
- •Походження античної трагедії та комедії.
- •2.Теорія трагедії та комедії за Арістотелем.
- •Внесок Есхіла і Евріпіда у розвиток античної трагедії.
- •1. Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей.
- •2. Від трагедій «Іон», «Єлена» та ін., де вперше зустрічаютьсямотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до «побутової» драми, п'єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами.
- •5. Потрактування Арістофаном творчості Евріпіда і Есхіла у комедії «Жаби».
- •1)Середньовіччя як історико-культурна доба.
- •2)Шлях від легенди до роману: літературні обробки історії про Трістана та Ізольду (Беруль, Тома, Кретьєн де Труа, ж. Бедьє).
- •Зв’язок «Роману про Трістана та Ізольду» з циклом лицарських романів про короля Артура (Теоретичне джерело №1)
- •4) Поняття куртуазного кохання в контексті середньовічної культури. (Теоретичне джерело №2) «Трістан та Ізольда» – це роман про вірність чи зраду? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту.
- •Характеристика національних варіантів мистецтва бароко в різних країнах (маринізм, культизм, консептизм, преціозна література).
- •«Золота доба» іспанської літератури: особливості розвитку бароко в Іспанії.
- •Риси барокового світосприйняття та естетики в драмі «Життя – це сон»
- •«Життя – це сон» як алегорична дидактична драма, її символізм та міфологізм.
- •4. Елементи сюжету.
- •7. Проблематика драми «Життя — це сон».
- •10. Провідні мотиви твору
- •Залікові питання
- •1.Періодизація Античності. Феномен античної цивілізації.
- •2. Антропоморфічність античної міфології: 12 наймогутніших олімпійців
- •3. Охарактеризуйте давньогрецький героїчний епос.
- •4. Тема фатуму в «Іліаді»: втручання богів у життя смертних (доля Єлени та Паріса).
- •5. «Одіссея» – поема про повернення чоловіка додому та історія відновлення сімейного благополуччя
- •6. Генеза та художні особливості давньогрецької трагедії
- •7. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Цар Едіп»?
- •8. Театр і драматургія Давнього Риму: комедії Плавта та Теренція
- •9. Специфіка творчості Анакреонта, Алкея, Сапфо
- •10 Середньовічна релігійна література. Творчість Святого Августина
- •11. Наведіть типологічні риси класичного епосу середньовіччя.
- •12. Особливості лицарського роману на прикладі «Роману про Трістана та Ізольду» ж. Бедьє.
- •13. Жанри передновелістики: exemplum, ле, фабліо, шванк.
- •14. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом
- •15. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки ф. Петрарки «Канцоньєре».
- •16. Типологічні риси літератури європейського Відродження
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції
- •18. Специфіка розвитку ренесансних тенденцій у літературі Іспанії (суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники).
- •19. Типологія іспанського роману доби Відродження.
- •20. Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.
- •21. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістовна характеристика, національні варіанти.
- •22. Зіставлення поетичного спадку п. Де Ронсара та ж. Дю Белле: тематика, стиль, атмосфера.
- •24. Ідейно-естетичні особливості сонету у поетів-метафізиків (Дж. Донн). Метафізична поезія як самостійне явище літератури Бароко.
- •25. «Шекспірівське питання» та ставлення до нього сучасних фахівців-шекспірознавців
- •26. Традиційна періодизація творчості в. Шекспіра. Коротка характеристика кожного етапу.
- •27. Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції XVII ст. Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало.
- •28. Конфлікт між обов’язком та почуттям/розумом та пристрастю в трагедії п. Корнеля «Сід».
- •29. Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п. Корнеля та ж. Расіна.
- •Філософські ідеї французького Просвітництва
7. В чому полягає, на вашу думку, трагедія головного героя в творі Софокла «Цар Едіп»?
Усталеним художнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремих персонажів, так і в системі художніх образів. Становище Едіпа на початку трагедії «Цар Едіп» різко контрастує з тим, у яке він потрапляє в кінці. Спершу це абсолютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливу дружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за свою чесність, справедливість і постійне бажання їм допомагати. У фіналі Едіп опиняється у прямо протилежному становищі — не тільки втрачає все, але й стає сліпим жебраком.Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслити чорно-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедій Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно простішою і, за словами самого поета, «найбільш відповідала характерам героїв». Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає своєї вершини. Продовживши справу Есхіла, він удосконалив її як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян.
Едіп (за грецькою міфологією) — нащадок Кадма, з роду Лабдакидів, син фіванського царя Лая та Іокасти (або Епікасти), улюблений Герой грецьких народних оповідей і трагедій. Зважаючи на їх кількість дуже важко уявити міф про Едіпа у його первинному вигляді. Згідно найбільш поширеної оповіді, оракул передбачив Лаю народження сина, який вб’є його самого, одружиться на власній матері і зганьбить весь будинок Лабдакидів. Тому, коли в Лая народився син, батьки, проткнув йому ноги і зв’язавши їх разом (чому вони опухли), відіслали його на Кіферон, де Едіпа знайшов пастух. Він прихистив хлопчика і приніс його згодом в Сікіон, або Коринф, до царя Полібу, який виховав його, як власного сина. Отримавши одного дня на бенкеті докір у сумнівності свого походження, Едіп звернувся за роз’ясненнями до оракула і отримав від нього пораду — остерігатися батьковбивства і кровозмішення. Внаслідок цього Едіп, який вважав Поліба своїм батьком, покинув Сікіон. На дорозі він зустрів Лая, затіяв з ним сварку і в запальності вбив його і його свиту. У цей час Фіви спустошувало чудовисько Сфінкс, яке завдавало декілька років підряд кожному загадку і пожирало усіх, хто її не відгадував. Едіп мав вдачу розгадати цю загадку (яка істота вранці ходить на чотирьох ногах, опівдні на двох, а увечері на трьох? Відповідь — людина), унаслідок чого Сфінкс кинувся із скелі і загинув. У вдячність за позбавлення країни від тривалого лиха фіванські громадяни зробили Едіпа своїм царем і дали йому у дружини вдову Лая, Іокасту — його власну матір. Незабаром подвійний злочин, здійснений Едіпом відкрився, і Едіп у відчаї виколов собі очі, а Іокаста позбавила себе життя. За давньою оповіддю (Гомер, «Одіссея»), Едіп залишався царювати у Фівах і помер, переслідуваний Ериніямі. Софокл розповідає про кінець життя Едіпа інакше: коли відкрилися злочини Едіпа, фіванці вигнали старезного і сліпого царя Едіпа з синами (Етеоклом і Полініком) з Фів, і він у супроводі своєї доньки Антігони відправився до містечка Колон (у Аттиці), де у святилищі Ериній, які нарешті завдяки втручанню Аполлона вгамували свій гнів, кінчив своє повне страждань життя. Пам’ять про нього вважалася священною, а могила його була одним з палладіїв Аттики. Як дійова особа, Едіп виведений в трагедіях Софокла «Цар Едіп» і «Едіп в Колоні», в трагедії Еврипіда «Фінікійки» і в трагедії Сенеки «Едіп». Було немало і інших поетичних творів, що займалися долею Едіпа.
На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки наявний світопорядок й долі людей цілковито залежали від нього. Такий погляд яскраво виявляється в античній трагедії. Наприклад, у творі Софокла «Едіп-цар» головний герой Едіп як не прагнув, щоб не справдилося лиховісне попердження Оракула, однак так і не зміг уникнути вбивства батька й одруження з власною матір'ю.