21. Виникнення писемності у словян

Попри суперечності, більшість дослідників сходиться на думці, що у другій половині IX — на початку X ст. слов'яни користувалися власним письмом, яке являло собою спробу пристосувати буква грецької абетки для запису відповідної інформації. Свідченням цього є напис на стінах Софієвського собору абетки, яка відрізнялася написом і кількістю букв від пізнішої кирилиці. Також Кирил залишив нам відомість, що, перебуваючи у 60-ті роки IX ст. у Херсонесі (Корсуні), він познайомився з Євангелієм, що була написана слов'янськими буквами.

22. Фольклор та билинний епос київської русі

Фольклорні пісні є частиною багатої усної народної творчості. Особливо популярними та поширеними були обрядові, ліричні пісні, пісні билини тощо. Розвиток фольклору на Русі безпосередньо пов'язаний з язичницькими віруваннями народу. Особливо розвинений був календарно-обрядовий фольклор, оскільки саме він, ще навіть за язичницьких часів був пов'язаний з річними народними святами. Селянський побут протягом багатьох століть складав та розвивав цей вид творчості, адже саме завдяки пісням вони висловлювали всі почуття та емоції пов’язані з різними життєвими подіями. З розвитком та зміцненням Київської Русі, в народу збільшувався інтерес до подій минулого, діячів та побуту народу. Набуло широкого поширення таке явище, як історичні перекази. Передавались вони усно від покоління до покоління у формі героїчних билин. Саме вони були найдавнішим і першим жанром героїчного епосу українського народу. Билини, як різновид фольклорної пісні, мають суто українське походження. Вони виникли в княжу епоху Київської Русі основуючись на абсолютно конкретних та реальних історичних подіях. В них йде згадка лише про такі міста, як Київ, Галич. Чернігів. Основними сюжетними темами билин є політичні зв’язки, соціальна політика та відносини, торгівля держави тощо. В билинах представлено та відображено існування двох світоглядних систем – християнської та міфологічної. Оскільки ці системи не протиставлені одна одній, а навпаки, переплітаються, це може означати, що навіть в дохристиянський період русичі мали епічну традицію, яка дійшла й до наших днів, хоча у дещо скороченому та видозміненому вигляді. Билини вважаються автентичним героїчним епосом, який належить українському народу. Центральними образами таких пісень є міфічні герої. Наявність таких образів та персонажів, дає підставу ставити українські билини в один ряд з епосами інших народів, в яких головну роль відігравали люди з надзвичайними можливостями, вміннями та великою силою. Незважаючи на наявність міфологічних елементів, билини є історичним епосом, і ні в якому разі не художнім вимислом. Все ж таки, в таких фольклорних піснях переважає історична конкретика, а саме відтворення місця подій, імен князів та їх нащадків, вказання тих чи інших подвигів або життєвих подій пов’язаних з ними. Основним джерелом історичних балад є літописи, із записами діянь та життєвих історій князів. Широкого відображення в билинах знаходять також і християнський світогляд, літературні традиції та біблійні елементи. Музиканти та поети які жили та працювали при княжому дворі були учасниками та очевидцями всіх важливих подій, і звичайно відтворювали їх в художній формі. Отже, для українців билини є справжнім історичним епосом. Отже фольклорні пісні є частиною українських пісень та української музики.