Семінар 1

1. Походження античної трагедії та комедії.

Існують дві теорії щодо походження грецької драми: положення англійської етнологічної школи і традиційна позиція фахівців з класичної філології. Прихильники першої теорії стверджують, що драма виникла з різних обрядових і ритуальних дій: з похоронних плачів, з ритуалу ініціації. Другі, погоджуючись, що різні обрядові вистави (наприклад, спектаклі Елевсинських містерій) мали багато спільного, вважають, що все ж таки треба б дуже обережно пов'язувати ці архаїчні, доісторичні ритуали з цивілізованим і інтелектуальним грецьким V століттям до н. е.., що немає підстави не довіряти Арістотелем, що виводить грецьку драму з гімнів та пісень на святах на честь Діоніса. Він стверджує, що трагедія спочатку виникла "від заспівувачів дифірамбів" (Poet. 1449 a Аристотель. Поетика. / Аристотель. Твори у чотирьох томах. Т IV. М., 1984, с. 650. Тут і далі перекл. М. Л. Гаспарова). Це положення Аристотеля підтверджує те, що вистави ставилися не коли завгодно, а тільки під час святкувань на честь Діоніса, яких було три: Великі Діонісії, Малі Діонісії і Ленеи.

Як ми вже згадували, слово "дифірамб" негрецькі (мабуть, цей рід співів елліни перейняли з субстратної культури), але в VII-VI ст. до н. е.. дифірамб був відомий і поширений у Греції. Дифірамбами називали пісні свят на честь Діоніса. Їх виконував керівник хору та чоловічий хор з п'ятдесяти осіб. Пісні, що виконуються поперемінно ватажком і хором, мабуть, і повинні вважатися початком діалогу драматичного твору. Чоловіки, що виконували дифірамб, зображували супутників Діоніса сатирів і силенов: вони прикріплювали роги, надягали козлячі шкури, іноді причіпляють кінські хвости. Слово "трагедія" означає "пісня козла". Аристотель говорить, що спочатку трагедія була веселою дійством, а пізніше прийняла піднесений характер (Poet. 1449 a).

Комедія (грец. "комос" - ватага веселих гуляк, "ода" - пісня). Пісні та процесії комоса, швидше за все, були схожі на описані Гоголем гуляння колядників по селу; за твердженням Арістотеля, комедія походить "від заспівувачів фалічних пісень, які й тепер ще у звичаї в багатьох містах" (Poet. 1449 a). Весела процесія на святах на честь Діоніса співала пісні, повні елементів ритуального наруги. Греки вірили, що такі непристойні, смішні пісні у формі діалогу між окремими групами процесії, сприяють врожайності і родючості.

Таким чином, виконавці гімнів та пісень на святах на честь Діоніса поступово стали дійовими особами. Справа в тому, що грец. "Драма"-це дія. І Арістотель підкреслює, що драма наслідує активно діючим людям (Poet. 1448 a).

2.Теорія трагедії та комедії за Арістотелем.

Естетичною основою цього жанру є категорія «трагічне». Ця філософська та естетична категорія характеризується суспільно-історичним або особистим конфліктом, який призводить до втрати важливих для життя цінностей.  Трагічне в античну епоху характеризується придушенням особистого початку, над яким, підноситься благо поліса і розуміння долі як сили, яка панує в природі і суспільстві. Тому трагічне в античності часто описувалося через поняття долі і долі на противагу новоєвропейської трагіка, де джерелом трагічного є сам суб'єкт.  Зразком розуміння трагічного у давньогрецькій філософії, може служити філософська концепція Аристотеля, де трагічне представляє собою наслідування людського життя (мимесис) з її переходами від щастя до нещастя, з її провиною, злочинами, розплатою і покаранням - тобто найгостріших життєвих протиріч.  Знамените визначення трагедії Арістотеля грунтується на понятті катарсису, на ідеї всеочисній ролі мистецтва:  «Трагедія є: наслідування дії серйозного і закінченому, що має певний обсяг, промовою, прикрашеної різними її видами окремо в різних частинах, наслідування дією, а не розповіддю, що здійснюють за допомогою співчуття і страху, очищення подібних афектів". Катарсис - буквально перекладається як очищення, або звільнення. Аристотель вживає цей термін для того, щоб описати вплив на глядача драматичних творів. Коли ми дивимося п'єсу, події якої породжують в нас страх і співчуття, він вважав, що ми звільняємося від цих емоцій, і таким чином ми йдемо з театру звільненими і очищеними. Протилежна точка зору щодо цієї теорії полягає в тому, що такі п'єси породжують у нас такі почуття, які ми, за браком цих вражень, не мали б і не повинні були б мати: наприклад, агресивні емоції. Сама трагедія представляється Арістотелем як щось ціле, що має свій початок, середину і кінець. Аристотель також визначає основні композиційні елементи трагедії: «Отже, в кожній трагедії неодмінно має бути шість (складових) частин, відповідно чому трагедія має ті або іншими якостями. Ці частини: фабула,характери, думки, сценічна обстановка, текст та музична композиція. До засобів відтворення ставляться дві частини, до способу відтворення одна, до предмета відтворення три, і крім цього - нічого. »  Ці композиційні особливості Аристотель характеризує наступним чином:  Фабула - Арістотель дає їй ємну характеристику в одному словосполученні - «душа трагедії». Основна вимога фабули - це цілісність і єдність дії: «... як і в інших наслідувальних мистецтвах, єдине наслідування є наслідування одному предмету, так і фабула повинна бути відтворенням єдиного і притому цільно го дії, бо вона є наслідування дії». Вона буває простий або заплутаною - в залежності від того, яку дію відтворюється. Як елементи заплутаного дії Аристотель призводить перипетії, пізнавання та страждання. Характер фабули визначає вид трагедії. Аристотель класифікує трагедії на чотири види: «Трагедія заплутана, яка цілком складається з перипетії і пізнавання. Трагедія патетична, наприклад, "Еанти" і "Іксіон". Трагедія моралі, наприклад, "Фтіотида" і "Пелей". Четвертий вид - трагедія фантастична, наприклад, "Форкіди", "Прометей" і всі ті, де дія відбувається в пеклі. » Характери - трагічний характер має, перш за все, відповідати чотирьом умовам: він повинен бути благородний, відповідати чинному особі, бути правдоподібним і послідовним.  Думки - «Це здатність говорити відношення до справи та відповідне обставинами, що в промовах складає завдання політики та ораторського мистецтва.» Сценічна обстановка - впливає на реалістичність вражень.  Текст - за Арістотелем це «пояснення дій за допомогою слів».  Музична композиція - є невід'ємним елементом прикраси композиції трагедії.  Теорія трагедії Аристотеля справила величезний вплив на подальший розвиток естетики і художньої практики. До XVIII століття вона вважалася незаперечною.