2.4 Біологічний метод дослідження

Зараження морських свинок варто проводити в діагностичних випадках для підтвердження туберкульозної етиології захворювання у нелікованих хворих, а також для встановлення бактеріовиділення у хворих, що приймали нетривалий час антимікобактеріальні препарати. Особливу цінність представляє біологічна проба при дослідженні матеріалів від хворих, що страждають урогенітальним туберкульозом.

Доцільно проводити одночасно зараження морських свинок і посів. Сполучення обох методів дає більше можливостей виявити мікобактерії в патологічному матеріалі.

Обробка матеріалу для зараження морських свинок.

Для зараження морських свинок використовують різноманітний матеріал: харкотиння, сечу, промивні води бронхів, шлунка, ексудати, виділення ран, операційний матеріал і ін. Досліджуваний матеріал обробляють 3,0 % сірчаною кислотою так само, як для посіву. Після обробки кислотою його двічі відмивають стерильним ізотонічним розчином хлористого натрію, щоб не залишилося кислоти, тому що при попаданні кислоти морській свинці під шкіру може виникнути виразка. До отриманого осаду додають 1,0 мл стерильного ізотонічного розчину хлористого натрію і вводять шприцем морській свинці під шкіру правої пахвинної області.

Якщо є можливість, то краще заражати двох свинок. При цьому одну морську свинку забивають через 1,5, другу - через 3 місяці. За свинками проводять систематичне спостереження, перевіряючи появу місцевого інфільтрату, стан регіонарних лімфатичних вузлів і т.п. Міра макроскопічних змін може бути різноманітною. Вона залежить від кількості і вірулентності мiкобактерiй туберкульозу в патологічному матеріалі.

Щомісяця перевіряють чутливість до туберкуліну, вводячи підшкірно в попередньо вищипану або поголену середню частину черевця 0,1 мл туберкуліну (100 ТО РРD-L). Реакцію оцінюють через 24 і 48 годин. Позитивною вважається реакція у вигляді інфільтрату більше 5 мм. Він спостерігається у свинок, інфікованих M.tuberculosis. При наявності в патологічному матеріалі достатньої кількості вірулентних мiкобактерiй уже через 2 тижні на місці зараження може з’явитися інфільтрат або виразка. Через місяць збільшуються регіонарні лімфатичні вузли.

При забої морських свинок через 1,5 місяця відмічають інфільтрат, часто з розпадом, у місці введення патологічного матеріалу, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, одиничні туберкульозні вогнища в легенях, в селезінці. При забої морських свинок через 3 місяці виявляється збільшення лімфатичних вузлів, як регіонарних, так і віддалених, ураження спостерігаються в такій послідовності: селезінка, печінка і легені.

При зараженні морських свинок у яєчко вводять тільки 0,4 мл матеріалу, обробленого вказаним вище способом. Для зараження в яєчко використовують добре гомогенізований матеріал: сечу, харкотиння або промивні води бронхів. При зараженні двох морських свинок їх також доцільно забивати через 1,5 і 3 місяці. По наявності специфічних змін (збільшення, ущільнення і наявність вогнищ у яєчку та у внутрішніх органах) судять про наявність мiкобактерiй у патологічному матеріалі.

Іноді при обстеженні олігобацилярних хворих ­при посівах харкотиння або іншого матеріалу мікобактерії не висіваються, а при зараженні свинки можуть визначатися незначні зміни в регіонарному лімфатичному вузлі або в органах. У таких випадках варто зробити посів з органів морської свинки для одержання культури і її подальшого вивчення. Посів з органів свинки необхідно робити також в усіх сумнівних випадках.