4. Елементи сюжету.

Експозиція - монолог заточенного Сихізмунда

Зав’язка - Басиліо вирішує уві сні перевезти Сехизмундо до палацу, щоб перевірити правильність пророцтва

Розвиток дії - Сехизмундо з’являється в палаці й, обурений поводженням батька, мріє про помсту і починає розправу

Кульмінація - Переродження Сехизмундо як реакція на осмислене своє життя

Розв’язка Військовий бунт. Принц займає трон. Сехизмундо налагоджує стосунки з батьком та іншими героями драми.

5. Тлумачення назви драми «Життя — це сон». Життя людини — непізнанна таїна, воно лише «сон», де немає нічого певного і сталого. У назві п'єси відбиваються особливості барокового світосприйняття.

6. Тема п’єси - трагедія молодої людини, яка, не знаючи і не розуміючи життя, повинна зробити свій вибір.

7. Проблематика драми «Життя — це сон».

— Що є життя, що є людина;

— У чому полягає сенс її існування;

— Що таке свобода;

— Що обумовлює вчинки особистості;

— Яке її місце у світі, що є моральною основою для неї;

— Чи може вона вплинути на свою долю, чи їй залишається лише підкоритися пророкуванням астрологів та гороскопів?

— Чого в людині більше - доброго чи злого, людського чи звірячого?

— Яким має бути лідер?

8. Основні філософські поняття, які осмислює митець у цій п'єсі. Центральними категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя, Добро, Зло, Воля. Кожний із персонажів осмислює їх по-своєму, і з їхніх висловлювань складається цілісний образ епохи Бароко.)

9. Роль долі у житті героїв. Герої залежать від Долі, від Божого провидіння.

10. Провідні мотиви твору

Трагічний хаос життя, неможливість протистояти долі і небажання миритися з цим.

Мотив сну в п’єсі. Одним із наскрізних мотивів п’єси Кальдерона є мотив сну. Твір будується на метаморфозі «життя — сон», стверджуючи хисткі межі між сном і реальністю.

Мотив образу людини, яка прокидається зі сну й не може відрізнити сон від дійсності, також був відомий іспанській літературі. Сон у п’єсі Кальдерона, з одного боку, є композиційним прийомом, з іншого — категорією й образом-символом, який надає творові глибокого філософського змісту. Через образ людини, яка перебуває в стані сну, змальована нереальність чуттєвого сприйняття, суєтність життя, швидкоплинність часу, відносність земних цінностей. У драмі Кальдерона, сон — це символ життя в добу бароко, у якому людина по-справжньому вільна робити лише одне — чинити добро.

Мотив переодягання: таким чином героям вдається приховати свою власну сутність, своє обличчя. Переодягається Росаура (спочатку в чоловіка, а потім — у дівчину Астрею); змінює свій статус Сехисмундо (в’язень — тиран — мудрий монарх); Басиліо постає спочатку у ролі бездітного короля, а потім — люблячого батька; Клотальдо — наглядач і жертва; Астольфо домагається Естрельї, проте кохає Росауру. Причому, усе «невидиме, таємниче» героїв спочатку є прихованим, і лише за певних обставин розкривається.

11. Художні засоби, через які драматург показує суперечливість, мінливість світу: зображенням природних явищ — бурі, затемнення, ураганів.

12. Особливості драми «Життя — це сон». Кальдерон показує світ епохи Бароко у трагічному світлі. Тут усе пройнято відчуттям тривоги, неспокою. Вже на початку твору Росаура говорить Кларіну, що її гнітить невимовна журба, відчай. Дія п'єси відбувається надвечір, коли заходить сонце. Захід сонця, присмерк — символи трагедії світу, позбавленого світла й гармонії. Безрадісний пейзаж теж підкреслює цю думку. У бароковому світі все приховує своє справжнє обличчя. Це виявляється не тільки в переодяганнях персонажів, а й у тих ролях, масках, які вони беруть на себе. То в чому ж справжня сутність світу? — неначе запитує Кальдерон. Це питання лишається без відповіді.)

13. Художні принципи бароко що знайшли своє відображення у драмі. Людина у складній життєвій ситуації, віра у фатум, залежність людини від вищих сил. Та разом із тим і здатність людини до змін. Звідси контрастність, яка виявляється також у протиставленні того, що відбувається (королівський палац — вежа, неволя Сехисмундо — його свобода, його сприйняття себе як людини і звіра), пишна надмірна метафоричність оповіді, алегорія тощо.

Семінар 6

Література Просвітництва в Англії

Історична своєрідність англійського Просвітництва визначається тим, що воно розвивалося в країні, яка вже зробила свою буржуазну революцію, але яка у XVII ст. пережила два найбільших перевороту: аграрний, пролетаризовавший старе англійське селянство, і промисловий, що заклав основи сучасного англійського капіталізму.

Англійське Просвітництво має ряд особливостей, які необхідно враховувати при оцінці творчості письменників. Боротьба англійських просвітителів проти феодальних інститутів влади не досягала запеклості і радикальності, як у Франції. Перед ними набагато більш наполегливо, ніж перед просвітителями інших країн, постало завдання аналізу, оцінки і художнього відображення возникавшего буржуазного суспільства.

Англійська буржуазія в XVIII ст. відмовилася від колишньої революційності 40-х роках XVII ст. Суспільство висловлювало невдоволення уцілілими феодальними і розвивалися буржуазними порядками. Цей протест мав соціальний критицизм англійських просвітителів і підготував громадську грунт для розвитку демократичної лінії в англійській Освіті, просвітителі не могли ставити перед собою далекосяжні революційні цілі.

Разом з тим серед просвітителів не було єдності поглядів. Одні (Дефо, Поп, Аддісон, Стиль, Річардсон) в основному схвалили існуючий лад, апологетично ставилися до буржуазного прогресу, вбачаючи в ньому запорука подальшого вдосконалення людини і суспільства. Інші - демократи Свіфт, Філдінг, Смоллет, Голдсміт, Шерідан - різко критикували нелюдяність народжуваного буржуазного ладу, шукали шляхи до кращого майбутнього в рамках самого буржуазного суспільства.

У своєму розвитку англійське Просвітництво пройшло три етапи - раннє Просвітництво (від "славної революції" 1688 р. до 1740 р.), зріле Просвітництво (1740-1750-е) і пізніше Просвітництво (1760-1780-е).

У ранній період англійського Просвітництва панівним напрямом у літературі є класицизм, типовий представник якого Олександр Поп (1688-1744). Важливу роль у становленні англійської просвітницької літератури, особливо в розвитку просвітницького роману, зіграли сатіріко-повчальні журнали ("Базіка", "Глядач", "Опікун" та ін), що видавалися Д. Аддисоном і Р. Стилем. Своїми нарисами ці журнали, черпають теми з сучасної англійської дійсності, сприяли становленню нравоописательного роману - одного з провідних прозових жанрів літератури англійського Просвітництва.

Найбільш великими представниками на ранньому етапі її розвитку були Д. Дефо і Дж. Свіфт, створили перші видатні зразки просвітницького роману, який приніс світову славу англійської літератури XVIII ст. і мала великий вплив на літератури інших європейських країн.

Даніель Дефо (1660-1731), зачинатель англійського реалістичного роману, належав до помірно буржуазного крила просвітницького руху. У своїх численних роботах - їх налічується близько 500 - він виступав прихильником склалися в Англії буржуазних порядків і критикував пережитки феодалізму в своїй країні.

Дефо походив з сім'ї торговця і дуже рано став заповзятливим ділком. На протязі майже всього свого життя він поєднував найрізноманітнішу комерційну діяльність з активними політичними заняттями, захищаючи інтереси міцніючої англійської буржуазії від посягань феодально-аристократичної реакції. Дефо написав величезну кількість політичних памфлетів ("Чистокровний англієць", 1701; "Найкоротший спосіб розправи з дисидентами", 1702, - памфлет, за який він був поставлений до ганебного стовпа, і ін). У в'язниці він створив "Гімн ганебному стовпу", що представляє собою чудовий виступ на захист свободи друку і переконань. Дефо став видавцем першої впливової політичної газети в Англії - "Огляд британської нації", ставши по праву батьком англійської журналістики.

Світову славу Дефо доставив його знаменитий роман "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка" (1719). Друкованим джерелом даного роману став опублікований у 1713 р. в журналі "Англієць" нарис про долю шотландського моряка Олександра Сель-кірка, що опинився на безлюдному острові, прожив там чотири роки і чотири місяці. Силою свого вражаючого уяви письменник творчо переробив цей сюжет, створивши абсолютно оригінальне художнє твір, обессмертившее його ім'я.

Написаний у захоплюючій авантюрної манері, роман "Робінзон Крузо" містить історію незвичайних пригод Йоркського моряка XVIII ст., "розказану їм самим", що потрапив після корабельної аварії на пустельний острів і провів на ньому 28 років. Завдяки підприємливості, енергії та працьовитості герой роману не тільки витримав самітність і ізольованість протягом тривалого часу, але і став засновником маленької острівної колонії, що нагадує буржуазна держава в мініатюрі. Разом з тим впадає у вічі двоїстий, суперечливий характер Робінзона. У ньому, як і в автора роману, живе постійне протиріччя між людиною і буржуа. Дефо наділив свого героя не тільки прекрасними людськими якостями - мужністю, розумом, волею, працьовитістю, але і всіма рисами, властивими людині буржуазного суспільства: практицизмом, пуританської релігійністю, ощадливістю.

Образ Крузо-трудівника, своєю титанічною працею забезпечує собі перемогу над природою, затуляє в читацьких очах образ Робінзона-авантюриста. У світлому, життєрадісному погляді на світ, непохитною, мужньою вірою в сили людини, в поезії натхненної праці, з чудовим художнім майстерністю відображеної в романі "Робінзон Крузо", - неминуще загальнолюдське значення геніального творіння Дефо, розгадка того чарівності, яке протягом майже трьох століть зберігає його книга для світової читацької аудиторії.

За першою частиною "Робінзона Крузо" пішли друга і третя частини, але вони вже не уявляють захоплюючого інтересу, так як трудівник Робінзон перетворюється в обмеженого обивателя, крамаря і мораліста.

Роман про Робінзона півтора століття вважався зразковим твором для дитячого читання, хоча в ньому укладений глибокий філософський зміст: в образі головного героя втілена ілюзія буржуазної ідеології XVIII ст. про те, що виробництво відокремлених індивідів є природним станом суспільства. Характерне для просвітителів зображення одинаки, окремого індивіда поза соціальних зв'язків стало визначатися поняттям "робінзонада" (Маркс К.).

Гучний успіх "Робінзона Крузо" спонукав Дефо продовжувати роботу в цьому роді літератури. Він написав ряд пригодницьких, кримінальних та історичних романів - "Молль Флендерс", "Капітан Сингльтон", "Полковник Жак", "Роксана" та інші, - помітно поступаються у художньому відношенні його шедевру. Художня специфіка реалістичного методу Дефо проявляється у формі автобіографії або вигаданих мемуарів осіб, що створює враження повної правдивості зображуваних у них подій.

Мова романів Дефо відрізняється дивовижною простотою і ясністю, виявляючи близькість до живої розмовної мови його часу. "Батько англійської та європейського роману", він справив великий вплив на розвиток реалізму в англійській літературі.

Література французького Просвітництва

Просвітницький рух у Франції тісно пов'язане з аналогічним феноменом в інших країнах, насамперед в Англії. Якщо англійське Просвітництво розвивалося в післяреволюційну епоху і тому мало відбиток компромісу, французьке Просвітництво оформлялося і міцніло в період загострення боротьби передових суспільних сил проти феодально-абсолютистського ладу і мало кінцевою метою ідейну підготовку буржуазної революції. Участь широких народних мас зумовило більш демократичний і революційний характер французького Просвітництва. І французька література епохи характеризується бойовим духом, крайньої революційністю своїх політичних, філософських та естетичних ідей.

В історії французького Просвітництва і його літератури виділяються два періоду. Раннє Просвітництво (1715-1750) представлено його ідейними вождями Монтеск'є і Вольтером. На цьому етапі вона мала помірний характер та несла на собі помітну печатку англійського впливу. Ідеали просвітителів не сягали далі деїзму і політичного конституціоналізму.

У зрілому Освіті (1751 -1794) публікувалися видання "Енциклопедії", а Вольтер поступився роль вождя Дідро. У філософських та естетичних поглядах просвітителів переважали елементи атеїзму і матеріалізму, їх політичні ідеали - освічена монархія і навіть республіка. Вся література просочувалася революційними, просвітницькими ідеями. У художньому відношенні вона неоднорідна. Просвітителі виробили свої літературні стилі, які оформлялися в такій послідовності: класицизм (Монтеск'є, Вольтер), просвітницький реалізм (Вольтер, Дідро), сентименталізм (Руссо).

Історія написання Робінзона Крузо

Дивовижна історія Робінзона Крузо кожному знайома з дитинства.

Під враженням публікацій про мореплавців у Д. Дефо почав зароджуватися задум написати роман, в якому понувало бажання показати героя пов’язаним із торгівлею, а не з промислом «джентельменів удачі». Саме цього вимагали запити суспільства – Англія ставала «володаркою морів». Його вразила неймовірна реальна історія «Плавання навкруги світу» В. Роджерса (1712), що сталася з шотландським моряком Олександром Селькірком, який упродовж чотирьох років (1704-1708) мешкав на безлюдному острові у Тихому океані. Той самий сюжет повторив інший мореплавець, капітан Едуард Кук у своїй книзі «Подорож до південних морів». Був і нарис Річарда Стила «Історія Олександра Селькірка» в журналі «Англієць». Письменник вивчив велику кількість літератури про мандрівки морями та океанами, на основі яких написав «Загальну історію піратства». В 1718 р. вийшло друге видання записок В. Роджерса, яке знову повернуло Дефо до пригодницької історії. На початок 1719 року, тобто через 10 років після випадку з Селькірком, Д. Дефо написав свій знаменитий роман, повна назва якого «Життя, незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив 28 років у повній самотності на безлюдному острові біля берегів Америки поблизу гирла річки Оріноко, куди він був викинутий корабельною аварією, під час якої весь екіпаж корабля крім нього загинув, із викладом його несподіваного звільнення піратами; написані ним самим».

Лондонські книговидавці не сприйняли рукопис Д. Дефо, хоча і знали особистість та здібності широковідомого публіциста та письменника. За роман узявся видавець В. Тейлор, і в книготорговий список книга була занесена 23 квітня 1719 року. Видавалась книга без зазначення автора, адже була написана нібито самим Робінзоном Крузо. Роман миттєво отримав широку популярність та шалений успіх і розійшовся блискавично, попри те що книжка коштувала п’ять шилінгів – на ці гроші в ті часи можна було купити непоганого коня. Передрук був один за одним, 12 травня 1719 р. вийшло друге видання, 6 червня – третє, а 8 серпня – четверте. І це був тільки початок.

Дефо, пам’ятаючи, що успіх породжує успіх, поспішив написати продовження. Вже 20 серпня 1719 р. бачила світ друга частина роману «Подальші пригоди Робінзона Крузо» і теж привернула до себе увагу. Третя остання частина роману «Серйозні роздуми Робінзона Крузо...» вийшла друком 1720 р., але через свій надмірний пуританський дидактизм успіху не мала.

Характерні риси просвітницького роману "Робінзон Крузо"

• утвердження думки, що розум та праця — головні рушійні сили прогресу людства.

• правдоподібність твору надала реальна історія, покладена в основу сюжету.

• достовірність оповіді сприяла форма щоденника.

• введення оповіді від першої особи, від імені самого героя, давала змогу авторові показати світ очима звичайної людини і водночас розкрити її характер, почуття, моральні якості.

• образ Робінзона Крузо поданий у розвитку.

• у центрі уваги не тільки екзотика безлюдного острова й захоплюючі пригоди, скільки людина, її переживання, почуття, коли вона залишалася сам на сам з природою.

• Робінзон — дієва й активна людина, справжній син свого часу, він шукає різних засобів виявлення власних здібностей та практицизму.

• Робінзон — новий герой. Це не видатна чи виняткова особистість, не історичний діяч, не міфічний образ, а звичайна людина, наділена душею і розумом. Автор оспівує активність простої людини у перетворенні довколишньої дійсності.

• Образ головного героя має велике виховне значення;

• Екстремальна ситуація стає критерієм визначення не тільки фізичної сили, а передусім людських якостей героя.

• Художнє досягнення роману — рішення письменника змусити свого героя аналізувати не тільки те, що він бачить довкола, а й те, що відбувається у його душі.

• Природа для Робінзона — мудрий учитель і провідник у його діяльності. Вона — чудовий об'єкт для перетворення, для виявлення можливостей і здібностей людини. В англійській духовній культурі ХУIII століття значну роль відігравало вчення Дж. Локка, який проголосив пріоритет досвіду у розумовій діяльності. Досвід перевіряє правильність розумових припущень, сприяє пізнанню істини. А людина набуває досвіду з допомогою своїх почуттів. Ці думки філософа знайшли художнє втілення в романі Дефо.

• Природа дала поштовх для розвитку моральних якостей героя. Завдячуючи її постійному впливові, Робінзона неначе минають соціальні проблеми, інтриги й конфлікти. Йому не потрібно бути лицемірним, жадібним, брехливим. Перебування на лоні природи й у злагоді з нею викликало до життя тільки найкращі риси натури — щирість, працьовитість і здатність бути природним.

• Особливість роману поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П'ятниця — це у розумінні просвітителів ніби змодельована в мініатюрі соціальна історія людства).

• Головна ідея твору — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства.

• "Робінзон Крузо" — зразок реалістичного роману епохи Просвітництва. Сюжет "Робінзон Крузо" був зумовлений насамперед інтересом англійського суспільства до географічних відкриттів та мандрівок.