
- •Гос экзамен отвнты мп
- •1.Поняття права Європейського Союзу. Співвідношення права Європейського Союзу з національним та міжнародним правом.
- •2.Право Європейського Союзу як сфера наукового пізнання та навчальна дисципліна.
- •3.Правові умови створення і розвитку Європейського Союзу.
- •4.Відносини єс з Радою Європи та обсє.
- •6.Компетенція Європейського Союзу в сучасних умовах.
- •7.Склад та структура Європейського парламенту.
- •8.Компетенція та порядок роботи Європейського парламенту.
- •9.Правовий статус Європейської Ради і Ради єс. Склад та структура Ради єс.
- •10.Компетенція та порядок роботи Ради єс.
- •11.Склад та структура Європейської комісії.
- •12.Компетенція та порядок роботи Європейської комісії.
- •13.Склад,структура,функції та порядок роботи Рахункової палати єс. Склад,структура,функції та порядок роботи Економічного і соціального комітету єс та Комітету регіонів єс.
- •14.Роль Суду єс в європейській інтеграції. Значення рішень Суду єс та Загального суду у розвитку інтеграції в рамках єс.
- •15.Прецедентне право Європейського Союзу.
- •16.Склад та структура Суду єс. Компетенція Суду єс.
- •17.Порядок судочинства в Суді єс. Преюдиціальна процедура.
- •18.Загальний суд: склад і порядок судочинства. Компетенція загального суду.
- •19.Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції і розвитку: правовий статус.
- •20.Принципи права єс.
- •21.Загальна характеристика джерел права єс. «Первинне» право єс.
- •22.»Вторинне» право єс. Акти інститутів та органів єс. Гармонізація законодавства країн-членів єс.
- •23.Субєкти нормотворчого процесу в єс. Порядок прийняття рішень в єс.
- •24.Гарантії прав і свобод людини і громадянина в єс. Інститут омбудсмана єс.
- •25.Єдине європейське громадянство.
- •26.Правові основи спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Спільна оборонна політика єс.
- •27.Співробітництво поліцій та судових органів. Європейське поліційне відомство.
- •28.Вільний рух людей між країнами-членами єс. Умови вїзду працівників до країн єс. Винятки з принципу вільного руху трудових ресурсів між країнами єс.
- •29.Шенгенське право єс.
- •30.Свобода надання послуг єс. Обмеження права на вільне надання послуг в єс. Свобода підприємницької діяльності в єс. Підтримка малого та середнього бізнесу в єс.
- •31.Правові принципи вільного руху товарів в єс. Правові засади обмеження вільного руху товарів в єс.
- •32.Вільний рух капіталів між країнами-членами єс. Лібералізація платіжної політики.
- •33.Соціальна політика єс. Політика зайнятості в єс.
- •34.Європейські стандарти для компаній. Підтримка малого і середнього бізнесу в єс.
- •35.Принципи конкурентного права єс. Антимонопольне регулювання в єс.
- •36.Бюджетне регулювання в єс. Податкове регулювання в єс.
- •37.Валютне регулювання в єс. Регулювання обігу цінних паперів в єс.
- •38.Правила єс щодо постачання товарів, надання послуг, виконання робіт для державних потреб. Регулювання якості товарів в єс.
- •39.Організаційно-правові форми захисту прав споживачів в єс.
- •40.Спільна аграрна і риболовна політика єс.
- •41.Трансєвропейські мережі. Регулювання телекомунікацій в єс. Спільна транспортна політика. Енергетична політика в єс. Науково-технічна політика єс. Охорона навколишнього середовища в єс.
- •42.Митне регулювання в єс.
- •43.Регулювання експорту з єс до третіх країн та імпорту до єс з третіх країн.
- •44.Політико-правові форми співробітництва між Україною та єс. Угоди України з єс. «Порядок денний асоціації Україна-єс».
- •Міжнародне право
- •1.Поняття та система міжнародного права. «Сучасне міжнародне право». Міжнародне публічне та міжнародне приватне право.
- •2.Співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права. Імплементація норм міжнародного права.
- •3.Норми міжнародного права: поняття та види. Міжнародний нормотворчий процес. Мяке право. Юридично обов’язкова сила міжнародного права.
- •4.Поняття та зміст основних принципів міжнародного права. Співвідношення основних принципів міжнародного права.
- •5.Джерела міжнародного права. Порівняльна характеристика міжнародного договору та міжнародного звичаю як джерел міжнародного права. Допоміжні джерела міжнародного права.
- •6.Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності. Санкції та контрзаходи.
- •7.Субєкти міжнародного права: поняття та види. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності.
- •8.Державний суверенітет та міжнародна правосуб’єктність держав. Особливості правосуб’єктності унітарних та складних держав (федерації, конфедерації, унії).
- •9.Міжнародні організації як суб’єкти міжнародного права.
- •10.Проблеми правосуб’єктності націй, що борються за незалежність.
- •11.Інститут визнання в міжнародному праві. Теорії визнання. Види та форми визнання.
- •12.Інститут правонаступництва в міжнародному праві. Правонаступництво держав. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср.
- •13.Правонаступництво стосовно міжнародних договорів, державної власності державних обов’язків та державних архівів.
- •14.Право міжнародних договорів: поняття і джерела.
- •15.Поняття та види міжнародних договорів. Найменування та структура міжнародних договорів.
- •16.Стадії укладання міжнародного договору. Парафування. Підписання. Альтернат. Ратифікація. Ратифікаційна грамота. Депозитарій та його функції.
- •17.Дія міжнародного договору в просторі та часі. Зворотня сила міжнародного договору. Застереження до міжнародного договору.
- •18.Недійсність та припинення дії міжнародного договору. Денонсація.
- •19.Законодавство України про міжнародні договори.
- •20.Поняття та джерела дипломатичного права.
- •21.Дипломатичне представництво: поняття, функції, склад.
- •22.Порядок призначення дипломатичних представників. Агреман. Вірчі грамоти, їх зміст та порядок вручення. Закінчення місії.
- •23.Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •24.Консульські представництва: поняття та склад. Зміст консульської діяльності.
- •26.Поняття та види територій та просторів у міжнародному праві.
- •28.Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території.
- •29.Міжнародно-правові проблеми громадянства. Апатриди та біпатриди.
- •30.Поняття «філіація», «натуралізація», «оптація», «трансферт».
- •31.Міжнародне право прав людини як галузь міжнародного права: поняття та джерела.
- •32.Універсальні та регіональні механізми захисту прав людини.
- •33.Міжнародно-правові стандарти прав людини. Роль Організації Обєднаних Націй в їх формуванні.
- •34.Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.
- •35.Способи вирішення міжнародних спорів. «Спір» і «ситуація». Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги, слідчі та погоджувальні комісії.
- •36.Міжнародні судові процедури. Міжнародний Суд оон.
- •37.Міжнародне гуманітарне право: поняття та джерела.
- •38.Правовий статус учасників військових дій. Комбатанти та некомбатанти. Розвідники та шпигуни. Парламентери. Найманці.
- •39.Обмеження засобів та методів ведення війни в міжнародному праві.
- •40.Захист цивільного населення та цивільних об’єктів під час війни.
- •41.Міжнародні організації: поняття та види. Правосубєктність міжнародних міжурядових організацій.
- •42.Організація Обєднаних Націй. Історія створення, членство, головні органи. Проблема реформування оон.
- •43.Рада Європи; історія створення; головні органи; основні напрямки діяльності.
- •44.Поняття та джерела міжнародного екологічного права.
- •45.Миротворчі операції оон. Порядок їх проведення.
- •46.Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Ракетно-ядерне роззброєння. Договір про.
- •47.Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •48.Поняття та види міжнародних злочинів.
- •49.Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
- •50.Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності.
12.Інститут правонаступництва в міжнародному праві. Правонаступництво держав. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср.
Правонаступництво держав означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території. При правонаступництво розрізняють: держава-попередник (держава, яка була змінена іншою при правонаступництво) і держава-правонаступник (держава, яка прийшла попередника). Підставами для виникнення питання про правонаступництво можуть бути соціальні революції, деколонізація, об'єднання або поділ держав, передача частини території іншій державі.
Інститут правонаступництва в міжнародному праві - міжгалузевий: його норми містяться й у праві міжнародної правосуб'єктності, і в праві міжнародних договорів та інших джерел міжнародного права, право міжнародних організацій, міжнародному економічному праві і пр.
Правонаступництво держав - це перехід прав та обов'язків однієї держави іншій державі чи зміна однієї держави іншою державою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території.
Правонаступництво відбувається у випадках переходу території однієї держави іншій державі, а також у випадках утворення нових держав. У зв'язку з цим розрізняють:
поділ - держава розпалася на два (і більше) держави. Старе держава зникає, на його місці виникають нові (наприклад, розпад СРСР у грудні 1991 р.)
виділення - з держави виділилася частина, але сама держава залишилося (наприклад, вихід Республіки Ангілья з Федерації Сент-Кітс і Невіс в 1980 р.)
об'єднання - два і більше держави стають одним (наприклад, об'єднання Народної Демократичної Республіки Ємен і Єменської Арабської Республіки в єдину державу - Єменської Республіки в 1990 р.)
приєднання - одна держава приєднується до іншого (наприклад, до ФРН приєдналася НДР у жовтні 1990 р.).
13.Правонаступництво стосовно міжнародних договорів, державної власності державних обов’язків та державних архівів.
Віденська конвенція 1978 стосується правонаступництва міждержавних договорів. Правонаступництво здійснюється в ході правовідносин, сторонами яких є заінтересовані держави, наділені правами та зобов'язаннями чинності певної угоди між ними.
Основний принцип правонаступництва новою незалежною державою договорів держави-попередника, діяли стосовно колишньої залежною від нього території, - принцип tabula rasa (чистого аркуша), тобто незв'язаності його такими договорами. Однак воно може стати їх учасником або договірною державою по своїй волі і за згодою інших держав - сторін таких договорів.
Для інших же нових держав, тобто утворилися шляхом об'єднання держав у єдиній державі чи поділу держави на два або кілька самостійних держав, основним принципом правонаступництва договорів є принцип континуитета, тобто продовження їх дії відносно території держави-наступника, якщо не узгоджено зацікавленими державами інше або якщо це не суперечить об'єкту та мети відповідного договору.
Що ж до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р., то деякі принципові моменти її положень зводяться до наступного.
«Державна власність держави-попередника» визначена як майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав відповідно до внутрішнього права держави-попередника належали цій державі.
На території держави-попередника може матися також державна власність третіх держав, яка подією правонаступництва держав не зачіпається, а також власність приватних фізичних та юридичних осіб, становище якої міжнародним правом не регулюється.
Питання про правонаступництво державних архівів - найбільш складний і делікатний з питань про правонаступництво.
Державні архіви є одним з видів державної власності. Але це вельми особливий її вигляд.
Вони не тільки документально підтверджують історичне, культурне та економічний розвиток країни і відображають її національну самобутність, але і є основним джерелом документації, необхідної для підтвердження прав окремих громадян та інших фізичних і юридичних осіб.
Державні архіви в силу свого характеру не підлягають, як правило, поділу або розчленування. Проте їх особливістю в той же час є те, що складові їхні документи в значному числі випадків можуть в сучасних умовах порівняно легко і швидко відтворюватися. Це дозволяє певною мірою задовольняти законні потреби зацікавлених держав.
Тому проблеми правонаступництва державних архівів повинні, як правило, вирішуватися шляхом двосторонніх і багатосторонніх переговорів і угод між зацікавленими державами. Положення ж Віденської конвенція 1983 можуть служити лише певним орієнтиром для укладення таких угод.