3. Внесок Есхіла і Евріпіда у розвиток античної трагедії.

Внесок Есхіла у процес створення трагедійного дійства був величезний. Поет створює трагічну трилогію, що незабаром стає традиційною для змагань драматичних поетів. Великим поштовхом для швидкого розвитку трагедії стало введення Есхілом другого актора. Він увів згадувану формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Він перший синтезував усі елементи, пов'язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибоко драматичного характеру. Завдяки його творчості трагедія набулапершорядного суспільного звучання і стала найголовнішимдраматичним жанром.

Есхілові належала низка технічних удосконалень у театрі та драматичному мистецтві. Він першим почав виробляти пофарбовані маски, надаючи їм певні трагічні вирази людського обличчя, винайшов котурни — черевики трагічного актора, що набагато збільшували його зріст. Він увів ряд театральних машин, без яких не могла обійтися вистава

Евріпід був поетом розкладу афінської рабовласницької демократії.

У всіх трагедіях Евріпіда розробляється зовсім нова і незвична для традиційного грецького театру родинно-побутова тема.  Евріпідпершим увів у свою трагедію і конфлікт одного героя, тобто протиборство двох почуттів у душі цього героя, інакше — психологічний конфлікт.   У Медеї це протиборство ненависті до Ясона і почуття материнської любові.  Вплив софістичної філософіїна творчість Еврипіда проявився у ставленні поета до рабства. У багатьох своїх трагедіях він вивів на сцену раба, що було новацією(«Єлена», «Тон», «Гекуба», «Троянки»). У низці трагедій Еврипідрозвиває думку про те, що рабство є несправедливістю та насильством («Гекуба», «Троянки»)

Можна сказати, що у творчості Евріпіда намітилися два шляхи для наступного розвитку драми:

1. Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей.

2. Від трагедій «Іон», «Єлена» та ін., де вперше зустрічаютьсямотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до «побутової» драми, п'єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами.

Творчість Еврипіда мала велике значення для наступного розвиткусвітової драми: сюжети, образи, мистецтво монологу та діалогу, своєрідність композиції тощо збагатили світову драму в процесі її розвитку.

1. 4. Міфологічна основа трагедій Софокла «Цар Едіп» і Евріпіда «Медея». Які цикли міфів лягли в основу зазначених творів? Як античні драматурги модифікують міфологічні сюжети?

Едип

Цар Фів -Лай гвалтує юного Хрісіппа, сина Пелопа. Від оракула Лай дізнався, що його очікує сувора божа кара: він має загинути від руки власного сина, побоюючись такої смерті Лай та його дружина Іокаста, коли в них народжується син наказують слугам вбити його. Новонародженому проштрикують ноги і залишають його в урвищі. Хлопець виживає, потрапляє до корінфського царя Поліба, виростає там, сприймаючи Поліба за справжнього батька. Хлопця називають Едіпом. Одного разу він попадає до оракула, той йому пророкує що він у майбутньому вб'є власного батька. Наляканий цим пророцтвом, Едіп біжить з Корінфу, по дорозі він зустрічає багатого мандрівника, який ображає Едіпа, зчиняється бійка і рятуючи власне диття Едіп вбиває мандрівника. Пізніше з'ясовується, що це і був справжній батько Едіпа. Але поки що Едіп не відає цього і прямує до Фів, де люди страждають від кровожадного сфінкса, вбиває його, рятує місто, а люди в нагороду за це, запрошують Едіпа стати їх царем, бо їх володар недавно загинув. Едіп стає царем і автоматично чоловіком царівни Іокасти-його справжньої матері. Але боги розкривають світу всю тайну. Іокаста кінчає життя самогубством. А Едіп продовжує благополучно царювати і одружується з іншою жінкою, яка народила йому четверо дітей. Отже міф несе в собі ідею божої кари за злочин гомосексуалізму.

У трагедії виділяються шість епізодів, які відділені один від одного піснями хору громадян Фів, що служать своєрідним коментарем до подій на сцені. Шість епізодів - це шість кроків Едіпа, який прагне прояснити своє минуле, наближаючись поступово до усвідомлення жахливої правди. Цифра шість, символізуючи амбівалентність і рівновагу, складається з двох трикутників (вогню і води), що є людська душа.

Медея

Історія Медеї є частиною міфу про похід аргонавтів

На перший погляд здається, що драма, як і відповідало традиції, написана на міфологічний сюжет. Однак примітно, що драматург обирає той фрагмент міфу, коли героїчне минуле героїв позаду, і зображує особисту, сімейну драму. Перед нами горе самотньої, обдуреною, покинутої жінки. Відхилення від традиційних міфологічних версій нерідко зустрічаються в трагедіях Евріпіда. За цим відчутна певна тенденція: для Евріпіда міф - не священне історія народу, а матеріал для творчості. Евріпід обмежує рамки міфу: нове соціально-побутовий зміст його трагедій вступає в протиріччя зі старою міфологічною формою. По суті, Еврипиду потрібно було б відмовитися від міфу, але це було б занадто сміливим і рішучим порушенням традиції, проте він, безумовно, наблизив руйнування міфологічної основи трагедії Евріпід одним з перших звернувся до зображення любовного конфлікту в драмі і зробив любовну пристрасть рушійним мотивом подій Він вперше в античній літературі чітко ставить перед собою психологічні проблеми, особливо проблеми жіночої психології, і значення Евріпіда для світової літератури засновано переважно на його жіночих образах. Для Медеї її пристрасть - головна основа життя. У жертву своїй пристрасті вона принесла близьких, батьківщину, добре ім'я, проте після кількох років спільного життя Ясон віроломно знехтував нею заради низької розрахунку. Евріпід у своїй трагедії видозмінив традиційну легенду, зробивши винуватицею загибелі дітей саму Медею, а не розгніваних на Медею жителів Креонта.

Цикли міфів

Найвідоміші цикли давньогрецьких міфів: а) троянський; б) фіванський; в) про аргонавтів. В основі твору про Едипа лягли фіванські міфи. У фіванському циклі міфів ідеться про долю царя Едіпа та його нащадків. В основу твору про Медею лягли міфи про арогонів.

Намагаючись зберегти сюжет античного міфу в побудованому на їх основі драматичному конфлікті, творці модифікують структуру міфу та переосмислюють за принципом антонімії й актуалізують у світлі сучасних філософських теорій і суб'єктивних соціально-етичних переконань автора, внаслідок чого виникає такий варіант класичних міфологічних оповідей, який постає перед читачем як "новий міф".