1.2. Основи правопорядку у сфері господарювання

Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегу­льовані нормами права, перебувають під захистом закону та охоро­няються державою. Він установлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якбдо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх ре­зультатом.

Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості (вре- гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що скла­дається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмос­фера нормального правового життя, що встановлюється в резуль­таті точного та повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами пра­ва. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впо­рядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтереса­ми громадянського суспільства та держави, їх основним и закона­ми і тенденціями розвитку.

Правопорядок як державно-правове явище служить стабіліза- пії, підтриманню рівноваги між інтересами громадянськогосуспі- льства й держави. Його антиподом є сваволя та беззаконня. Право­вий порядок кожного суспільства розкривається через його озна­ки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку:

1. закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2. спирається на принцип верховенства права й панування за­кону в галузі правових відносин;

Гайворонеький В. М., Жушман В. ГІ. Цит. гір. - С. 62-63.

3. установлюється в результаті реалізації правових норм, тоб­то здійснення законності в діяльності з реалізації права;

4. створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;

5. передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6. вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7. встановлює сувору громадську дисципліну;

8. передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і при­ватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9. створює умови для організованості громадянського суспіль­ства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10)забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку — це система правових і неправових елеме­нтів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведін­ки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового ре­гулювання¹.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання визна­чені в статті 5 ГК України.

Правовий господарський порядок в Україні формується на ос­нові оптимального поєднання ринкового саморегулювання еконо­мічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулю­вання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної ви­моги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності українського народу на зем­лю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, - яке здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх су­б'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованос­ті економіки, недопущення використання власності на шкоду лю­дині й суспільству; право кожного володіти, користуватися й роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рі­вними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна рі­зноманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових за­сад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту кон­куренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживан­ня монопольним становищем на ринку, неправомірного обмежен­ня конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно за­коном; забезпечення державою екологічної безпеки та підтриман­ня екологічної рівноваги на території України; забезпечення дер­жавою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання та дія в Україні принципу верховенства права.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері го­сподарювання здійснюють свою діяльність у межах устан овленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законо­давства.

У справі забезпечення законності, організованості, дисцип­ліни й порядку значне місце відводиться праву, яке є регулято­ром суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господарю­вання зобов'язані:

• здійснювати свою діяльність відповідно до правових припи­сів органів державної влади;

• самостійно, з допомогою локальних нормативних актів рег­ламентувати різні сфери своєї діяльності;

• використовувати можливості договорів.

Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти гос­подарювання повинні дотримуватися правопорядку у сфері госпо­дарювання, використовувати весь арсенал засобів з упорядкуван­ня відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання є правовою роботою в на­родному господарстві, на підприємств:.

.1.3. Поняття правової роботи і роль юридичної служби

в її здійсненні

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 р. № 1040 затверджено Загальне положення про юридичну службу міністерст­ва, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, уста­нови, організації, у п. 4 якого зазначається, що основними завдан­нями юридичної служби є: організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування,неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів орга­ном виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівни­ками під час виконання покладених на них завдань і функціональ­них обов'язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах¹.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правовоїро боти як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяль­ності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначе­ність; дають можливість визначити основні завдання правової ро­боти. Ці завдання полягають у такому:

• дотримання законності в діяльності суб'єктів господарю­вання;

• активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліишеня економічних по­казників;

• забезпечення зберігання майна підприємства;

• захист прав і законних інтересів підприємств.

Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання за­конодавства, але й уміння організувати його реалізацію на прак­тиці. Для цього необхідні розуміння суті правової роботи, її міс­ця та значення в управлінні виробництвом, правильний підхід до самої правової роботи. Правова робота в народному госпо­дарстві як вид юридичної діяльності характеризується універса­лізмом².

Універсалізм правової роботи полягає в тому, що вона охоплює різні сторони діяльності суб'єктів господарювання.

З'ясовуючи роль і значення правової роботи, важливо врахува­ти, що норми господарського та іншого законодавства адресовані всім керівникам, спеціалістам та пралівникам у галузі господарю­вання, адже саме вони забезпечують реалізацію відповідних норм у своїй повсякденній діяльності. Тому не секрет, що глибокі знан­ня цими працівниками відповідних норм різних галузей права з питань, що входять до їх компетенції, й сприятимуть ефективній діяльності конкретного суб'єкта господарювання. Керівники су­б'єктів господарювання і працівники апарату управління мають розуміти, що законодавство, у тому числі господарське, є засо­бом, за допомогою якого досягається виробнича й господарська мета господарських органів та їх підрозділів. Такий правовий інструмент є обов'язковим до виконання і використання, що ви­пливає з вимог Конституції України та інших нормативно-право­вих актів України¹.

Розглядаючи проблему правової роботи, Г. Л. Знаменський під­креслює, що при цьому виникає питання щодо її ефективності, зокрема з боку юридичної служби. За змістом правова робота по­лягає не в реалізації правових норм, а в забезпеченні реалізації правових норм як процесу, у його впорядкуванні й організації. Саме така постійна робота має бути організована в кожному су­б'єкті господарювання, щоб норми господарського, цивільного, підприємницького, фінансового та інших галузей законодавства виконувалися і застосовувалися своєчасно і повністю на відповід­ному рівні.

Разом з тим не можна повністю погодитися з Г.Л. Знамен- ським. Так, Загальне положення про юридичну службу міністерст­ва, іншого центрального органу виконавчої влади, державного під­приємства, установи, організації, затверджене Постановою Кабі­нету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 визначає не лише права та обов'язки підприємства, а й права та обов'язки юридичної служби міністерства, яке є не завжди органом управління виробни­цтвом.

Слід, однак, зазначити, що згаданз положення не поширюєть­ся на приватні, спільні та інші підприємства, товариства, коопера­тиви, хоча вони можуть використовувати його при затвердженні посадових обов'язків працівників юридичних служб зазначених та інших суб'єктів господарювання. На сьогодні працівники юридичних служб є найбільш освіченими в чинному законодавстві особами. Тому юридична служба є основним структурним підрозді­лом, який організовує діяльність у виконанні норм чинного зако­нодавства не лише суб'єктами господарювання як юридичними осо­бами, а й керівниками їх структурних підрозділів, працівниками.

Як зазначає С.Ф. Домбровський, у процесі організації правової роботи відбуваються не матеріал ьно-пранові, а організаційні відно­сини. Як і інша організаційна діяльність, правова робота має проце­суальні та процедурні форми здійснення. Правова робота має плану­ватися, забезпечуватися відповідними кваліфікованими кадрами юрисконсультів і необхідним правовим «інструментом », тобто нор- мативно-правовими актами. Атому необхідні належний облік і зві­тність про хід виконання правової роботи.

Оскільки однією з функцій правової роботи є організація й за­безпечення реалізації правових норм, її метою є підвищення рівня реалізації норм чинного законодавства. Способи і засоби правової роботи різні: профілактична робота, пропаганда правових знань, конкретний правовий інструктаж, матеріальне заохочення учас­ників здійснення правової роботи, дисциплінарні стягнення за неналежну організацію, оформлення матеріалів для передачі в суд або слідчі органи. Від ефективності правової роботи залежить під­вищення рівня реалізації законодавства у фінансовій та іншій ді­яльності суб'єкта господарювання. Оцінюючи діяльність праців­ників, які виконують ту чи іншу правову роботу, слід враховува­ти не лише правовий, а й економічний ефект¹.

Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяльно­сті суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення під­вищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного виробницт­ва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктивності праці та якості роботи за дотримання планової, договірної, тру­дової дисципліни.

Із зазначеного випливає, що коли ми говоримо про універсаль­ний характер правової роботи, то перш за все маємо на увазі всебіч­ний вилив права на розвиток господарської та соціальної діяль­ності колективів, адже в цій роботі беруть участь не лише органи управління, а й профспілки, трудові колективи.

Так, відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності»¹, професійні спілки здійснюють свою діяльність у сфері праці у двох основних напрямках. Пер­ший напрямок передбачає захист інтересів працівників, у друго­му напрямку профспілкові органи діють як роботодавці. Основ­ними функціями діяльності профспілок є захисна і представни­цька, які доповнюються контрольними повноваженнями з до­тримання законодавства про працю.

Повноваження трудових колективів регулюються главами II «Колективний договір», ХУІ-А «Трудовий колектив» Кодексу за­конів про працю України¹, Законами України «Про колективні до­говори і угоди»², «Про порядок вирішення колективних трудових спорів»³та ін.

Зазначені вище та інші нормативно-правові акти вказують на те, що трудові колективи підприємств беруть безпосередню участь у визначенні умов праці, укладанні колективного дого­вору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисци­пліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпоряд­ку та ін.

Універсальний характер правової роботи полягає також у тому, що це діяльність не лише з правового регулювання існуючих суспі­льних відносин за допомогою правових приписів органів державної влади та управління, але також нормотворча діяльність, спрямо­вана на оптимальний вплив на суспільні відносини всередині конк­ретного підприємства⁵.

Як зазначає професор О.Ф. Скакун, нормотворчість комерцій­них корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямова­них на регулювання питань життя колективу (як використовува­ти отриманий прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контрагентами таін.)і на деталізацію, конкретизацію законодав­чих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок проваджен­ня претензійної та позовної роботи - корпоративний акт, який ре­гулює порядок пред'явлення претензій на конкретному підприємс­тві та який деталізує й конкретизує законодавчі положення). Нор­мотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, прави­лах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів (державних і комерційних підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відносини одно­го підприємства, де їх прийнято. Правотворчість трудових колек­тивів здійснюється, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпорядження. Такою нормативною угодою є колективний договір - консолідований акт у галузі праці⁴.

Локальні нормативні акти підприємств розробляються і при­ймаються на виконання приписів централізованого законодавства або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємства, або з ініціативи структурних підрозділів.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, ін­струкція адміністрації, статут, положення, правила, внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних норма­тивних актів — конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки за­кону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах за­кону. Ці документи також називають корпоративними норматив­ними актами.

Корпоративний нормативний акт - це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації (підприємст­ва), який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулю­вання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації роз­поряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій ста­тут, положення або інший фундаторський документ, правила вну­трішнього розпорядку для працівників даної організації в управ­лінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової ді­яльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпо­ративний нормативний акт, який видається органами управлін­ня підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань лока­льних - лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:

1. має правотворчий характер, тому що в ньому корпорати­вні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2. видається органом (посадовою особою) управління корпо­рації лише в межах його компетенції;

3. видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за погоджен­ням із профспілковим комітетом);

4. відповідає Конституції України, законодавству, а також нор­мативним актам, які мають вищу юридичну силу;

5. має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (на­приклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

1. фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінан­сову діяльність корпорації;

2. адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління;

3. трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу за­стосування праці;

4. цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положен­ня про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укла­дення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно¹.

До системи правової роботи належать суб'єкти господарюван­ня, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійснення, результати юридичних (правових) дій.

Суб'єктами правової роботи є господарські організації - юри­дичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комуна­льні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяль­ність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єк­тами правової роботи є також громадяни України, іноземці та осо­би без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і за­реєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, пред­ставництва, інші відокремлені підрозділи господарських організа­цій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юри­дична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.).

Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських су­дах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (договори, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.).

Юридичні (правові) дії— це зовнішні акти поведінки суб'єктів правової діяльності.

Засоби правової діяльності - це явища, предмети дій, які за­безпечують досягнення необхідного результату правової діяльності, нормативно-правові акти централізованого і локального регулю­вання, докази.

Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досягнен­ня наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумо­влених юридичною справою.

Результати правових дій - це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.

Таким чином, правова робота, будучи сукупністю нормотвор- чої та правореалізуючої діяльності, пронизує всі сфери правової дійсності і спрямована на досягнення подвійної мети: забезпечує законність у діяльності суб'єктів господарювання і посилення впливу на суспільне виробництво. Попри таку обмежену єдність нормотворчій та правореалізуючій діяльності відводиться знач­не місце в усій правовій діяльності. Це не випадково, оскільки, здійснюючи свою статутну діяльність підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм реалізують правові норми як централізованого, так і локального характеру.

Відомо, що реалізація права здійснюється в таких формах: до­тримання, виконання, використання. Через ці форми втілюються вимоги та можливості права. Тому суб'єкти господарювання при дотриманні та виконанні вимог правових принципів повинні мак­симально широко використовувати передбачені правом засоби для ефективного господарювання¹. Це актуально в наш час — у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.

До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові доіювори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продукції (то­варів), підряд, оренда майна, купівля-продаж таін.).

Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою вини­кнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим пра­вом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін.

Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на під­приємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спрямова­на на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'яз­ків контрагентів.

Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації право­вих норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, госпо­дарському, трудовому, фінансовому, аграрному та ін. Власне, цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотримання законодавства про працю, про охорону навколишнього природного середовища тощо.

Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на під­приємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється мож­ливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з на­слідками правопорушень, а й з причинами їх виникнення, які мо­жуть бути різними: недостатнє знання чинного законодавства, не­достатній рівень правового регулювання, винні дії посадових осіб, організаційно-технічні недоліки та ін. Результати такого аналізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і доводять­ся до відома органів управління підприємством.

Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки,

особливо в приватних підприємствах, така робота майже не прово­диться, у той час як вона є важливим засобом попередження право­порушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місце­вих газетах, радіо та ін.

Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсаль­ний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності під­приємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормо- творчість і правореалізацію; аналіз практики застосування зако­нодавства і правове виховання.

Правова робота є невід'ємною частиною діяльності всіх струк­турних підрозділів підприємства, серед яких важливе місце нале­жить юридичній службі як спеціалізованому правовому підрозділу підприємства. Але слід також мати на увазі, що проведення та ор­ганізація правової роботи покладається на керівництво підпри­ємств.

У п. 4 ст. 65 ГК України зазначено, що в разі наймання керівни­ка підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому ви­значається строк найму, права, обов'язки та відповідальність керів­ника. Разом з тим слід підкреслити, що одне з най важливі тих місць у здійсненні правової роботи на підприємстві відводиться юридичній службі, що більш детально розглядатиметься в наступному розділі.

Як зазначає С.Ф. Домбровський, не належить до правової робо­ти в економіці і діяльність органів правопорядку. Зокрема, це сто­сується господарського, третейського судів, Міжнародного комер­ційного арбітражного суду. Адже ці органи лише вирішують госпо­дарські спори між окремими суб'єктами господарювання у формі актів судочинства й арбітрування. Також не належить до правової роботи діяльність правоохоронних органів: прокуратури, МВС, бо їх робота спрямована на попередження правопорушень.

Правову роботу в економіці України здійснюють і такі органи управління та влади: Державна податкова адміністрація, Антимо- нопольний комітет України, Державний митний комітет України, органи місцевого самоврядування та ін. Тобто правову роботу здійс­нюють ті органи, які дозволяють займатися певною господарською діяльністю, здійснюють реєстрацію підприємств, установ і організа­цій, та органи, що мають право видавати ліцензії на ведення окре­мих видів господарської діяльності, інші владні структури, які упо­вноважені виступати від імені держави з актами організації та під- - тримання правопорядку в різних галузях господарської діяльності¹.

Таким чином, основний зміст правової роботи полягає не лише в ор­ганізації, айв активному використанні суб'єктами господарюван­ня, органами державної влади та органами місцевого самоврядуван­ня, їх посадовими особами в процесі виконання своїх функцій норм чинного законодавства.

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки господарської діяльності.

2. У чому полягають завдання правової роботи?

3. У чому полягає універсалізм правової роботи?

4. Суть нормотворчості підприємства.

5. Що таке корпоративний нормативний акт?

6. Які ознаки властиві корпоративному нормативпому акту?

7. Що належить до системи правової роботи?

Список рекомендованої літератури

Нормативно-правові акти

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.

3. Закон України «Про інноваційну діяльність» //ВВР України. — 1992. - № 10.-Ст. 139.

4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Офіційний вісиик України. - 2002. - № 36. - Ст. 266.

5. Цивільний кодекс України // Голос України. - 2003. - 12-13 березня.

6. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // ВВР України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого орга­ну виконавчої влади, державного підприємства, установи та органі­зації, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 р. № 1040 //Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - Ст.13.

8. Господарське законодавство України: правове регулювання господар­ської діяльності: Збірник нормативних актів / упор. М. 1. Камлик. - К. : Атіка, 2004.

9. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу У країни / за ред. В. К. Матузової. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Матеріали судової практики

1. Деякі проблеми, пов'язані з розглядом справ за договорами поставки // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 148-151.

2. Збірник роз'яснень Вищого Господарського Суду України / укл. Д. Притика. - К. : Ін Юре, 2003. - 304 с.

3. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 1. - К. : Ін Юре, 2003. - 176 с.

4. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 2. - К. : Ін Юре, 2003. - 212 с.

5. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з пе­ревезенням вантажів автомобільним транспортом : Роз'яснення Пре­зидії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01- 6-856 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 20-29.

6. Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, по­в'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю : Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жо­втня 1993 р. № 01-6/1106 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. -С. 71-75.

7. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з постав­кою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних : Роз'яс­нення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.93 р. № 01-6/1205 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 75-80.

8. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнан­ням угод недійсними : Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбі­тражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 92-101.

9. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна : Роз'яснення Президії Вищого ар­бітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 // Вісник Вищо­го арбітражного суду України. - 2000. - № 3. - С. 141-149.

10. Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Пра­вил перевезення вантажів : Інформаційний лист Вищого Господар­ського Суду України № 01-8/917 від 20.08.2001 р. // Вісник госпо­дарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 114-117.

11. Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними // Віс­ник господарського судочинства. - 2001. -№ 2. - С. 128-131.

12. Судовий розгляд спорів, пов'язаних з договорами оренди // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 142-143.

Юридична література

1. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій / О. М. Віпник. - К.: Атіка, 2004. - 624 с.

2. Гайворонський В. М. Господарське право України / В. М. Гайворон- ський, В. П. Жушман. - X. : Право, 2005. - 384 с.

3. Горевий В. І. Юридична служба в агропромисловому комплексі : навчально-методичний посібник / В. І. Горевий. - К.: Мінагрополі- тики України. - 1998. - 229 с.

4. Господарське право України: підручник / М. К. Галянтич, С. М. Груд ни ць- ка та ін. - К. : Вид-во МАУП, 2005. - 424 с.

5. Домбровський С. Ф. Організація правової роботи та юридичного об­слуговування підприємств, установ, організацій / С. Ф. Домбров­ський. - X. : Консум, 2005.- С. 9, 11.

6. Завойский И. Правовая робота на предприятии / И. Завойский. — М.: Хозяйство и право, 1981. — № 10. — С. 41.

7. Мусияка В. Л. Правовые основы предпринимательской деятельнос­ти / В. Л. Мусияка. - X., 1995.

8. Пилипенко П. Д. Трудове право України. Академічний курс : підруч­ник / П. Д. Пилипенко. - К. : Вид. дім «Ін Юре», 2004. - 536 с.

9. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / О. Ф. Скакун. - X. : Консум, 2001.-656 с.

10. Хуторян Н. М. Трудове право України. Академічний курс : підруч­ник / Н. М. Хуторян. - К. : Вид-во «А.С.К.», 2004. - 608 с.

Наукові статті

1. Гайворонський В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное регулирование / В. Гайворонський, В. Жушман // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - №9.

2. Коростей В. Юридична служба в умовах ринку / В. Коростей // Пра­во України. - 2000.-№ 12. - С. 46-48.

3. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають у сфері державного регулювання господарської діяльності / Т. Кравцова // Право України. - 2004. - № 10. - С. 31-35.

4. Кузьмін Р. І. Співвідношення понять «підприємництво» та «госпо­дарська діяльність» / Р. І. Кузьмін, Р. Р. Кузьмін // Право України. - 1999. -№ 5.- С. 88-91.

5. Осауленко О. Зміцнення законності в правозастосовчому процесі / О. Осауленко ,// Право України. - 2004. - № 10. - С. 61-63.

Р о з д і л 2

Правові засади організації та діяльності юридичної служби