- •Походження античної трагедії та комедії.
- •2.Теорія трагедії та комедії за Арістотелем.
- •Внесок Есхіла і Евріпіда у розвиток античної трагедії.
- •1. Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей.
- •2. Від трагедій «Іон», «Єлена» та ін., де вперше зустрічаютьсямотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до «побутової» драми, п'єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами.
- •5. Потрактування Арістофаном творчості Евріпіда і Есхіла у комедії «Жаби».
- •1)Середньовіччя як історико-культурна доба.
- •2)Шлях від легенди до роману: літературні обробки історії про Трістана та Ізольду (Беруль, Тома, Кретьєн де Труа, ж. Бедьє).
- •Зв’язок «Роману про Трістана та Ізольду» з циклом лицарських романів про короля Артура (Теоретичне джерело №1)
- •4) Поняття куртуазного кохання в контексті середньовічної культури. (Теоретичне джерело №2) «Трістан та Ізольда» – це роман про вірність чи зраду? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту.
- •Характеристика національних варіантів мистецтва бароко в різних країнах (маринізм, культизм, консептизм, преціозна література).
- •«Золота доба» іспанської літератури: особливості розвитку бароко в Іспанії.
- •Риси барокового світосприйняття та естетики в драмі «Життя – це сон»
- •«Життя – це сон» як алегорична дидактична драма, її символізм та міфологізм.
- •4. Елементи сюжету.
- •7. Проблематика драми «Життя — це сон».
- •10. Провідні мотиви твору
- •Залікові питання
- •1.Періодизація Античності. Феномен античної цивілізації.
- •2. Антропоморфічність античної міфології: 12 наймогутніших олімпійців
- •3. Охарактеризуйте давньогрецький героїчний епос.
- •4. Тема фатуму в «Іліаді»: втручання богів у життя смертних (доля Єлени та Паріса).
- •5. «Одіссея» – поема про повернення чоловіка додому та історія відновлення сімейного благополуччя
- •6. Генеза та художні особливості давньогрецької трагедії
- •7. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Цар Едіп»?
- •8. Театр і драматургія Давнього Риму: комедії Плавта та Теренція
- •9. Специфіка творчості Анакреонта, Алкея, Сапфо
- •10 Середньовічна релігійна література. Творчість Святого Августина
- •11. Наведіть типологічні риси класичного епосу середньовіччя.
- •12. Особливості лицарського роману на прикладі «Роману про Трістана та Ізольду» ж. Бедьє.
- •13. Жанри передновелістики: exemplum, ле, фабліо, шванк.
- •14. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом
- •15. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки ф. Петрарки «Канцоньєре».
- •16. Типологічні риси літератури європейського Відродження
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції
- •18. Специфіка розвитку ренесансних тенденцій у літературі Іспанії (суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники).
- •19. Типологія іспанського роману доби Відродження.
- •20. Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.
- •21. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістовна характеристика, національні варіанти.
- •22. Зіставлення поетичного спадку п. Де Ронсара та ж. Дю Белле: тематика, стиль, атмосфера.
- •24. Ідейно-естетичні особливості сонету у поетів-метафізиків (Дж. Донн). Метафізична поезія як самостійне явище літератури Бароко.
- •25. «Шекспірівське питання» та ставлення до нього сучасних фахівців-шекспірознавців
- •26. Традиційна періодизація творчості в. Шекспіра. Коротка характеристика кожного етапу.
- •27. Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції XVII ст. Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало.
- •28. Конфлікт між обов’язком та почуттям/розумом та пристрастю в трагедії п. Корнеля «Сід».
- •29. Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п. Корнеля та ж. Расіна.
- •Філософські ідеї французького Просвітництва
3. Охарактеризуйте давньогрецький героїчний епос.
Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.
«Героїчний епос» (з грец. «епос» — слово або оповідання) — це героїчна ідеолізація історичного минулого народу шляхом створення монументальних образів богатирів, захисників, втілення в поетичній формі кращого народного характеру. Відкривачами героїчного епосу вважаються епічні поеми Гомера — «Ілліада» і «Одіссея».
За часом творення, а також низкою ідейно-художніх ознак героїчний епос поділяють на:
· Найдавніший (архаїчний) епос — міф, казка, легенда.
· Давній (класичний) епос — «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера.
· Середньовічний героїчний епос — «Пісня про нібелунгів», «Пісня про Роланда».
1) Архаїчний епос У архаїчному епосі ще явно помітна його генетична спорідненість із міфом і казкою. Так, богатирі, герої архаїчного епосу, вирізняються не лише фізичною силою та бойовою майстерністю, а й «шаманською силою», а їхні епічні вороги часто виступають у образах не людей, а фантастичних потвор. Голвоні теми архаїчного епосу — це боротьба з чудовиськами, очищення від них землі, героїчне сватання до «судженої», родова помста тощо. Епічний час в архаїчному епосі — якісь віддалені і абстрактно-неконкретні епохи («за царя Панька, коли земля була тонка»).
2) Класичний епос Принципово інша ситуація в класичному героїчному епосі. Тут богатирі-вожді (наприклад, Агамемнон, Ахілл, Одіссей, Гектор) і воїни представляють конкретну історичну народність, а їхні суперники є її конкретними історичними ворогами (як троянці, котрі конкурували з ахейцями в боротьбі за політичний вплив та контроль над морськими торговими шляхами). У центрі класичного героїчного епосу зазвичай знаходиться якась важлива для народу історична подія, велика доленосна війна. Очевидно, для ахейців такою подією була Троянська війна.
Античний героїчний епос виникає в ту переломну епоху, коли особистість починає виділятися з первісного колективу, тому часто ми бачимо нечувано раніше індивідуалізаціюперсонажів. До прикладу, кожен із героїв «Іліади» — це особистість, індивідуальність, наділена своїми рисами характеру: Ахілл — мужній і безстрашний, Одіссей — ще й хитрий, передбачливий, Агамемнон — чванливий, пихатий. Водночас всі вони ще об'єднані міцними вузами родо-племінних стосунків (скажімо, образ Ахілла — це ще й образ усіх мірмідонян, його одноплеменців, які були з ним під Троєю. Це треба постійно пам'ятати, аби не оцінювати вчинки персонажів із сучасної точки зору.
«До героїчних характерів класичного епосу не можна застосувати ані їхньої індивідуалістичної інтерпретації як ізольованих від суспільства шукачів пригод і подвигів (що згодом надзвичайно яскраво втілиться в середньовічному лицарському романі і аж до пародійного образу „шукача пригод і подвигів“ Дон Кіхота.-Ю. К.), ані наївне уявлення про них як про дисциплінованих „солдатів“, які підпорядковують свою волю надособистим цілям колективу» (Є. Мелетинський) Тож, коли ображений Ахілл покидає поле бою, він аж ніяк не потрапляє під сучасну оцінку як «дезертир». Але водночас він уже усвідомлює себе саме ахейцем, етнічно «іншим» в порівнянні з троянцями, і служить він уже не виключно своїй честі, примхам чи забаганкам (хоча присмак цього а поемі Гомера добре відчутний), а своєму етносові (еллінам), це вже стає його громадянською позицією (риса, яка буде підкреслюватися й вивищуватися в пізніших класичних героїчних епосах і зазвучить на високій патріотичній ноті, наприклад у французькій «пісні про Роланда» і східнослов'янському «Слові о полку Ігоревім»).
Слід зауважити, що обидві поеми Гомера відносять саме до героїчного епосу, хоча власне «героїка» (битви) переважають у «Іліаді», тоді як в «Одіссеї» значно зростає питома вага авантюрного (пригодницького), чарівного та родинно-побутового елементу. Яскравим прикладом українського героїчного епосу є «Слово про похід Ігорів». Для літератури 12 столітті, коли була написана поема, цей твір героїчного епосу є унікальним зразком.
Свій героїчний епос має кожен народ, оскільки саме в цьому епосі активно формується "чуття єдиної родини": специфічний менталітет нації, шкала її духовних і моральних цінностей, несхожість/схожість з іншими націями, якісь важливі для всього етносу події "консервуються" осмислюються в історичній пам'яті цього етносу. Наприклад, для Київської Русі (княжа доба) таким важливим "етноформувальним" героїчним епосом були билини ("старини") про богатиря Іллю Муромця, який захищав Київ і Чернігів від ворогів. Для українців пізніших епох - це історичні пісні та думи про засновника Запорозької січі Байду Вишневецького, славного гетьмана Богдана Хмельницького, про боротьбу українців проти різноплемінних іншовірних нападників і загарбників.