10 Середньовічна релігійна література. Творчість Святого Августина

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрів християнської літератури цього часу відносять екзегетику (тлумачення і коментарі до Святого Письма), богослужбову літературу, літературу для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо), літописи (які створювалися в монастирях як хроніка, насамперед, церковної історії), схоластичні трактати, дидактичні твори, видіння. Найпопулярнішим жанром Середньовіччя були житія святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса. Екзегетика — розділ богослов'я, що займається тлумаченням біблійних текстів, роз'ясненням суті старозавітних і новозавітних символічних оповідей, змісту "важких місць святого письма" доказами божественного походження і абсолютної істинності Біблії.

За власними свідченнями Августина («Переглянуте наново», 427), ним було укладено 232 книги; дійшли також 224 листи і понад 500 текстів проповідей.

Віховими для його життя і творчості вважаються праці «Сповідь» («Confessiones», 400 або 397—401), «Про град Божий» («De civitate Dei», 413—426), «Про істинну релігію» («De vera religione», 390). Серед інших творів: «Проти академіків» («Contra academicos», 386), «Монологи» («Soliloquia», бл. 387), «Про вчителя» («De magistro», 387—389), «Про безсмертя душі» («De immortalitate animae», 387 або 388—391), «Про музику» («De musica», 387—389), «Про свободу волі» («De libero arbitrio», 388—395), «Про християнське вчення» («De doctrina christiana», 396), «Про Трійцю» («De Trinitate», 399—416), «Про дух і букву» («De Spiritu et littera», 412) тощо.

Праці Августина Аврелія заклали підвалини західно-християнської культурної традиції. Його «Сповідь», відтворюючи духовний шлях Августина від язичництва до християнства, презентувала новий жанр автобіографії як «інтелектуального самоаналізу», що склав сутнісну рису європейського менталітету.

До 17 ст. праці Августина Аврелія були практично невідомі в православному богослов’ї, його ім’я не входило до літургійного календаря Візантії. Цим пояснюють, зокрема, відсутність перекладів церковно-слов’янською мовою та посилань на Аврелія у церковно-історичних та літургійних творах. Знайомство з працями Августина у Російський імперії відбулося завдяки діяльності Києво-Могилянської академії, орієнтованої на західну культуру та філософську традицію. Завдяки вихованцям цього закладу, перші переклади творів Аврелія були видані в містах Москві (з 1783), Санкт-Петербурзі (з 1786) та Києві (з 1835). Найповніше російськомовне зібрання творів також побачило світ у Києві: спершу в часописі «Труди Київської духовної академії» (1866 — 1908), згодом — окремим виданням.

11. Наведіть типологічні риси класичного епосу середньовіччя.

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни.

Народна поезія, що тісно пов'язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (15 століття).

Риси:

- міфологізація минулого, коли опис історичних подій поєднувався з міфами і казками;

- зображення боротьби людини з силами природи, що втілені в образах драконів, чудовиськ, велетнів;

- наділення головних героїв - казково-міфологічних персонажів - надзвичайною силою та фантастичними здібностями (літати, ставати невидимими, зменшуватися, перевтілюватися в іншу людину тощо);

- єдність фантастичного, надзвичайного з реальною дійсністю, історією.

Герой епосу богатир, втілення найкращих рис народного характеру. Він вирізняється надзвичайною силою, хоробрістю, причому завжди перемагає. Він бореться за незалежність рідної землі і свого народу, а якщо і гине, то за ним залишається моральна перемога. Його образ розкривається через вчинки. І хоча образ героя не був позбавлений індивідуалізації, у нього все ж переважало узагальнення.