3. Зв’язок «Роману про Трістана та Ізольду» з циклом лицарських романів про короля Артура (Теоретичне джерело №1)

На основі яких літературних творів виникає лицарський роман? Чим він відрізняється від героїчного епосу?

Який зв’язок «Роману про Трістана та Ізольду» з циклом лицарських романів про короля Артура? Чи можна вважати «Роман про Трістана та Ізольду» зразком куртуазної літератури? Наведіть аргументи, які підтверджують або спростовують це твердження.

1. Перехід від кельтської міфологічної та героїчної казки...до французького, а далі й німецького лицарського роману явно супроводжується нейтралізацією міфологічного тла: хтонічні демони перетворюються на “чорних” та “червоних” лицарів, що кривдять сиріт та самотніх жінок, господині місцевості та водних джерел стають володарками замків, сіди (феї) - примхливими та спокусливими дівчатами, охоронці пекла - потворними пастухами, дивними каліками або карликами, райський острів жінок перетворюється на замок чудес, а культурні герої-напівбоги - на ідеальних лицарів короля Артура. Проте.. .деміфологізація в Артурових романах далеко не повна, оскільки старі міфологічні образи не перетворюються на голу орнаментальну оболонку, а зберігають архетипове підґрунтя, яке, однак, піддається суто художньому варіюванню та новому метафоричному розвитку...

2. Героїчна жеста, як відомо, мала історичний або квазіісторичний характер, в певній формі моделювала французьку військово-політичну історію; Куртуазний роман охоче вдається до напрочуд чужої жесті атмосфери казковості та прямого використання казкових мотивів та фантастики. Він байдужий до національного минулого і різко пориває з французькою історичною тематикою... Найбільш несамовиті і навіть люті героїчні характери в епопеї жили національними або принаймні місцевими феодальними інтересами, а лицарі в романі, стурбовані лише дотриманням станового “міжнародного” лицарського кодексу, - справжні “індивідуалісти”. В романі відбувається, таким чином, певна емансипація особистості і навіть часткове відкриття “внутрішньої людини”. В лицарському романі висувається на перший план любовна тема. Кохання як вираження особистісного та власне романічного первнів у певний спосіб врівноважується лицарськими подвигами як вираженням дещо перетвореного епічного, героїчного первеня. Кохання та подвиги часто виступають в амбівалентних стосунках, бо кохання може відволікати від подвигів, але може й повинно надихати на них.

3. Зв’язок “Роману про Трістана та Ізольду” з циклом лицарських романів про короля Артура полягає в тому, що у творі неоднор азово згадується саме король Артур і його лицарі Круглого Столу, Гавен(Гавейн) та інші. Більш того, королівство Марка навіть межує з королівством Артура, якого разом з його васалами попросила бути світками суду розжареним залізом королева Ізольда. Цей зв’язок відслідковується і на сюжетному рівні: епізод відбивання Трістаном Ізольди від прокажених(хворих на проказу-хворобу) нагадує епізод Ланселота і Гіневри. До речі, Ізольда і Гіневра обоє потрапили у немилість до своїх чоловіків-королів, схожими є епізоди боротьби проти чудовиськ і ворогів.

4. Так.