягнення ідеалу в мистецтві він вважав за необхідне керуватися строгими правилами, котрі випливають із деяких всезагальних засад. Тобто, він дотримувався ідеї існування певної абсолютної краси, а отже, і можливих засобів її творення. Основне призначення мистецтва, на думку Н. Буало, — виклад раціональних ідей, огорнутих шатами поетично прекрасного. Мета його сприймання — поєднання розумності думки та чуттєвої насолоди доцільністю форм.
Раціоналізація форм досвіду, в тому числі художнього, відображена також у диференціації жанрів мистецтва, які естетика класицизму поділяє на "високі" й "низькі". Автор вважає, що їх не можна змішувати, оскільки вони ніколи не перетворюються один в одного. За Н. Буало, героїчні дії та благородні пристрасті — сфера високих жанрів. Життя звичайних простих людей — сфера "низьких" жанрів. Саме тому, віддаючи належне творам Жана-Батіста Мольєра, він вважав їх недоліком близькість до народного театру. Отже, естетика Н. Буало зосереджена на творенні приписів, яких має дотримуватись митець, щоби його твір відповідав ідеї краси як упорядкованості змісту та форми з огляду розумної доцільності змісту й належної поетичності його форми.
Певні естетичні ідеї містять трактати П. Корнеля, присвячені теорії драми. Основний сенс останньої драматург вбачає в "очисній" дії театру, на кшталт арістотелевого "катарсису". Театр має пояснити глядачам події твору так, щоби з театру вони могли піти, розвіявши всілякі сумніви та протиріччя. Цінною для теорії естетики є ідея смаку, обґрунтована Ф. Ларошфуко (1613— 1680) у праці "Максими". Автор розглядає протилежні тенденції в пізнанні, зумовлені відмінностями між смаками та розумом. У середині названої естетичної сфери протилежності повторюються у вигляді смаку: пристрасного, пов'язаного з нашими зацікавленнями, і загальнішого, що спрямовує нас до істини, хоча різниця між ними відносна. Відтінки смаку різноманітні, цінність його суджень зазнає змін. Філософ визнає існування доброго смаку, що проторює шлях до істини. Попри декларативність естетичних ідей класицизму, духовний і соціальний ґрунт, на якому вони виростали, а саме — становлення національних держав з сильною одноособовою владою (король, імператор) — виявився надзвичайно плідним для практики мистецтва. На основі ідей класицизму високого розквіту досягли драматургія, театр, архітектура, поезія, музика, живопис. У всіх цих видах мистецтва складалися національні художні школи.