1.1. Правові засади господ арської діяльності

Правова регламентація господарської діяльності в період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки має спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих прин­ципів її функціонування в умовах конкуренції.

Світовий досвід показує, що на саморегулювальний механізм ри­нку не можна цілком покладатися. Сам по собі він не може забезпе­чити здорових суспільних відносин і не гарантує довготривалої еко­номічної стабільності. Держава має всіляко підтримувати малий та середній бізнес, забезпечувати громадське порозуміння в справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі правові за­соби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлен­ня, реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Слід також додати, що господарювання означає здійснення економічно значу­щої діяльності, метою якої є одержання господарської вигоди, тобто не тільки отримання прибутку, але й задоволення суспільних потреб, адже саме задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням при- родних ресурсів. Потреби є рушійною силою розвитку виробництва, збереження та відтворення природних ресурсів¹.

³ Гайворонський В. М. Господарське право України / В. М. Гайверонський, Ь. П. Жушман. - X. : Право, 2005. - С. 3.

Процес ведення господарської діяльності, суспільні відносини, що при цьому виникають, потребують правової регламентації. І хоча втручання держави в цю діяльність законодавством не допус­кається, така регламентація не може обмежитися загальною вимо­гою про те, що використання при її здійсненні будь-ким своєї влас­ності не повинно завдавати шкоди правам громадян, інтересам сус­пільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). ЕИдносини, що виникають при здійс­ненні господарської діяльності, потребують правового регулюван­ня. Тому регулювання господарської діяльності підприємств різ­них форм власності та організаційно-правових форм здійснюється нормативно-правовими актами.

Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за рі­зними ознаками. За юридичною силою і формою вираження — на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам.

Найвищу юридичну силу має основний закон - Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулю­вання господарських відносин, гарантії здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності й господарювання, конкуренції, недо­пущення зловживання монопольним становищем на ринку, непра­вомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти - це укази Президента, постанови й розпоряджен­ня Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.

Відповідно до ієрархії иормативно-правових актів за юридич­ною силою вони приймаються народом або за його дорученням: ор­ганом законодавчої влади - Верховною Радою - Основний закон (Конституція), закони; Президентом - укази і розпорядження; ор­ганом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) - постанови; орга­нами місцевого самоврядування - рішення.

Закони підрозділяються на: конституційні закони, які органіч­но поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнен­ня до Конституції; звичайні - закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визначають засади правового регулю­вання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних видів го­сподарської діяльності» тощо); надзвичайні - закони тимчасового характеру, що приймаються, за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові - закони, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бю­джет, закон про затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України на певний рік); допоміжні — закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допомі жне значення для їх застосу­вання (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-еконо­мічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифікован і - норма­тивні акти, у яких узагальнені та систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави по­стало питання про кодифікацію господарського законодавства. Під­готовка Господарського кодексу України завершилася його прий­няттям 16 січня 2003 року¹.

Перехід до ринкових відносин означає відмову від адміністрати- вно-наказових методів господарювання, втручання держави в гос­подарську діяльність підприємств. З іншого боку, комерційну дія­льність в умовах ринку не можна зводити, як було раніше, лише до організації збуту продукції. У цих умовах вироблена продукція знай­де збут лише тоді, коли задовольнятиме попит споживачів.

Тому завданням виробника є аналізувати за допомогою квалі­фікованих працівників кон'юнктуру ринку, виявляти незадоволе- ні потреби, знаходити споживачів своєї продукції та на е;ій основі формувати асортиментну політику підприємства, здійснювати роз­роблення нової продукції, налагоджувати системи сервісного об­слуговування.

Таким чином, якщо раніше спочатку планувалася в централі­зованому порядку виробнича діяльність, а потім укладалися дого­вори зі споживачами про збут виробленої продукції, то тепер основу планів виробництва продукції становлять державні замовлення та договори, укладені зі споживачами (покупцями) і постачальника­ми матеріально-технічних ресурсів.

Виходячи з виїценаведеного, слід визначити відносин и, що ви­никають гіри здійсненні виробничої і комерційної діяльності, як від­носини господарські, оскільки виробнича й комерційна діяльність тісно пов'язані та в цілому становлять діяльність господарську, яка потребує окремої правової регламентації².

Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внут­рішньогосподарських відносин (ст. З ГК України). Господарські від­носини - такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємс­твами, підприємцями) та органами управління, між суб'єктами гос­подарювання, державними та громадськими організаціями, що є спо­живачами продукції, робіт, послуг, - які складаються в процесі орга­нізації та здійснення господарської діяльності.

Господарювання - це і господарське управління, і господарське відання. Господарювання здійснюється різноманітними суб'єкта­ми, державою, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, бюджетними та іншими організаціями, які не мають на меті одержання прибутку, а також окремими громадянами.

Суб'єктами господарювання за Господарським кодексом Укра­їни визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господа рську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (су­купність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єк­тами господарювання є: господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Господарського кодексу, державні, кому­нальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарсько­го кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та за­реєстровані в установленому законом порядку; громадяни Украї­ни, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарсь­ку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55).

Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб'єктів господарювання:

1. суб'єкт господарювання створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом за­снування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділен­ня, перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства;

2. створення нових може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за роз­порядженням антимонопольних органів, відповідно до ан- тимонопольно-конкурентного законодавства України.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися для здійс­нення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Існують обмеження для приватних підприємств сто­совно діяльності, пов'язаної з виготовленням і реалізацією деяких видів продукції. Таку діяльність, як уже зазначалося, можуть здій­снювати лише державні підприємства.

Законодавством передбачаються особливості створення колек­тивних підприємств, зокрема господарських товариств, коопера­тивів. Порядок їх створення визначений Господарським кодексом і Законом України «Про господарські товариства»¹, Законом Укра­їни «Про акціонерні товариства»², Законом України «Про сіль­ськогосподарську кооперацію»³.

Засновниками господарських товариств можуть бути підпри­ємства, установи, організації, громадяниУкраїни, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації. Не можуть бути засновниками господарських товариств громадяни, яким законом заборонено здійснювати підприємниць­ку діяльність.

Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні господарські товариства можуть діяти на підставі заснов­ницького договору, інші - на підставі договору і статуту. При засну­ванні господарського товариства, вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому враховуються зміст і ос­новні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єдну­ються для здійснення господарської дія льності, тощо.

У колективних підприємствах можливі різноманітні поєднан­ня як видів суб'єктів, так і їх майнов их відносин, що виникають при створенні, діяльності та ліквідації колективних підприємств. Так, вони можуть створюватися тільки фізичними особами, тіль­ки юридичними особами або засновуг.атися ними спільно. У май­нових відносинах вони нестимуть повну, обмежену чи змішану відповідальність.

Колективні підприємства можуть виникнути внаслідок доброві­льного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для цієї мети; надання працівникам державних підприємств можливості викорис­тати отримані доходи для викупу державного майна. Виходячи з цьо­го, розрізняють колективні підприємства, що базуються на власності членів трудового колективу, власність яких виникає в разі переходу всього майна державного підприємства у власність членів трудового

' ВВР України. - 1991. - № 4. - Ст. 682. *ВВР України. - 2008. - М 50-51. - Ст. 384. » ВВР України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

колективу внаслідок викупу чи придбання його іншими, передбаче­ними законом способами. Майно колективного підприємства є спіль­ною частковою власністю колективу. У ньому визначаються вклади працівників у майно державного чи комунального підп риємства, на базі якого створене колективне підприємство, і вклади працівників у приріст майна після його заснування. Вони визначаються виходячи з трудової участі працівників у ді яльності підприємства. На ці вклади нараховуються й виплачуються відсотки (дивіденди), розмір яких вста­новлює трудовий колектив за результатами господарської ду яльності підприємства.

Різновидом колективних підприємств є підприємства, заснова­ні на базі власності кооперативу - добровільного об'єднання фізи­чних та юридичних осіб для здійснення спільної господарської чи іншої діяльності з використанням для нього майна, що нал ежить кооперативу на праві власності або орендованого чи наданого йому в безоплатне користування.

Діяльність кооперативу базується на принципах добровільнос­ті вступу в кооператив і безперешкодного виходу з нього, безпосе­редньої участі членів кооперативу в управлінні його справами. У складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділ и, зокрема, територіально відокремлені. Кооператив має право від­кривати свої філії та представництва.

Майно кооперативу формується за рахунок грошових і матеріа­льних внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, надходжень від продажу цінних папе­рів та інших джерел, передбачених статутом кооперативу.

Серед усіх підприємств важливе місце посідають підприємства, засновані на державній та комунальній власності. У комунальній власності можуть бути як промислові, так і будівельні, сільського­сподарські, торговельні підприємства, підприємства транспорту, по­бутового обслуговування та інші господарські організації.

Підприємства, засновані на державній власності, створюють­ся за рахунок майна держави. Ті чи інші державні підприємства створюються державними органами, уповноваженими управляти державним майном. Державні органи здійснюють приватизацію майна державних підприємств, а також їх реорганізацію або лі кві- дацію. В останньому випадку трудовий колектив підприємства, що підлягає реорганізаці ї чи ліквідації, має право вимагати передачі його в оренду або перетворення на підприємство, засноване на ко­лективній власності.Чинним законодавством передбачене також створення під- приємств з іноземними інвестиціями, що засновані на базі об'єднання майна різних власників. Серед засновників таких під­приємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та ін­ших держав. Як випливає з їх назви, це підприємства, що створю­ються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Окрему категорію підприємств становлять малі підприємства. Вони можуть створюватися громадянами, членами їхніх сімей та іншими особами, які спільно здійснюють господарську діяльність, а також господарськими утвореннями інших організаційних форм і державними органами, уповноваженими управляти майном¹.