Філософські ідеї французького Просвітництва

На першому етапі французького Просвітництва головними фігурами виступали Франсуа-Марі де Аруе, який увійшов в історію під ім'ям Вольтера (1694-1778) і Шарль-Луї де Секонда, барон Ля Бред і де Монтеск'є (1689-1755). Вони заклали основи французького Просвітництва і були його лідерами до кінця 1740-х рр., Потім на сцену вийшло нове покоління просвітителів.

На другому етапі французького Просвітництва основну роль грали редактор "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" Дені Дідро (1713-1784), ідеолог "третього стану" Жан Жак Руссо (1712-1778), філософи і вчені, що стояли на позиціях матеріалізму: Етьєн Боноде Кондильяк (1715-1780), Жюльєн Оффре де Ламетрі (1709-1751), Жан Д'Аламбер (1717-1783), Пауль Генріх Дітріх Гольбах (1723-1789) і Гельвецій (1715-1771). На відміну від представників раннього Просвітництва, що стояли на позиціях деїзму, представники пізнього були послідовними матеріалістами і атеїстами.

Першим мислителем, употребившим слово "просвіта", був Вольтер, найбільший представник старшого покоління просвітителів, визнаний вождь французького Просвітництва. Його творчість відрізняється надзвичайною багатосторонністю: романи, драми, поезія, памфлети, статті.

Чи можна назвати Вольтера філософом тільки на тій підставі, що він займався критикою релігії, висміював те, що він вважав забобонами, освічував монархів? Слід визнати, що оригінальних ідей у галузі філософії він не розвинув. Філософія його цікавила тільки в практичному застосуванні. Філософська спадщина Вольтера складають статті з філософії, видані під заголовком "Кишеньковий філософський словник". Основним жанром творчості Вольтера був філософський роман. Творчість Вольтера можна віднести до філософської публіцистиці. Відзначимо, що в будь-якому жанрі літературної творчості Вольтер залишався войовничим публіцистом.

41. Своєрідність Просвітництва у Німеччині.

У Німеччині XVIII ст., так само як і в інших європейських країнах, розгорнувся просвітницький рух, але він проходив у надзвичайно складних соціально-політичних умовах. Розвиток буржуазних відносин затримувався економічною відсталістю та феодальною роздрібненістю держави. Формально Німеччина входила до складу Священної Римської імперії, державні інститути якої давно вже втратили свою життєздатність. 300 князівств і 50 імперських міст Німеччини становили маленькі «монархії», що жили за власними законами. Не випадково Лессінг назвав свою батьківщину «ковдрою з клаптів». У кожному із князівств панувала патріархальна форма абсолютизму, що позбавляла третій стан (бюргерів і селян) будь-яких прав. До того ж Німеччина була віддалена від центрів світової торгівлі, що значною мірою зумовило зубожіння країни. Усе це визначило характер німецького Просвітництва.

Завершальним етапом не тільки німецького, а й європейського Просвітництва стала творчість Гете. Підбиваючи підсумки свого життєвого шляху, митець писав у листі до німецького філолога В. Гумбольдта в березні 1832 року: «Найвищий геній — той, хто в себе все вбирає, все вміє засвоїти, не зашкоджуючи власному призначенню...» Переймаючись проблемами тогочасної Німеччини, закладаючи засади національної німецької літератури, художник разом із тим писав про людину і світ у широкому, всесвітньому масштабі. Його хвилювали глобальні питання людства, він прагнув пізнати сутність загального буття, природи, мистецтва й відповідно до цього визначити місце та призначення особистості. За словами самого Гете, «єдине, що нам слід робити, це заглиблюватися в самих себе». «Заглибленню» у світ і в людину письменник присвятив усе своє життя.

42. Трагедія Й. В. Гете «Фауст» як вершина філософських пошуків епохи Просвітництва.

Вершинним злетом письменницьких пошуків Гете стала філософська трагедія «Фауст», над якою він працював більшу частину свого життя і яка стала своєрідним підсумком його болючих роздумів над проблемами сенсу людського життя, його моральних цінностей і духовних запитів. Гетевський «Фауст» — це і своєрідний підсумок ідейних пошуків усієї доби Просвітництва, і водночас один з найви-датніших творів світової літератури, який, за словами Олександра Пушкіна, «є найвеличнішим творінням поетичного духу, представником новітньої поезії, як "Іліада" є пам'яткою класичної давнини».

Особливості проблематики і жанру. Звернувшись у своїй трагедії до народної легенди про Фауста, Гете суттєво переробив і доповнив її ключові сюжетні епізоди та образи. Зокрема, він увів до сюжету свого твору постать Маргарити та історію її трагічного кохання до Фауста. Сюжет твору наповнюється складною філософською проблематикою, в якій знаходять свій відгук основні ідеї Просвітництва, а головний герой, Фауст, з алхіміка і чародія народних легенд, який запродав душу дияволові, перетворюється на допитливого вченого-експериментатора, що сміливо повстає проти інертного схоластичного мислення середньовічної епохи і, подібно до титанів Відродження, прагне не лише осягнути думкою складні закони світобудови, а й підпорядкувати їх практичним потребам суспільного розвитку людства.

Коло проблем, що їх порушує у своєму творі Гете, надзвичайно широке. Це і вічні філософські питання життя та смерті, знання та моралі, суспільного та духовного призначення людини, і роздуми над таємницями всесвіту та можливістю їх пізнання, над сенсом буття та силою розуму людини. Зважаючи на майже 60-літній відрізок часу, впродовж якого писалася трагедія, її проблематика досить суттєво змінювалась під впливом еволюції поглядів її автора. Якщо в першій частині «Фауста» яскраво виявили себе «штюрмерські» просвітницькі уподобання (наприклад, популярний серед штюрмерів сюжет про зваблену і покинуту дівчину), то в другій частині виразно виявляються поетика та естетика класицизму (широке звернення до мотивів та образів античної міфології), а в заключній сцені «Фауста»

Гете віддає шану новому, романтичному світогляду (образ містичного хору, який відкриває Фаустові католицькі небеса).

Відповідно до характеру проблематики, сам Гете визначив жанр свого твору — філософська трагедія. Від жанру класичної трагедії гетевський «Фауст» відрізняється, по-перше, тим, що цей твір у цілому не розрахований на сценічне втілення, і, по-друге, тим, що, крім власне драматичних ознак, має численні ознаки епосу та лірики, які перетворюють «Фауста» на подобу драматичної поеми. Як і поема, «Фауст» побудований у вигляді деталізованої розповіді про обставини конфлікту героя із соціальним середовищем. Але якщо в поемі історію героя розповідає автор, то в Гете, згідно із законами драматичного жанру, вона подається в діалогах персонажів і увага акцентується не на їхніх діях, а на суперечностях їхніх характерів. Безкомпромісна загостреність конфлікту гетевського твору додає йому яскравого трагічного пафосу, а концептуальність, глибина та узагальнено-сим-волічний характер проблематики твору зумовлюють філософську визначеність його змісту.