Залікові питання

1.Періодизація Античності. Феномен античної цивілізації.

Періодизація античності як культурної епохи.

Антична культура сформувалася в грецьких містах-державах ("полісах") на рубежі VII-VI ст. до н.е. спочатку на західному узбережжі Малої Азії (в Іонії), а потім у грецьких містах Південної Італії, у прибережних містах острова Сицилія і, нарешті, власне в Греції - в Афінах (V в. до н.е.). Свого найвищого розквіту ця культура досягла в VI-V ст. до н.е., продовжуючи подальший розвиток в епоху освіти монархії Олександра Македонського (IV в. до н.е.) і при його наступників, а потім під владою Римської імперії й у період поділу її - у Східній імперії - аж до початку VI в. н.е. Але тут мова йде про періодизацію, швидше, теоретичного осмислення культури стародавніми греками. Що ж до мистецтва Давньої Греції, то воно сформувалося набагато раніше - в XI в. до н.е. У I в. до н.е. римляни перетворили Грецію в імперську провінцію. З цього моменту давньогрецька культура існувала як частина культури Римської імперії.

В античному мистецтві, а значить і культурі, прийнято розрізняти такі періоди:

- Гомерівський (XI-VIII ст. До н.е.),

- Архаїчний (VII-VI ст. До н.е.),

- Класичний (V-IV ст. До н.е.),

- Елліністичний III-I ст. до н.е.,

- Римський (I-IV ст. Н.е).

В курсі естетики ми вивчаємо не стільки художній процес, скільки його осмислення. Тому ми починаємо дослідження античної естетики (від лат antiquus - стародавній), яка формується в VI в. до н.е. (Саме в цей час виникають перші античні естетичні теорії); період її розквіту відноситься до V-IV ст. до н.е., а з кінця IV в. до н.е. хилиться до заходу в зв'язку з кризою драбовладельческой давногрецьою рабовласницькою демократіэю. Загибель рабовласницького суспільства Греції та Риму в VI в. н.е. поклала кінець розвитку античной філософії, а з нею і античной естетичній думці.

Особлива цінність античних естетичних концепцій полягає в тому, що вони тісно пов'язані з естетичноюпрактикою. Вони виросли з потреб в осмисленні художньої діяльності свого часу і звернені до неї. В естетиці класичного періоду теоретично обгрунтовується мистецтво, перейняте ідеями громадянськості і гуманізму. У цьому полягає секрет життєвості і сили впливу античної естетики на світовий культурний процес в цілому.

Феномен античності

Виникнення феномену античності пов'язано з так званою архаїчною революцією, основою якої послужив розвиток продуктивних сил пізніх первіснообщинних соціумів, що сформувалися в межах території з унікальними природними умовами - Середземномор'я. Ці умови характеризувалися м'яким приморським кліматом з високою інсоляцією, достатнім зволоженням, і, як наслідок, високою врожайністю садів і полів, продуктивністю лугів. Тому вже на самих ранніх етапах розвитку продуктивних сил з'явився додатковий продукт, причому для його виробництва не було потрібно, як в Передній Азії, Китаї чи Єгипті, об'єднувати людей у ​​великі трудові колективи з метою проведення меліоративних робіт. А своєрідний розподіл суші і водної поверхні, що характеризується щільним розташуванням численних дрібних островів, порізаністю берегової лінії, порівняльної безпекою прибережного плавання і близькістю (в середньому 50 - 60 км) населених пунктів до моря, сприяло розвитку товарообміну. Тим не менш і на цій території спочатку склалися соціуми, організовані за традиційним східним принципом, мабуть тому, що інших форм організації суспільного життя люди просто ще не знали. "На початку II тисячоліття по двох берегах Середземномор'я ще не проходила лінія розриву між Сходом і Заходом ... Відокремившись від Киклад, посиливши зв'язки з Анатолією і створивши в Фесті, Маллії і Кноссі першу палацову цивілізацію (2000 - 1700 р.р. до н . е..), Крит продовжував орієнтуватися на великі царства Близького Сходу, - підкреслював відомий французький дослідник античності Ж.-П. Вернан [2, с. 33]. Феномен античного світу, на думку C. Васильєва, був породжений єдиною в людській історії, а тому унікальною соціальною мутацією. "Склавшись на місцевій" гомерівській "основі, але запозичивши дещо і ззовні (зокрема, орієнтуючись на фінікійський еталон), античне суспільство сформувалося, насамперед, на базі розвинених торговельних зв'язків і середземноморського мореплавання. Те й інше, укупі із сприятливими географічними умовами, зіграло, мабуть, свою роль в архаїчній революції, що привела до перетворення доантичнї (в принципі близької до типової давньосхідної) структури в кардинально відмінну від неї античну »[1, т. 1, с. 16-17], - вважає він. Причини цієї мутації назвати складно. Безсумнівно, що в її виникненні зіграло роль навколишнє географічне середовище, що характеризується сприятливими кліматичними факторами, високою родючістю грунтів, достатнім для того, щоб додатковий продукт міг бути отриманий невеликими, сімейними, колективами. Не можна не відзначити особливості орографії місцевості: наявність незліченної кількості міжгірських долин, півостровів і островів, які були захищені горами або морем від зазіхань сусідів. Об'єднання величезної кількості людей для будівництва та обслуговування зрошувальних, або водовідвідних каналів не було потрібно. А значить, не було, як на Сході, безумовній необхідності існування держави традиційного східного типу, як машини примусу людей до спільної праці, необхідному для виживання суспільства в цілому