1. Умови формування української культури др.. Половини хiv – першої половини XVII ст..

Процес формування культури України в XIV-XVI ст.ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного формування української народності . Українська народність формувалася у межах князівств середнього Придніпров’я , Чернігово-Сіверської , Галицько-Волинської земель . Закарпаття в цей час належало Угорщині , а Буковина після розпаду Галицько-Волинського князівства , до якого вона входила раніше , перейшла до Молдавського князівства . Монголо-татарська навала в середині XIII ст. і наступне 150-річне панування Золотої орди привели до занепаду економічного , політичного і культурного життя України. Від числених міст і поселень залишились тільки самі руїни і назви . Тривалий час опір татаро-монгольським завойовникам чинило Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом Галицьким (1201-1264) , яке , крім цього , змушене було вести війну з польсько-угорськими військами . Відчуваючи вищість української культури , литовці користувалися українською мовою в упорядкуванні , складанні законів і грамот . Дехто з литовської княжої сім’ї прийняв православ’я і споріднювався з українськими князями . В побут литовців ввійшло багато звичаїв слов’янства. над Україною нависла реальна загроза , з одного боку , латинізації і ополячення , а з другого ─ омосковлення . Можна сказати , що саме з цього часу почався агресивний наступ на українську народність , яка формувалася , з різних сторін . Найагресивнішою серед них була шляхетська Польща . Надзвичайно тяжким було становище української православної церкви , як одного із чинників культурного процесу . Проти неї вів уперту непримеренну боротьбу войовничий католицизм , який офіційно підтримувала польська королівська адміністрація . В цих умовах українська православна церква змушена була зайнятися не лише релігійними , але й світськими справами . В першу чергу це була діяльність , спрямована на організацію освіти .

2.Розвиток ренесансного гуманізму в Україні та його етапи.

Сьогодні термін “гуманізм” вживається у двох значеннях: 1. Як морально-етична риса суспільно-політичних ідей і течій, спрямованих проти соціального і національного поневолення людини в будь-яку епоху; 2. Як ідейний напрям культури епохи Відродження, який утверджував у філософії, літературі й мистецтві право людини на земне щастя, на особисте самовираження, на вільний від релігійних обмежень розвиток наук, і в межах якого було сформовано поняття людини як найвищої цінності, творця власної долі, здатного до нескінченності пізнавати оточуючий світ, тобто, в даному випадку гуманізм розглядався як “філософсько-мітологічна, поетична й особисто-ентузіастична свідомість”, як система поглядів на права вільної особистості “з ліберально-індивідуалістичними і вільнодумними висновками для науки, моралі, суспільно-політичної теорії, часом з антицерковними тенденціями за умови висунення на перший план простоти первісного християнства”. Появі і поширенню ідей ренесансного гуманізму в Україні сприяла і сукупність факторів тогочасного соціально-економічного, політичного, культурного життя. Ці ж чинники позначилися і на характері функціонування філософських ідей. Починаючи від 2-ї половини XV ст. в Україні, яка входила до складу Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої, складаються реальні передумови для формування елементів ранньобуржуазної духовної культури, ренесансно-гуманістичної філософської і громадсько-політичної думки . Важливим чинником виникнення усіх цих передумов була поява значної кількості економічно незалежних міст із магдебурзьким правом, які ставали центрами не тільки ремісництва і торгівлі, але й соціально-політичного та культурного життя. Ренесансно-гуманістичні ідеї виникали і розвивалися в Україні на Грунті двох різних традицій: західноєвропейської і руськовізантійської, яка була тісно пов’язана з церковною традицією, а тому й більш прийнятною для вітчизняної культури перехідного періоду. У розвитку ренесансного гуманізму в Україні можна виокремити три етапи. Перший (приблизно до середини XVI ст.) типологічно подібний до раннього італійського. В цей час гуманістів цікавлять суспільно-політична та етична проблематика. Під час другого періоду (з другої половини XVI ст. — до початку XVII ст.) відбувається інтенсивна розробка ранньогуманістичних ідей у переплетенні з реформаційними, а також з ідеями візантійського Відродження. На цьому етапі з’явилися культурно-просвітницькі, наукові, літературні й освітні об’єднання, роль яких була навподіб італійських академій чи північноєвропейських учених товариств. Серед них найвизначніші: науковий гурток в Острозі (70-ті роки XVI ст.), Лаврський гурток у Києві (1615 — 1616 рр.), товариства високоерудованих освітніх діячів, котрі здобували часто академічну або університетську у західній Європі освіту, або ж при братських школах. Характерною ознакою того часу стало активне формування історичної самосвідомості українського народу, розвиток ідеалу гуманістичного патріотизму. Третій період — друга третина XVII — початок XVIII ст. — означився напрацюванням комплексу гуманістичних ідей, що розвивалися в контексті епохи бароко.