3. Охарактеризуйте давньогрецький героїчний епос.

Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.

«Героїчний епос» (з грец. «епос» — слово або оповідання) — це героїчна ідеолізація історичного минулого народу шляхом створення монументальних образів богатирів, захисників, втілення в поетичній формі кращого народного характеру. Відкривачами героїчного епосу вважаються епічні поеми Гомера — «Ілліада» і «Одіссея».

За часом творення, а також низкою ідейно-художніх ознак героїчний епос поділяють на:

·         Найдавніший (архаїчний) епос — міф, казка, легенда.

·         Давній (класичний) епос — «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера.

·         Середньовічний героїчний епос — «Пісня про нібелунгів», «Пісня про Роланда».

1) Архаїчний епос У архаїчному епосі ще явно помітна його генетична спорідненість із міфом і казкою. Так, богатирі, герої архаїчного епосу, вирізняються не лише фізичною силою та бойовою майстерністю, а й «шаманською силою», а їхні епічні вороги часто виступають у образах не людей, а фантастичних потвор. Голвоні теми архаїчного епосу — це боротьба з чудовиськами, очищення від них землі, героїчне сватання до «судженої», родова помста тощо. Епічний час в архаїчному епосі — якісь віддалені і абстрактно-неконкретні епохи («за царя Панька, коли земля була тонка»).

2) Класичний епос Принципово інша ситуація в класичному героїчному епосі. Тут богатирі-вожді (наприклад, Агамемнон, Ахілл, Одіссей, Гектор) і воїни представляють конкретну історичну народність, а їхні суперники є її конкретними історичними ворогами (як троянці, котрі конкурували з ахейцями в боротьбі за політичний вплив та контроль над морськими торговими шляхами). У центрі класичного героїчного епосу зазвичай знаходиться якась важлива для народу історична подія, велика доленосна війна. Очевидно, для ахейців такою подією була Троянська війна.

Античний героїчний епос виникає в ту переломну епоху, коли особистість починає виділятися з первісного колективу, тому часто ми бачимо нечувано раніше індивідуалізаціюперсонажів. До прикладу, кожен із героїв «Іліади» — це особистість, індивідуальність, наділена своїми рисами характеру: Ахілл — мужній і безстрашний, Одіссей — ще й хитрий, передбачливий, Агамемнон — чванливий, пихатий. Водночас всі вони ще об'єднані міцними вузами родо-племінних стосунків (скажімо, образ Ахілла — це ще й образ усіх мірмідонян, його одноплеменців, які були з ним під Троєю. Це треба постійно пам'ятати, аби не оцінювати вчинки персонажів із сучасної точки зору.

«До героїчних характерів класичного епосу не можна застосувати ані їхньої індивідуалістичної інтерпретації як ізольованих від суспільства шукачів пригод і подвигів (що згодом надзвичайно яскраво втілиться в середньовічному лицарському романі і аж до пародійного образу „шукача пригод і подвигів“ Дон Кіхота.-Ю. К.), ані наївне уявлення про них як про дисциплінованих „солдатів“, які підпорядковують свою волю надособистим цілям колективу» (Є. Мелетинський) Тож, коли ображений Ахілл покидає поле бою, він аж ніяк не потрапляє під сучасну оцінку як «дезертир». Але водночас він уже усвідомлює себе саме ахейцем, етнічно «іншим» в порівнянні з троянцями, і служить він уже не виключно своїй честі, примхам чи забаганкам (хоча присмак цього а поемі Гомера добре відчутний), а своєму етносові (еллінам), це вже стає його громадянською позицією (риса, яка буде підкреслюватися й вивищуватися в пізніших класичних героїчних епосах і зазвучить на високій патріотичній ноті, наприклад у французькій «пісні про Роланда» і східнослов'янському «Слові о полку Ігоревім»).

Слід зауважити, що обидві поеми Гомера відносять саме до героїчного епосу, хоча власне «героїка» (битви) переважають у «Іліаді», тоді як в «Одіссеї» значно зростає питома вага авантюрного (пригодницького), чарівного та родинно-побутового елементу. Яскравим прикладом українського героїчного епосу є «Слово про похід Ігорів». Для літератури 12 столітті, коли була написана поема, цей твір героїчного епосу є унікальним зразком.

Свій героїчний епос має кожен народ, оскільки саме в цьому епосі активно формується "чуття єдиної родини": специфічний менталітет нації, шкала її духовних і моральних цінностей, несхожість/схожість з іншими націями, якісь важливі для всього етносу події "консервуються" осмислюються в історичній пам'яті цього етносу. Наприклад, для Київської Русі (княжа доба) таким важливим "етноформувальним" героїчним епосом були билини ("старини") про богатиря Іллю Муромця, який захищав Київ і Чернігів від ворогів. Для українців пізніших епох - це історичні пісні та думи про засновника Запорозької січі Байду Вишневецького, славного гетьмана Богдана Хмельницького, про боротьбу українців проти різноплемінних іншовірних нападників і загарбників.