7. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Цар Едіп»?

Усталеним художнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремих персонажів, так і в системі худож­ніх образів. Становище Едіпа на початку трагедії «Цар Едіп» різ­ко контрастує з тим, у яке він потрапляє в кінці. Спершу це аб­солютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливу дружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за свою чесність, справедливість і постійне бажан­ня їм допомагати. У фіналі Едіп опиняється у прямо протилеж­ному становищі — не тільки втрачає все, але й стає сліпим жеб­раком.Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслити чор­но-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедій Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно прос­тішою і, за словами самого поета, «найбільш відповідала характе­рам героїв».  Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчос­ті вона досягає своєї вершини. Продовживши справу Есхіла, він удосконалив її як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян.

Едіп (за грецькою міфологією) — нащадок Кадма, з роду Лабдакидів, син фіванського царя Лая та Іокасти (або Епікасти), улюблений Герой грецьких народних оповідей і трагедій. Зважаючи на їх кількість дуже важко уявити міф про Едіпа у його первинному вигляді. Згідно найбільш поширеної оповіді, оракул передбачив Лаю народження сина, який вб’є його самого, одружиться на власній матері і зганьбить весь будинок Лабдакидів. Тому, коли в Лая народився син, батьки, проткнув йому ноги і зв’язавши їх разом (чому вони опухли), відіслали його на Кіферон, де Едіпа знайшов пастух. Він прихистив хлопчика і приніс його згодом в Сікіон, або Коринф, до царя Полібу, який виховав його, як власного сина. Отримавши одного дня на бенкеті докір у сумнівності свого походження, Едіп звернувся за роз’ясненнями до оракула і отримав від нього пораду — остерігатися батьковбивства і кровозмішення. Внаслідок цього Едіп, який вважав Поліба своїм батьком, покинув Сікіон. На дорозі він зустрів Лая, затіяв з ним сварку і в запальності вбив його і його свиту. У цей час Фіви спустошувало чудовисько Сфінкс, яке завдавало декілька років підряд кожному загадку і пожирало усіх, хто її не відгадував. Едіп мав вдачу розгадати цю загадку (яка істота вранці ходить на чотирьох ногах, опівдні на двох, а увечері на трьох? Відповідь — людина), унаслідок чого Сфінкс кинувся із скелі і загинув. У вдячність за позбавлення країни від тривалого лиха фіванські громадяни зробили Едіпа своїм царем і дали йому у дружини вдову Лая, Іокасту — його власну матір. Незабаром подвійний злочин, здійснений Едіпом відкрився, і Едіп у відчаї виколов собі очі, а Іокаста позбавила себе життя. За давньою оповіддю (Гомер, «Одіссея»), Едіп залишався царювати у Фівах і помер, переслідуваний Ериніямі. Софокл розповідає про кінець життя Едіпа інакше: коли відкрилися злочини Едіпа, фіванці вигнали старезного і сліпого царя Едіпа з синами (Етеоклом і Полініком) з Фів, і він у супроводі своєї доньки Антігони відправився до містечка Колон (у Аттиці), де у святилищі Ериній, які нарешті завдяки втручанню Аполлона вгамували свій гнів, кінчив своє повне страждань життя. Пам’ять про нього вважалася священною, а могила його була одним з палладіїв Аттики. Як дійова особа, Едіп виведений в трагедіях Софокла «Цар Едіп» і «Едіп в Колоні», в трагедії Еврипіда «Фінікійки» і в трагедії Сенеки «Едіп». Було немало і інших поетичних творів, що займалися долею Едіпа.

На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки наявний світопорядок й долі людей цілковито залежали від нього. Такий погляд яскраво виявляється в античній трагедії. Наприклад, у творі Софокла «Едіп-цар» головний герой Едіп як не прагнув, щоб не справдилося лиховісне попердження Оракула, однак так і не зміг уникнути вбивства батька й одруження з власною матір'ю.